ЛІ
Одна з найважливіших категорій філософії Стародавнього Китаю, яка означує дію, що має сакральне значення, форму складної символічної поведінки. Зазвичай, цей термін перекладають як "пристойність", "стриманість", "культурність", "етикет", "церемонія", "обряд", "ритуал". Мета дотримання Л., згідно конфуціанства, — це збереження і відновлення світової гармонії шляхом неухильного дотримання всіх канонів, що для предків відкривалося Небом. Здійснення Л. вважалося необхідним обов'язком кожного суб'єкта державного управління, і в першу чергу - імператора. Світоглядне значення Л. можна тлумачити як сенс ладу Піднебесся, що має підтримуватись людиною. Небо передбачає, але не детермінує абсолютно, тобто потрібна участь людини в реалізації його задуму. Через переконання, що кожна дія резонує на рівні всезагальності, на думку конфуціанців, люди мають обмежену здатність передбачення наслідків своєї активності та мусять довіритись авторитету пращурів, яким було відкрито Л., і які власним досвідом довели його незаперечну правильність та виклали в канонічному "Лі-цзи". Якщо людина не вчинить так, як звеліло Небо, і не виконає Л., то матиме місце порушення світової гармонії, що призведе до природних та соціальних катаклізмів, але ці біди не слід розуміти як покарання. Лише завдяки мудрості Неба людина може сподіватися не вчинити помилок та не спричинити зло. У міркуваннях мислителів Стародавнього Китаю не присутнє виразне суб'єкт-об'єктне розрізнення. Самосвідомість інтегрована до цілісного "ми" Піднебесся. Л., таким чином, постає джерелом гармонії у піднебессі, а його невиконання спрямовує усі людські дії в занурення у безлад і хаос. Виконання Л., на думку Конфуція — не лише засіб конструктивної участі у всіх взаємопов'язаних подіях Піднебесся та їх впорядкування, але й процес поступового якісного покращення рівня моральності індивіда та досягнення рівня цзюнь цзи.
МАНАС
(санскр. - думати) - в інд. філософії означення психічної здатності координації та синтезу індрій (моторних і сенсорних органів); М. відповідає також за те, щоб чуттєві дані надходили до суб'єкта пізнання в певній послідовності. М. часто виступає ядром психічної індивідуальності, котре визначає специфічний спосіб пізнання і діяльності особистості. Санскр. термін М. визначає не активну пізнавальну здатність (як "розум" у європейській традиції), а несвідомий інструмент, діяльність якого спрямовується свідомою душею.
В.В. Ільїн
МЕН-ЦЗИ
(Мен Ке) (бл. 372-289 до н. е.) - один з найвидатніших мислителів раннього конфуціанства. Головним класичним джерелом для дослідження поглядів К є створений учнями запис його висловлювань - "Мен-цзи". Найважливішою у вченні М. була теза про те, що вроджена доброта властива абсолютно всім людям. Зло М. визначає відхиленням від природного єства, а добро - його необхідним атрибутом. Справжня природа людини виявляє себе лише за умови, що людина через освіту буде прагнути пізнати Небо і служити йому. М. заперечував аргументованість позиції свого учня Гао-цзи, який стверджував вроджену нейтральність людського єства. Чесноти жень, обов'язок, лі та чжи автор визначав результатом природного розвитку вроджених здібностей людини і стверджував, що розумність та співчутливість людського серця - дар Неба. Останнє М. тлумачив, наслідуючи Конфуція, і стверджував, що воно - це найвища цілеспрямована сила, яка прагне збереження та покращення гармонії та ладу Піднебесся. Людина має докладати зусиль для співучасті у цьому процесі, вона мусить виховувати себе, вольовим зусиллям підкорити усі пристрасті та забаганки аби досягти моральнісної досконалості, тобто стати цзюнь цзи. Кожна чеснота виникає завдяки присутнім в "я" людини певним початкам (насінині), яких М. нараховував чотири: співчуття (джерело жень), почуття сорому (джерело обов'язку), чемність (джерело лі), здатність розрізняти належне та неналежне (джерело знання). Якщо перелічені початки подібно до насіння "проростатимуть" у належних умовах, то людина неодмінно стане шляхетним. Отже, відповідне виховання та запозичений у легендарних святих мудреців і правителів спосіб організації суспільних взаємин здатні гарантувати тотальну моральнісність громадян. Звідси упевненість М. у можливості подолати війни, ворожнечу, корупцію та злочинність у піднебессі. М. наголошував на тому, що взаємодія людських чеснот є складним процесом, який вимагає мудрого скеровування з боку правителя. Моральна досконалість - природний результат поступового процесу, що не слід намагатися пришвидшувати. До шляхетності людину не можна присилувати. Примус завжди шкодить і може знищити паростки добра в людині М. створив концепцію "гуманного управління" (женьчжен), яку ґрунтував на "встановленні постійного майна для народу", чим підсилював конфуціанський принцип "любові до людини". М. розробив декілька постулатів, виконуючи які правитель зможе виявити свою турботливість, милосердя, чим спонукатиме людей до сумлінної праці. Аргументуючи доцільність управління народом за допомогою любові, він виступав проти системи спадкоємності й стверджував, що навіть проста людина здатна отримати Піднебесся, якщо вона є доброчинною. Усім людям, на його думку, від природи властиве співчуття, тому людська спільнота завжди може сподіватися на порозуміння та злагоду. Пізнання власної доброти є сумірним пізнанню неба, а усвідомлення власного призначення є джерелом добровільного обов'язку.
МІМАНСА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
