"ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

Історія філософії

"ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

("Тле Concept of Mind", 1949) - одна з найвідоміших праць оксфордського філософа Ґілберта Райла. її основна тема - філософія буденної мови. "П. с." - це критика "картезіанської" філософії свідомості. Райл, як філософ-аналітик, вказує, що проблеми, які пов'язані з поняттям свідомості, виникають через неправильне вживання "ментальних предикатів". До таких проблем, за Райлом, належить психофізична та проблема свободи волі. Виникає "категоріальна помилка", коли ці "ментальні предикати" (вирази "бути розумним", "бути уважним", "вміти") приписуються невидимій духовній субстанції. Вона, за Райлом, і є "привидом у машині". Філософ критикує поширений погляд, згідно з яким наше тіло є механізмом, в якому розміщена свідомість. Доступ до стану цієї свідомості має лише носій цієї свідомості, про існування інших свідомостей він може лише здогадуватися, використовуючи певну аналогію. "Зустрітися можуть лише наші тіла". Райл вважає, що причина такого світобачення в новоєвропейській філософії - теорія свідомості Декарта. У результаті віднесення "ментальних предикатів" до особливої онтологічної галузі (поряд із зовнішньою областю фізики), куди належить, згідно з картезіанською картиною світу ментальне життя, була порушена їхня "логічна географія". її, за Райлом, і потрібно прояснити за допомогою аналізу мови. Цей аналіз полягає в таких мовних операціях, у результаті яких отримують або абсурд, або доходять до безконечності, що означає занесення певного мовного виразу не до того "логічного типу".

Смисл роботи "П. с." і полягає в такому аналізі ментальних предикатів. Найпоширеніша "категоріальна помилка", про яку говорить Райл, - витлумачення ментальних предикатів як виразів, що позначають окремі сингулярні події чи епізоди, і віднесення їх до подій "внутрішнього" життя свідомості. Але це (вирази "вмію", "сподіваюсь"), за Райлом, - не події "внутрішнього" життя свідомості, вони виражають диспозиції - гіпотетичні твердження про те, що дані конкретні предмети будуть поводитись певним визначеним чином у певних визначених умовах. Диспозиційне твердження буде виражатись у формі "якщо..., то...". Таким є не лише ментальні предикати, вони є складними "невизначеними" диспозиціями. Диспозиційний характер тих характеристик, за допомогою яких ми описуємо свідомість, знаходимо у всьому нашому знанні.

Привілейованим засобом отримання знання про свою власну свідомість та стан свідомості інших (в межах теорії свідомості Райла) є буденна мова (unstudied talk). Саме вона допомагає отримати знання як про інших, так і про себе. "Ми підслуховуємо наші власні висловлювання вголос та наші внутрішні монологи".

О. А. Зубчик

ПОППЕР (POPPER) КАРЛ РАЙМУНД

(1902-1994) - брит. філософ австр. походження. Народився у Відні в родині відомого юриста. Примикав до соціалістів і комуністів, але потім відмовився від соціалістичних ідей. Вступив до Віденського ун-ту в 1918, вивчав математику і теоретичну фізику; книги з філософії читав самостійно. У 1920-22 подумував про кар'єру професійного музиканта, приєднався до "Суспільства приватних концертів" А. Шенберґа, протягом року вивчав композицію у Віденській консерваторії. Вирішивши, що недостатньо здібний до музики, залишив консерваторію й у 1921-24 освоював професію столяра. У цей же час брав участь у соціальній роботі і проведенні шкільної реформи, працював добровольцем у дитячих клініках А. Адлера, з яким був знайомий особисто. Упевнені діагнози Адлера пацієнтам, яких він навіть не обстежував, змусили П. засумніватися в психоаналізі і "клінічних даних". Саме це, а також помилкові претензії марксизму на науковість, укупі з вивченням праць А. Ейнштейна, привели його до формулювання т. зв. принципу фальсифікації.

