СИНЕРГЕТИКА
(від грец. - спільна дія) - один із провідних напрямків сучасної науки, міждисциплінарне спрямування наукових досліджень, що виникло в 70-і рр. XX ст. Основою С. є концепція нерівноважної термодинаміки або теорії нелінійних динамічних середовищ, що задає нову матрицю бачення об'єкта як складного феномена. Предметний ареал синергетичної парадигми реалізується "здалеку від рівноваги". Названа концепція спрямована на пізнання загальних закономірностей, що лежать в основі процесів самоорганізації в системах найрізноманітнішої природи (фізичних, хімічних, біологічних, технічних, економічних, соціальних). Сам термін "С", запропонований Г. Гакеном, означає спільну дію багатьох підсистем, в результаті якої на макроскопічному рівні виникає структура і відповідне функціонування. Головні представники С. - Г. Гакен, І. Р. Пригожий, Г. Ніколіс, С. П. Курдюмов, І. Стенгерс, Р. Грехем, Дж. В. Хант, А Боблоянц та ін. С. існує в кількох версіях, репрезентованих Гакеном, Пригожиним, Курдюмовим та ін. (Пригожий навіть користується замість терміну "С." виразом "неврівноважна термодинаміка"), але ці версії — не альтернативи, а швидше взаємодоповнення. Становлення С. призвело до відкриття переваги процесів нестійкості у світі - "ми живемо у світі нестійких процесів" (І. Пригожий, Г. Ніколіс). С. наголошує на процесах "зародження упорядкованості або самочинної самоорганізації матерії, яка можлива лише в нерівноважних системах" (А. Боблоянц). У рівноважному стані системи "складність" її часток є імпліцитною ("звернутою в нутро", за Пригожиним), "здалеку" ж рівноваги вона виявляє себе "назовні". У рівновазі молекула "бачить" лише своїх "сусідів", "здалеку" від рівноваги вона "бачить" всю систему разом. На "віддалі" від рівноваги хімічні реакції "відчувають" час (розрізняють минуле і майбутнє, відрізняють ліву сторону від правої). З позицій С. існує єдність мікро- і макросвіту. Проте, попри фундаментальну єдність і взаємодетермінованість мікро- і макроскопічних процесів, у самоорганізуючих себе системах макроопис цих систем у жодному разі не зводиться до їх мікроопису. Так, зокрема, електрохімічні процеси головного мозку, з одного боку, і "ансамблі думок" -з іншого, являють собою дві системи настільки ж якісно взаємопов'язані, наскільки принципово незводимі одна до одної (Г. Гакен). Теза "порядок із хаосу" означає перетворення "хаосу" на категорію "хаотичної динаміки" (йдеться не про хаотичну - нестійку, "розсіяну" - поведінку окремих молекул, але всієї системи). Больманове традиційне поняття "ентропії" змінює свій зміст (міри неупорядкованості). "Нині ентропія не зводиться лише до збільшення неупорядкованості, оскільки порядок і безлад виникають й існують одночасно" (Пригожий). С. дистанціюється від традиційного (лінійного) детермінізму, оскільки виникає новий статус категорії випадковості. У лінійній парадигмі випадковість тлумачиться як зовнішня, неістотна перешкода реалізації домінантного вектора еволюції. У нелінійних же системах саме випадкові "флуктуації" ("збурення") у відношенні до даної системи стають іманентними чинниками еволюції. С. знімає альтернативність необхідності і випадковості, так само, як і альтернативність внутрішнього і зовнішнього. Фундаментальним механізмом реалізації нелінійності розвитку в С. є механізм біфуркації (поняття біфуркації вперше було висунуто Л. Ейлером і введене в математику А Пуанкаре). При віддаленні системи від рівноважного стану — порогу стійкості — для системи відкривається кілька можливих шляхів розвитку (тут розв'язання рівнянь від обраного параметра стає математично неоднозначним). Таке критичне значення градієнта і називають "точкою біфуркації" (від англ. fork - "виделка"). Біфуркаційний перехід є ситуацією різкої (темпорально і змістовно) зміни характеру процесу. Біфуркація - джерело інновацій і диверсифікації, оскільки завдяки їй в системі виникають нові рішення. Отже, нелінійність системи створює ситуації неочікуваних - емерджентних, як їх називають філософи - змін спрямування плину процесів. Стохастичність світу разом із біфуркаційними механізмами й визначає непередбачуваність еволюції, так само як і необоротність часу. Точки біфуркації — точки максимальної "чуттєвості" системи як до зовнішніх, так