ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ
(1858-1918) - нім. філософ, історик філософії, соціолог, культуролог, теоретик філософи життя у основоположник формальної соціології. Закінчив філософський ф-т Берлінського ун-ту. З 1901 - екстраординарний проф. Берлінського, з 1914 - ординарний проф. Страсбурзького ун-ту. Осн. твори: "Соціальна диференціація" (1890), "Вступ до моральної науки" (1892-93), "Філософія грошей" (1900), "Кант" (1904), "Соціологія" (1908), "Основні проблеми філософії" (1910), "Філософська культура" (1911), "Рембрандт" (1916), "Споглядання життя" (1918). Також відомі: "Гете", "Кант і Ґете", "Фрідріх Ніцше", "Шопенгауер і Ніцше", "Поняття і трагедія культури", "Про сутність культури", "Зміна форм культури", "Криза культури", "Конфлікт сучасної культури" та ін. Загалом у 3. налічується тридцять книжок і понад двохсот статей.
У духовному розвитку 3. вирізняються три етапи: натуралістичний, неокантіанський і філософія життя. На першому етапі 3. зазнав впливу прагматизму (В.Джеймс), соціал-дарвінізму і спенсерівського еволюціонізму з характерним для нього принципом "диференціації", який був застосований як універсальний метод дослідження розвитку в будь-якій сфері природи, суспільства і культури. Також 3. зазнав значного впливу спекулятивного "атомізму" Фехнера, який він, у поєднанні з ідеями Спенсера, втілив у натурфілософії, психології, а згодом і в соціології. На другому етапі 3. перебував під впливом ідей Канта, ширше - неокантіанства, зокрема Ріккерта. У центрі його уваги - проблема цінностей і культури. Цінності культури віднесені до сфери, яка перебуває за межами природної причинності. Діяльність людини у даній сфері тлумачиться як "трансцендентальна формотворчість", джерелом якої є особистість із її апріорно заданим способом бачення. Відповідно, виникають різноманітні "світи" культури (релігія, філософія, наука, мистецтво тощо), кожному з яких притаманна своєрідна внутрішня структурованість, власна унікальна "логіка". Наприклад, філософія осягає "світ" у його цілісності, яка споглядається через кожну конкретну річ. Сам спосіб бачення не може бути науково підтвердженим або запереченим. Існують різні "дистанції пізнавання", різноманітність яких визначає відмінність образів "світу". Але, оскільки індивід завжди існує в декількох світах, то це породжує внутрішні конфлікти, які укорінені у самому "житті". Третій етап характеризується розробкою проблем філософії життя. "Життя" як поривання, чиста і безформна "вітальність" втілюється у самообмеженні утворених ним самим форм. На "вітальному" рівні такою формою і межею є смерть, яка не приходить ззовні - "життя" несе її в самому собі. На "трансвітальному" рівні "життя" долає власну обмеженість, утворюючи "більш-життя" і "більш-ніж-життя" — відносно стійкі утворення, які породжені "життям" і протистоять його вічній плинності і мінливості у вигляді певних форм культури. Це "більш" потрібно розуміти не в кількісному сенсі певного "стабільного життя". Життя - це рух, який у кожному його відтинку, кожної миті вбирає в себе дещо інше, щоб трансформувати його в собі. Яким би не було життя у своїй абсолютності, воно може існувати тільки як "більш-життя". Допоки життя взагалі є, воно творить живе, подібно до того, як фізіологічне самозбереження є постійним зародженням нового: це не якась функція поряд з іншими, а саме життя. Якщо смерть із самого початку притаманна життю, то й вона полягає у виході життя за власні межі. Прагнучи до абсолютного життя і розвиваючись у цьому напрямі, життя стає "більш-життям", але воно також спрямоване у ніщо. Але допоки душевне життя розглядається з погляду його змісту, воно завжди є кінцевим і обмеженим. Воно становить тоді ідеальні змісти, яких набули життєві форми. Але процес рухається далі даного змісту. Ми мислимо, почуваємо, бажаємо того чи того -усіх цих чітко виражених змістів. Логічно, що в кожний момент реалізується дещо визначене й визначуване. Проте у переживанні є дещо й інше, що неможливо виразити чи визначити. Ми відчуваємо його у будь-якому житті, оскільки воно є більше, ніж будь-який наданий йому зміст, воно перебуває над ними, і кожне з них бачиться ним не тільки зсередини, а також і ззовні, з того, що стоїть по той бік даного змісту. Включивши такий зміст до форми життя, ми отримуємо дещо більше, ніж цей зміст. "Цим відкривається інший вимір трансценденції життя, де воно виступає не як "більш-життя", а як "більш-ніж-життя". Відбувається це повсюди, де ми називаємо себе творцями: коли уявлення творить зміст, наділений власним значенням, логічною зв'язністю, правомірністю або незмінністю, незалежними від життя, яке утворило цей зміст".
Звідси, філософію життя 3. перетворює у філософію культури. Загальна схема розвитку культури: "життя" нескінченно породжує нові культурні форми, які з часом стають закостенілими і гальмують його подальший розвиток; тому "життя" замінює їх новими формами, які приречені пережити таку ж саму долю. Плинність "життя" і культури супроводжується цілою низкою конфліктів (суперечностей): змісту і форми, "душі" і "духу", "суб'єктивної" і "об'єктивної" культур. Конфлікт (суперечність) "життя" і культури не може бути примирений: "життя" не здатне виразити себе поза культурою, а культура не здатна дати життю адекватне вираження. В усвідомленні неминучості даних конфліктів (суперечностей) і полягає "трагедія культури".
ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ“ на сторінці 1. Приємного читання.