П. став одним із перших співробітників педагогічного ін-ту при Віденському ун-ті, завдяки чому познайомився з К. Бюлером, що згодом був науковим керівником його дисертації з проблем методу в психології. Закінчивши ун-т, П. одружився з Жозефіною Ганні Хеннінгер і викладав математику й фізику в старших класах однієї з віденських гімназій. У цей час логічні позитивісти, що входили до Віденського кола, активно пропагували т. зв. "верифікаційний критерій значення", що спонукало П. розробити і потім опублікувати свої власні ідеї про демаркацію й індукцію. П. рішуче відкинув думку про безглуздість метафізичних теорій, а також концепцію, відповідно до якої теорія отримує значення і стає науковою тільки в тому випадку, якщо можлива її індуктивна верифікація за допомогою емпіричних спостережень. Його перша опублікована книга - "Логіка дослідження" - завоювала широке визнання своєю критикою індуктивізму, захистом філософії і висуванням "фальсифікованості" (на противагу "верифікованості") як критерію науки, а також твердженням про те, що метафізичні теорії можуть бути значимими, навіть якщо вони не фальсифіковані.

П. продовжував викладати в гімназії аж до 1937; не чекаючи аншлюсу Австрії, погодився стати викладачем філософії в Кентербері-коледжі в Крайстчерчі (Нова Зеландія), де залишався наступні дев'ять років. Саме в цей час ним була написана видатна праця, що містила критику авторитаризму - "Відкрите суспільство і його вороги", в якій аналізувалися приховані тоталітаристські мотиви в ученнях Платона, Геґеля і Маркса. Ця книга, яку П. називав своїм "внеском у воєнні дії", створила йому репутацію всесвітньо відомого філософа. У 1946 він перебрався до Англії, з 1949 - проф. Лондонської школи економіки, посвячений у лицарі в 1965 і присвятив життя, що залишилося, філософії. Помер у Кройдоні (Англія).

У галузі епістемології П. визнавав, що істина має об'єктивний і абсолютний характер, але підкреслював, що наше знання в принципі небездоганне і підлягає постійному перегляду. Він відкидав широко розповсюджену інтерпретацію знання як виправданого істинного вірування. Він стверджував, що теорії зовсім не обов'язково бути виправданою, істинною або такою, що викликає довіру, для того, щоб вона могла вважатися науковою. Доводив, що жадати від нашого наукового знання, щоб воно було виправданим чи підтвердженим, нераціонально: жодна теорія про світ не може мати виправдання або підтвердження. Відповідаючи на закиди в ірраціоналізмі й скептицизмі, доводив, що саме вимога "виправдання", а не наша нездатність до нього, веде до скептицизму й ірраціоналізму. На противагу ствердженню умовою раціональності теорії можливості її виправдання, П. вважав, що знання раціональне лише в тому випадку, якщо ми здатні проводити його критику. Він доводив, що головне в науці - не те, як ми приходимо до наших теорій, а те, чи здатні вони, і якою мірою здатні, викликати критичне обговорення.

П. називав свою філософію критичним раціоналізмом. Він сформулював свою позицію ("моральне кредо") такий чином: "Я можу помилятися, а ви можете бути праві; зробимо зусилля, і ми, можливо, наблизимося до істини".

Критичний раціоналізм починався як спроба вирішити проблеми індукції і демаркації, які П. вважав "двома фундаментальними проблемами епістемології". П. погоджувався з Юмом, що спроба виправдати знання за допомогою індуктивних висновків з досвіду приводить до ірраціоналізму, але заперечував, що учені взагалі коли-небудь міркують індуктивним способом. Він погоджувався з Кантом, що досвід і спостереження припускають апріорні ідеї, але заперечував, що наші апріорні ідеї вірогідно істинні. Він прийшов до згоди з Вітґенштайном й позитивістами, що більше неможливо апелювати до апріорно істинних принципів у спробах виправдати емпіричну науку, але доводив, що метафізичні теорії не обов'язково безглузді і що верифікованість не може бути критерієм демаркації науки і метафізики, оскільки нездатна пояснити науковий характер наукових законів, які, як строго універсальні судження, що охоплюють нескінченне число випадків, не можуть бути верифіковані за допомогою індуктивних висновків із досвіду.

П. доводить, що наукове знання не може бути виправдане (і не має потреби у виправданні); воно раціональне не тому, що ми знаходимо йому виправдання, а тому, що ми здатні його критикувати. Будь-яка спроба виправдати знання повинна, щоб уникнути нескінченного регресу, в кінцевому рахунку спиратися на істинність (чи надійність) деякого твердження, що не має потреби у виправданні. Однак той факт, що істинність (чи надійність) цього твердження приймається без виправдання, означає, що ми наділяємо його свого роду винятковістю, яку заперечуємо за іншими твердженнями. Таким чином, П. доводив, що "головна проблема філософії — критичний аналіз апеляції до авторитету досвіду, а саме того досвіду, що всякий адепт позитивізму приймає і завжди приймав за щось саме собою зрозуміле".

