(KRONER) РІХАРД
(1884-1974) - нім. філософ. Асистент, потім доц. і проф. ун-тів Фрайбурґа (1919-24), Дрездена (1924-29), Кіля (1929-34), Франкфурта-на-Майні (1934-35). У 1910 разом із Г. Мелісом та рос. філософами Ф. Степуном і С. Гессеном заснував міжнародний філософський журнал "Логос" і до 1933 був редактором його нім. вид. Позбавлений права викладання (1935), переїхав до Англії (працював в Оксфордському ун-ті), в 1940 - до Канади, а згодом до США (1949-52 - проф. філософії релігії в Об'єднаній теологічній семінарії, Нью-Йорк, з 1953 — в Темпльському ун-ті, Філадельфія). Еволюція філософських поглядів К. пройшла три етапи. Починав як учень Г. Ріккерта, від якого успадкував інтерес до проблеми цінностей. Прагнення осмислити наслідки світової війни привертають його увагу до філософії Геґеля. У другий, неогеґельянський період, у праці "Від Канта до Геґеля" (т. 1-2, 1921-24), К. намагається реконструювати цілісний хід розвитку нім. ідеалізму. Вперше К. розкриває значення ідей Ф. Шіллера для історії нім. класичної філософії. За К, Ф. Шіллер, інтерпретуючи інтелектуальну інтуїцію як естетичну, уможливлював перехід від етичного вчення Канта і Фіхте до естетичного вчення Шеллінґа. У праці "Самоздійснення духу. Пролегомени до культурфілософії" (1928) К. стверджує, що сутність і смисл культури укорінені в потребах людського духу, в притаманних йому протиріччях природного і Божественного, чуттєвого і раціонального, в полюсах єдності та множинності духу. У роки еміграції починається третій період творчості К., який пов'язаний з релігійними пошуками. Йому стають близькими ідеї С. К'єркеґора, "діалектичної теології".
М. Д. Решетник
КРОЧЕ БЕНЕДЕТТО
(1866-1952) - італ. філософ-неогеґельянець, історик, літературознавець, публіцист, політичний діяч. Світогляд К. формувався під впливом школи неаполітанського гегельянства (Б. Спавента, Ф. де Санктіс). З 1903 близько 50 років видавав журнал "Списе", в якому друкувалися майже виключно його статті, замітки, рецензії та ін. У1902-20 - проф. в Неаполі. К. - один із основоположників італ. буржуазного лібералізму. Президент створеної ним (1948) ліберальної партії.
Завдяки Лабриолі, лекції котрого слухав К, він познайомився з марксизмом. Однак, не зважаючи на зацікавлення марксистською філософією і соціологією ("Історичний матеріалізм і марксистська економіка", 1901-02), в цілому не сприймав марксизм. Відігравав видатну роль у боротьбі з позитивізмом в Італії. Становленню власного вчення К. значною мірою сприяло вивчення філософії Віко.
К. критикував філософію Геґеля справа, вважаючи, що не тільки кантівський ідеалізм, але й ідеалізм Геґеля недостатньо послідовний і не позбавлений дуалізму, оскільки вони допустили існування матеріального світу, хоча і у формі іншобуття ідеї. За К., таке припущення має бути принципово відкинуте. Із "дуалістичної помилки" Геґеля (і Канта) щодо матеріального світу органічно випливає їх методологічний дуалізм: вони застосували подвійний метод, стверджуючи, що не тільки спекулятивний, але й природничо-науковий метод так чи інакше сприяють пізнанню істини. На думку К., до істини може вести лише один метод, що визначається її внутрішньою природою, - спекулятивний.
Переглянувши попередню філософію, К. віднайшов власний філософський шлях, який проявився в обґрунтуванні філософії "абсолютного ідеалізму". Дух, за К, проявляється в теоретичній (логічна і естетична) і практичній (етична і економічна) формах. При цьому логічне і етичне спрямовані на всезагальне, етичне і економічне - на окреме і часткове. Відповідно філософія поділяється на чотири сфери: естетику, логіку, філософію економіки і етику. Зв'язок форм духу розвивається К. за принципом т. зв. діалектики єдності і відмінності понять, якою він замінює гегелівський принцип протиріччя.
Ці форми поєднані попарно в діади, при цьому перша ступінь - естетична інтуїція - автономна по відношенню до другої - логічного поняття (момент відносності), тоді як друга ступінь покладає першу (момент єдності). Визначальну роль у процесі пізнання К. відводить інтуїції, котра на відміну від логічного мислення освоює світ в його конкретності, неповторній індивідуальності. Своє розгорнуте втілення інтуїція одержує в безконечній багатоманітності витворів мистецтва. Тому філософією інтуїції є естетика, котру К. визначав як "науку про вираження", ототожнюючи її з "загальною лінгвістикою". Сутність поезії К. вбачав у "чистій", або "ліричній" інтуїції, вільній від логічних чисто моральних завдань; звідси поезію як незацікавлене споглядання К. протиставляє "прозі", "літературі", які виражають моральні, інтелектуальні і т. п. культурні цінності.
Оскільки дух, за К., є історичним за своєю природою, то філософія є власне філософією історії, відповідно і історична наука виступає філософією, оскільки в частковому історик пізнає універсальне, і осмислює минуле, виходячи завжди з теперішнього.
Ідеї К, які належать до філософського дискурсу сучасності, знайшли відгук у політичній та культурній діяльності його численних учнів.
А. І. Трубенко
КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „(KRONER) РІХАРД“ на сторінці 1. Приємного читання.
