СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК
(1919-2006) - брит. філософ-аналітик. Проф. Оксфордського ун-ту (1968-88).
У ранніх роботах критикував теорію дескрипцій Б.Рассела за неврахування розмаїття способів і контекстів уживання речень, а також семантичну теорію істини А. Тарського з позицій лінгвістичної філософії. За С, поняття істини не фіксує фундаментальних семантичних характеристик, а використовується насамперед для вираження нашої згоди щодо того, що говориться. Він вважав, що формально-логічні числення висловлювань і предикатів недостатньо багаті для вираження структури і властивостей природної мови. Також критикував спроби дати строге логічне обґрунтування принципу індукції, вважаючи його необхідною стороною людської раціональності як такої.
С. є ініціатором "реабілітації" традиційної філософської проблематики в англосаксонській аналітичній філософії. З 50-х pp. його наукові інтереси зосереджені на розробці теорії "дескриптивної метафізики". У книзі "Індивіди" (1959) відповідно до позиції "здорового глузду" стверджує базисний характер понять, матеріального об'єкта й особистості в "концептуальній схемі" пізнання. Без першого поняття, на його думку, була б неможлива ідентифікація одиничних об'єктів (партикулярностей), без другого - ідентифікації різних станів свідомості людини. "Дескриптивну метафізику" він протиставляє "ревізуючий", котра намагається змінити зв'язку між елементами концептуальної схеми. Для нього характерне пристосування окремих положень кантіанства (теорія досвіду, "трансцендентальна аргументація") для цілей аналітичної філософії. Він дав оригінальну інтерпретацію "Критики чистого розуму" Канта, що викликала широкий резонанс. У ряді пізніх публікацій досліджував проблеми етики, розробляв типологію різних видів філософського натуралізму, до якого відносив й свою власну позицію, підкреслюючи її нередукціоністський характер.
В. А. Бугров
СТРУКТУРА
(від лат. structura - побудова, розташування, лад) - 1 ) Ключове поняття методології К. Jleei-Cmpocca. Дослідити на структурному рівні означає виділити елементи цілого на такому рівні абстракції, який дозволяє відволіктися від якісної специфіки елементів. Дослід йти не варіативність змісту (відволіктися від змісту одиничного), а взаємовідношення форм. Досліджуючи взаємовідношення між суб'єктами, можна ефективніше вивчити самих суб'єктів, оскільки "організація одних визначає організацію інших". Головна гносеологічна процедура у вивченні туземної культури - визначити структуру, зрозуміти певний розумовий регістр цієї культури, тобто формулу, яка описує зв'язок основні" знакових розрізнень. Леві-Стросс на основі певної моделі язикових зв'язків встановлює відповідні родинні відносини, далі аналізує форми мислення і будує теорію міфів. Достоїнство структурного методу, за Леві-Строссом, в тім, що він дозволяє звести велику різноманітність типів людських суспільств до декількох основних принципів.
2) Термін, яким користується М. Фуко (поряд із термінами "система", "елемент", "визначаючий", "визначений") в працях період)' "археологічних" пошуків". У "Словах і речах" термін "структура" застосовується для опису тих або інших епістемічних фігур, притаманних різним епохам. Фуко намагався ввести структурний аналіз у такі сфери, де він раніше не застосовувався, а саме: в галузь історії ідей, історії пізнання, історії теорій.
І. П. Дедяєва
СТРУКТУРАЛІЗМ
Загальна назва комплексу напрямків, що виникли в гуманітарних науках поч. XX ст. як спроба пошуку та експліцитного опису структури досліджуваних об'єкта. Структурний метод дослідження сформувався в лінгвістиці. Швейц. вчений Фердинанд де Соссюр у своєму "Курсі загальної логістики" запропонував ідею системності мови: в лінгвістиці не існує ізольованих термінів, всі вони пов'язані між собою і пріоритет належить системі. Ідеї де Соссюра розвивати лінгвістичні школи — Празька (Б. Гавранек, С. О. Карцевський, В. Матезіус, Б.Грінке, М. С. Трубецькой, Р. О. Якобсон), Копенгагенська (Л. Єльмсєв, В. Брендель, Х.Ульдаль), Американська (Н. Хомський). У 30—40-х рр. відбувається поєднання лінгвістики з семіотикою і перехід до вивчення означаючих структур та механізмів.
На матеріалі різних сфер пізнання (літературознавства, етнографії, історії, мистецтвознавства, психології, соціології) структурний аналіз дозволяв відтворити та проінтерпретувати всезагальні форми в безособовому, об'єктивованому плані, відкидаючи психологізм, історико-часові установки.