і до внутрішніх імпульсів. У рівноважних (лінійних, стаціонарних) системах виникаючі тут флуктуації "гасяться" дією другого начала термодинаміки, примушуючи систему повернутися до вихідного (стаціонарного) стану. Флуктуація ("збурення") тут "затухає" в часі, не лишаючи "слідів" у системі (Г. Ніїсоліс). Це "принцип підпорядкування порядку" (Гакен), "несприятливість системи до флуктуації" (Пригожий, Стенгерс). Тут панує лінійна каузальність (необхідність), а час реалізується тільки у своєму "теперішньому" параметрові. Зрозуміло, що здійснюються тут лише моральні можливості, що зроджують (необхідно) як сукупність умов для появи знову-таки реальної можливості і т. д. Але при наближенні системи впритул до точки біфуркації ситуація змінюється принципово - флуктуації стають аномально сильними і закон великих чисел порушується (система стає нерівноважною, нестійкою), необхідність "зрощується" з випадковістю. Флуктуації тепер набувають належного стану критичності, щоб ініціювати процес самоорганізації однорідного, але нестійкого, стану системи - відбувається ефект посилення флуктуації. Важливим концептуальним положенням С. є фіксація теоретичної неможливості однозначного визначення перспективного вектора еволюції системи; але це не означає індетерміністичності синергетичноі парадигми світу, - світ "порядку через хаос" не підпорядкований тільки лінійній причинності, але причини посилення малих подій аналізує раціонально (Пригожий, Огенгерс), просто істотною в С. виявляється не будь-яка випадковість, а лише та, яка існує "в умовах розвитку з загостренням за наявністю при цьому нелінійного зворотного зв'язку".
Становлення в сучасному природознавстві синергетичної парадигми є по суті виникненням нової картини світу. Результати синергетичних досліджень вже сьогодні знаходять прикладне застосування в різних сферах реальності. Так встановлено, що біосфера в цілому і окремих своїх елементах існує у великою мірою неврівноважених системах, звідси - широка зацікавленість досягненнями С. з боку медицини і психіатрії (зокрема, афективні психози інтерпретуються як "фази нестабільної психіки"). Якщо ефективність досягнень С. у природничонаукових сфері не викликає особливих сумнівів, то соціально-гуманітарна сфера залишається полем дискусій (на рівні прикладних досліджень і тут серйозних проблем не виникає - дискусійною є головним чином сфера концептуально-методологічна). Йдеться про те, що суспільна реальність (соціум) як предметний аспект людської життєдіяльності (суспільні інститути — держава, політичні партії, культурно-освітні установи і т. ін., так само, як і суспільні форми життєдіяльності - економічна, політична, техніко-технологічна, управлінська та ін.) виступає по відношенню до окремої людини (особистості) як зовнішній феномен - звідси добре відомий філософії (особливо починаючи з XIX ст.) ефект "відчуження" - конфліктного протистояння предметної і духовної складових людського існування. Саме в предметних сторонах соціальності ("надіндивідуальному" її змісті) досить ефективно "працюють" досягнення С, тому, оптимістично оцінюючи перспективи застосування С. у суспільних явищах, Пригожий і Стенгерс настійно застерігають від прямих аналогій між С. і гуманітаристикою, оскільки такі аналогії "величезною мірою ситуацію", а Г. Кюпперс прямо заявляє, що екстраполяція синергетичного підходу на соціогуманітарну сферу є неправомірною. Висунута С. програма "нового синтезу", що знімає суперечність між "двома культурами" (природничо-науковою і гуманітарною), має на увазі "розпад суб'єкт-об'єктної опозиції", сформованої новочасним (картезіанським) гносеологізмом. З такою вимогою збігається і позиції] екзистенційної філософи, що здійснила енергійний "онтологічний поворот" у 2-й пол. XIX ст. "Наша фізика передбачає, що спостерігач перебуває всередині спостережуваного ним світу. Наш діалог з природою буде успішним, якщо він відбувається всередині природи" (Пригожий, Стенгерс). Практично це збігається з тезою М. Гайдеґґера про те, що людське існування "мешкає близько буття", через що людська ситуація адекватно виявляє себе в екзистенціалі "в-світі-буття".
І. В. Бичко
СИТУАЦІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИНЕРГЕТИКА“ на сторінці 1. Приємного читання.