П. показував, що розрізнення науки і метафізики не збивається з розрізненням осмислених і безглуздих тверджень.

Він також заперечував, що учені узагалі відкривають наукові теорії за допомогою падуктивних міркувань, роблячи спостереження і потім їх узагальнюючи. їхні теорії - це спекулятивні винаходи; і вони апелюють до спостережень та досвіду, щоб перевірити ці рішення, а не для того, щоб їх виправдати.

П. показав, що зростання науки носить одночасно емпіричний і раціональний характер. Він емпіричний, тому що ми перевіряємо наші гіпотетичні рішення наукових проблем за допомогою спостережень і досвіду. Він раціональний, тому що ми використовуємо правильні форми доказу, запозичені з дедуктивної логіки, особливо modus tollens, щоб покритикувати теорії, що суперечать твердженням спостереження, які вважаємо істинними, а також тому, що ми ніколи не виводимо з успішності перевірки теорії, що тим самим була доведена її істинність.

Ріст наукового знання відбувається не за рахунок виправдання теорій, а в ході критики спекулятивних гіпотез, що пропонуються як рішення проблем, які стоять перед нами. Істинність наукових теорій не може бути доведена, їх не слід вважати такими, що мають виправдання підтвердженням. Однак, ця нездатність виправдати знання зовсім не обов'язково приводить до ірраціоналізму, оскільки ми завжди можемо критикувати наші теорії, перевіряючи їхнє передбачення на досвіді, і оскільки ця перевірка припускає використання тільки правильних дедуктивних висновків.

У зрілі роки П. часто повторював, що мета наукового дослідження - "убивати" прийняті теорії раніше, ніж вони уб'ють нас. Він запропонував формулу для опису росту знання як еволюційного процесу, в якому деяка теорія доводить свою придатність, опираючись усім нашим спробам її спростувати. Тут Р, - проблема, яку бажаємо вирішити, 7Т- пробна теорія, яку ми пропонуємо для її вирішення, ЕЕ — наші спроби усунути помилки в рішенні, а Р2 - нова проблема, що виникає після усунення помилок. П. говорив, що наука починається з проблем і закінчується проблемами, а також що рішення будь-якої проблеми породжує безліч інших проблем, котрі виникають на місці вирішеної. Для нього наука - нескінченний процес припущень і спростувань, в якому цінність тієї чи іншої теорії доводиться її здатністю витримувати вогонь критики, а досягнутий прогрес можна оцінити в будь-який момент за дистанцією, пройденою від найперших проблем до проблем сьогоднішнього дня.

Протягом усього життя П. перебував у конфлікті з пануючими філософськими течіями. Він критикував лінгвістичну філософію як схоластичну і відстоював дійсність філософських проблем в епоху, коли було прийнято вважати їх мовними головоломками. П. не приймав копенгагенську інтерпретацію квантової механіки, відкидав розуміння імовірності як міри суб'єктивної упевненості і розвивав теорію імовірності як об'єктивної "схильності" до настання визначених подій. Коли більшість сцієнтистськи налаштованих філософів дотримувалися тієї чи іншої форми фізикалізму, П. захищав не тільки дуалізм тіла і душі, але й об'єктивне існування наукових проблем і теорії, висунувши концепції т.зв. "Світу-3". Він доводив, що ми повинні визнати наявність трьох різних "світів" людського досвіду: Світ-1 природних фізичних об'єктів; Світ-2 суб'єктивних станів свідомості; об'єктивний та імматеріальний Світ-3, що складається з продуктів людського розуму.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АВІДЬЯ

  • АСТІКА, НАСТІКА

  • БРАГМАН

  • ВАЙШЕШИКА

  • ВЕДИ

  • ДАОСИЗМ

  • ДАРШАНА

  • ДЖИВА

  • ІНЬ—ЯН

  • КЕВАЛА-ДЖНЯНА

  • КОНФУЦІЙ

  • ЛЕГІЗМ

  • ЛІ

  • МІМАНСА

  • МОКША

  • ПРАКРИТІ, ПУРУША

  • САНСАРА

  • ТАМАС

  • ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

  • ШАН ЯН

  • Розділ 2. Антична філософія

  • АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА

  • АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

  • АНАХАРСІС З АБДЕР

  • АТОМ

  • ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ

  • ГЕСІОД

  • ДЕМОКРІТ З АБДЕР

  • ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ

  • ДУША

  • ЕКЛЕКТИЗМ

  • ЕМПЕДОКЛ З АКРАГАНТА

  • ЕНЕСІДЕМ ІЗ КНОСА

  • ЕПІКУР

  • ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА

  • ЗЕНОН З КІТІЯ (КІТІОНА)

  • ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ

  • КІНІКИ

  • КЛЕАНФ

  • ЛЕВКІПП

  • ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)

  • МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)

  • МЕГАРСЬКА ШКОЛА

  • НЕОПЛАТОНІЗМ

  • ОРФІКИ

  • "ПАРМЕНІД"

  • ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

  • "ПІР"

  • ПІТАГОР ПІФАГОР

  • ПІФАГОР

  • ПЛОТІН

  • ПЛЮРАЛІСТИ

  • "ПРОТАГОР"

  • РОЗУМ-"НУС"

  • СОКРАТ

  • СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

  • СТОЇЦИЗМ (Стоїки)

  • ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

  • СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)

  • АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ

  • АВЕРРОЕС

  • АЛ-ФАРАБІ

  • БЕКОН РОДЖЕР (BACON ROGER)

  • БЕРНАР КЛЕРВОСЬКИЙ БЕРНАРД (Bernardus abbas Clarae Vaffis)

  • БОГ

  • БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)

  • БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)

  • БЬОМЕ (Böhme) ЯКОБ

  • ВАЛЛА ЛОРЕНЦО (Valla)

  • ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ ВАСИЛЬ КЕНІЙСЯКИЙ

  • ВИД І РІД

  • ГРИГОРІЙ НАЗІАНЗІН ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ

  • ГРИГОРІЙ НІССЬКИЙ

  • ГРИГОРІЙ ПАЛАМА

  • ГРІХ

  • ҐІЛЬБЕРТ ПОРРЕТАНСЬКИЙ

  • ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ

  • ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

  • "ДІДАХЕ"

  • ДОМІНІК ДЕ ГУСМАН

  • ДУНС СКОТ ІОАНН

  • ЕКХАРТ ЙОГАНН, МЕЙСТЕР ЕКХАРТ (Meister Eckhart)

  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ДЕЗІДЕРІЙ

  • ЕРІУҐЕНА

  • ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД

  • ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ

  • ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА

  • ІОАНН СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ

  • ІПОСТАСЬ

  • ІУСТИН ФЛАВІН, МУЧЕНИК

  • КАМПАНЕЛЛА ТОММАЗО

  • КАППАДОКІЙСЬКИЙ ГУРТОК

  • КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ

  • КОНЦЕПТУАЛІЗМ

  • МАКСИМ ІСПОВІДНИК

  • МОР (МОRЕ) ТОМАС

  • НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

  • НОМІНАЛІЗМ

  • ОККАМ ВІЛЬЯМ

  • ОРІГЕН

  • ПАТРИСТИКА

  • ПАТРИСТИКА НІКЕЙСЬКА І ПІСЛЯНІКЕЙСЬКА

  • ПЕТРАРКА (PETRARCA) ФРАНЧЕСКО

  • ПЕТРО ДАМІАНІ (PETRUS DAMIANUS), ДАМІАН

  • ПІКО ДЕЛЛА МІРАНДОЛА (PICO DELLA MIRÁNDOLA) ДЖОВАННІ

  • РІД І ВИД

  • РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН

  • СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО

  • СХОЛАСТИКА

  • ТАТІАН

  • ТЕОЛОГІЯ

  • ТОМА АКВІНСЬКИЙ (THOMAS AQUINAS), ФОМА АКВІНСЬКИЙ, АКВІНАТ

  • ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ

  • УНІВЕРСАЛІЯ

  • ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

  • ФЛОРЕНТІЙСЬКА ПЛАТОНОВА АКАДЕМІЯ

  • ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.

  • АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

  • БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

  • БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

  • ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

  • ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

  • ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

  • ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

  • ДІДРО (DIDEROT) ДЕНІ

  • "ЕТИКА"

  • ІДЕЯ

  • КАРТЕЗІАНСТВО

  • КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

  • КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

  • ЛЯЙБНІЦ (LEIBNIZ) ҐОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ

  • МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

  • МАТЕРІАЛІЗМ ФРАНЦУЗЬКИЙ

  • МОНТЕСК'Є ШАРЛЬ-ЛУЇ ДЕ СЕКОНДА (CHARLES-LOUIS DE SECONDA, BARON DE LA BREDE ET DE MONTESQUIEU)

  • "НОВИЙ ОРГАНОН"

  • ОКАЗІОНАЛІЗМ

  • ПОР-РОЯЛЬ

  • "ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ"

  • РЕФОРМАЦІЯ

  • РУССО (ROUSSEAU) ЖАН-ЖАК

  • СМІТ (SMITH) АДАМ

  • СУБСТАНЦІЯ

  • "ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."

  • ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД

  • ЮМ (HUME) ДЕВІД

  • НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

  • АБСОЛЮТНА ІДЕЯ

  • АНТИНОМІЯ

  • АППРЕГЕНЗІЯ

  • БАУМҐАРТЕН (BAUMGARTEN) ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ

  • "ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО?"

  • "ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ МІФОЛОГІЇ"

  • ГАМАН (HAMANN) ЙОГАН ҐЕОРҐ

  • ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • ГЕГЕЛЬЯНСТВО

  • ГЕЛЬДЕРЛІН (HÖLDERLIN) ЙОГАНН ХРИСТИЯН ФРІДРІХ

  • ГУМБОЛЬДТ (HUMBOLDT) ВІЛЬГЕЛЬМ

  • "ЗАМКНЕНА ТОРГОВА ДЕРЖАВА"

  • ЗОЛЬҐЕР (SOLGER) КАРЛ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • "ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"

  • ІМПЕРАТИВ

  • КАНТ (KANT) ІММАНУЇЛ

  • КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ І. КАНТА

  • "КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

  • "КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ"

  • ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ

  • "ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"

  • МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН

  • "НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"

  • "НАУКА ЛОГІКИ"

  • НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ

  • НОУМЕН

  • "ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ"

  • "ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

  • РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД

  • РІЧ У СОБІ

  • "СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"

  • "СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"

  • ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС

  • ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

  • "ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"

  • ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ

  • ФОЄРБАХ (FEUERBACH) ЛЮДВІҐ АНДРЕАС

  • ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ

  • ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ

  • ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ

  • ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ

  • ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ

  • СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД

  • АПОЛОНІВСЬКЕ І ДІОНІСІЙСЬКЕ

  • БЕНТАМ (BENTHAM) ДЖЕРЕМІ

  • БОЛЬЦАНО (BOLZANO) БЕРНАРД

  • БУТРУ ЕМІЛЬ

  • ВОЛЯ

  • ГАМІЛЬТОН (HAMILTON) ВІЛЬЯМ

  • ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ

  • ДЮРІНҐ (DURING) ЄВГЕН

  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ

  • ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ

  • ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ

  • ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ

  • ІНТУЇЦІЯ

  • КАРЛЕЙЛЬ КАРЛЕЙЛ ТОМАС

  • КОГЕН (COHEN) ГЕРМАН

  • КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

  • КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

  • ЛІБЕРТ АРТУР

  • МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

  • МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

  • МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

  • НАДЛЮДИНА

  • НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

  • НЕОКАНТІАНСТВО

  • НІГІЛІЗМ

  • НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

  • ПОЗИТИВІЗМ

  • "ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"

  • РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ

  • "СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

  • ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

  • "ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

  • ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

  • ТРИВАЛІСТЬ

  • ФІКЦІОНАЛІЗМ

  • ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

  • ЦІННІСТЬ КУЛЬТУРНА

  • ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР

  • ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД

  • РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АББАНЬЯНО НІКОЛО

  • АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД

  • АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ

  • АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

  • АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

  • БАТАЙ (BATAILLE) ЖОРЖ

  • БОДРІЙЯР ЖАН

  • БОЛЬНОВ (BOLLNOW) OТТО ФРІДРІХ

  • БРЕДЛІ (BRADLEY) ФРЕНСІС ГЕРБЕРТ

  • БУДЕННА МОВА

  • "БУТТЯ І ЧАС"

  • ВАЛЬ ЖАН

  • ВЕБЕР (WEBER) МАКС

  • ВЕРИФІКАЦІОНІЗМ

  • ВІТАЛІЗМ

  • ВОЙТИЛА (WOJTYLA) КАРОЛЬ ЮЗЕФ, ПАПА ІВАН ПАВЛО П (ІОАNNES PAULUS)

  • ВСЕ-ЛЮДИНА

  • ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН

  • ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН

  • ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН

  • ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО

  • ГОРИЗОНТ

  • ГЬОСЛЕ ВІТТОРІО

  • ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

  • ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

  • ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

  • "ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

  • ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

  • ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

  • ДЕРРІДА ЖАК

  • ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК

  • ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

  • ДУХ І ПОРИВ

  • ДЮФРЕН МІКЕЛЬ

  • ЕКЗИСТЕНЦІЯ

  • ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

  • ЖИТТЄВИЙ СВІТ

  • ІНҐАРДЕН РОМАН

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

  • ІРОНІЯ

  • ЙОНАС (JONAS) ГАНС

  • КАРНАП РУДОЛЬФ

  • "КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

  • КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

  • КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

  • КОРЕТ ЕМЕРІХ

  • КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

  • (KRONER) РІХАРД

  • КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН

  • КУН (KUHN) ТОМАС СЕМЮЕЛ

  • ЛАКАН (LACAN) ЖАК

  • ЛАКАТОС (LAKATOSH) ІМРЕ

  • ЛЕВІНАС ЕММАНУЕЛЬ

  • ЛЕНІН

  • ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

  • "ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

  • ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

  • ЛОГОЦЕНТРИЗМ

  • ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ

  • ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА

  • ЛЬОВІТ КАРЛ

  • МАКІНТАЙР (MACINTYRE) АЛАСДЕР

  • МАН (MAN) ПОЛЬ ДЕ

  • МАРІТЕН ЖАК

  • МАРСЕЛЬ (MARCEL) ГАБРІЕЛЬ ОНОРЕ

  • МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК

  • МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА

  • МЕНТАЛІТЕТ

  • МЕТАМОВА

  • "МІФОЛОГІКИ"

  • МОДЕРН

  • МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

  • "НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

  • НЕОПОЗИТИВІЗМ

  • НЕОРАЦІОНАЛІЗМ

  • НЕОТОМІЗМ

  • НОЕЗІС І НОЕМА

  • ОРТЕҐІАНСТВО

  • (OTTO) РУДОЛЬФ

  • ПАРАДОКС РАССЕЛА

  • ПАТНЕМ (PUTNAM) ХІЛАРІ

  • ПЕРСОНАЛІЗМ

  • ПЕРШОСУЩЕ

  • ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ

  • ПОВСЯКДЕННІСТЬ

  • "ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"
  • ПОСТМОДЕРНІЗМ

  • "ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"

  • ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ

  • ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО

  • "ПРО ТРАГІЧНЕ ПОЧУТТЯ ЖИТТЯ"

  • ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

  • ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • РАЙНАХ АДОЛЬФ

  • РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

  • РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

  • РАЦІОВІТАЛІЗМ

  • РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

  • "РОЗБРАТ"

  • РОЛЗ РОУЛЗ ДЖОН

  • САНТАЯНА ДЖОРДЖ

  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ

  • СВОБОДА

  • СЕЛЛАРС РОЙ ВУД

  • СИНЕРГЕТИКА

  • СИТУАЦІЯ

  • "СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"

  • "СЛОВО І ОБ'ЄКТ"

  • СМЕРТЬ

  • СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК

  • "СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

  • СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

  • ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

  • ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

  • ТІЛЛІХ ПАУЛЬ

  • ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ

  • ТОТАЛІТАРИЗМ

  • "ТРАКТАТ ПРО УНІВЕРСАЛЬНУ АЛГЕБРУ"

  • УНАМУНО (UNAMUNO) МІТЕЛЬ ДЕ

  • ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ

  • ФЕНОМЕН

  • ФІЛОСОФІЯ ДІАЛОГУ

  • "ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

  • ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

  • ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

  • ФРОЙД (FREUD) ЗИГМУНД

  • ФРОММ (FROMM) ЕРІХ

  • ФУКО (FOUCAULT) МІШЕЛЬ ПОЛЬ

  • ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

  • ШЕЛЕР МАКС

  • ШИЗОАНАЛІЗ

  • "ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • ГІЛЯРОВ ОЛЕКСІЙ МИКИТОВИЧ

  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ

  • ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ

  • КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ

  • КИЇВСЬКЕ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)

  • ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ

  • ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ

  • ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР

  • ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АЛЕКСЄЄВ (АСКОЛЬДОВ) СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  • АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

  • БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЄЛИЙ АНДРІЙ (ПСЕВД., СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ)

  • БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  • "ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"

  • ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ

  • "ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"

  • ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ

  • ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