На межі 50-60-х рр. С. усвідомлюється не лише як метод, а й як переосмислення ідей класичного раціоналізму. С. теоретично оформлювався як противага екзистенціально-персоналістським концепціям та класичному європейському раціоналізму (що утвердився від ХVІІ ст.) взагалі. Методологічно структуралізм орієнтований на зближення наук про людину з природничими науками. У соціально-культурному плані С. є інтелектуальною реакцією на позитивізм і довіру прогресові, що були характерні для філософії Нового часу.
Головними теоретичними джерелами С. вважається філософія Канта, а саме можливість багатозначної інтерпретації терміну "трансцендентальне"; філософія Кассірера періоду "символічних форм", у якого С. успадкував поняття символічної функції; загальнометодологічна установка Гуссерля на пошук "коренів" науки й філософії. Серед франц. джерел С. — неораціоналістичний напрямок епістемологічної школи (Г. Башляр, Жорж Кангільєм) з її опорою на історію позитивних наук. На відміну від попередніх концепцій, що звертали головну увагу на людину як вільну самодіяльну істоту, потаємну сутність, яка не може бути пізнана наукою, антропологічна проблематика в межах С. набуває принципово іншого вирішення. У дослідженні й розумінні історії, науки, мистецтва структуралістська методологія передбачає їхній розгляд поза соціальним виміром й залишення поза увагою індивіда як об'єкта творчості. Для розуміння людини необхідно брати до уваги як момент "свідомості", так і "несвідому природу колективних феноменів". Несвідоме має бути розглянуте структурно - засобом виявлення механізмів функціонування мови. У центрі дослідницької уваги — незалежні від індивідуальної суб'єктивності параметри людського буття — механізми зв'язку індивідуального в структурі всезагального. Синхронний зріз реальності, аналіз несвідомого як колективного несвідомого і всередині цього аналіз мови як первинного і найзагальнішого щабля людської культури - три виміри, що складають простір С. Синхронний контекст дослідження - поза історією, поза динамікою, на думку структуралістів, дає змогу краще схопити і дослідити історичні відмінності.
Клоду Леві-Строссу належить ідея застосування методу структурної лінгвістики в етнології для аналізу стійких первісних культур. Впроваджена ним нова дисципліна - структурна антропологія — мала підтвердити світоглядну концепцію "надраціоналізму" Леві-Стросса як зняття протилежності емоційного і рефлексивного рівнів. Такий підхід, на думку Леві-Стросса, єдиний здатний охопити і пояснити всі типи наявних ментальностей. На матеріалі дослідження міфів південноамер. племен він довів логічність мислення "примітивної" людини. За Леві-Строссом, логічний смисл змісту і послідовності народження міфів полягає в поступовому опосередкуванні протилежностей життя і смерті, рослинного і тваринного та ін. (базарні опозиції). А тому мислення первісної людини не є примітивним, воно має свою логіку і являє собою особливий тип раціоналізму.
Історик науки Мітель Фуко усвідомив місце С. в контексті європейської філософії ("Слова і речі"). Від проблем психіатрії, соціальної обумовленості поняття "психічна хвороба" Фуко переходить до дослідження універсальних значущих рівнів культури, які детермінують індивідуальність у будь-який культурний період. Програма "археології знання", що охоплює весь його творчий шлях, має на меті пояснити зміни в соціальному досвіді людства. Важливо дослідити сукупність умов, за яких знання виступає саме в такому вигляді в даному місці і в даний час - зробити синхронний аналіз, абстрагований від історичних подій і особистості дослідника.
Засновник лінгвістичного психоаналізу Жак Лакан у своїй програмі нового прочитання Фройда пропонує досліджувати несвідоме за типом мовного аналізу. Головний предмет дослідження - роль мови і символу в структурі несвідомого. Внутрішній структуруючий механізм об'єднує всі форми психіки, функціонує подібно мові. Співставлення несвідомого з мовою дає можливість раціонального осягнення несвідомого. Користуючись фройдівською методологією, Лакан вводить трьохчлен "реальне-уявне-символічне" як певну першооснову буття, де "символічне" є сферою, що цілком обумовлює індивідуальну культурно-історичну практику.
Р. Барт розвиває постулати структурного аналізу у сфері семіології. Він виходив із розуміння культурних феноменів - від буденного мислення до мистецтва і філософії — як таких, що закріплені в знаках, і представляють мовленнєві механізми, які необхідно пояснити. Оскільки людина наділяє "значеннями" весь світ, отже, семіологія може в рамках своєї дослідницької сфери стати "наукою про суспільство".
Методологічна структуралістська установка, коли суб'єкт під час дослідження "виноситься за дужки", або "губиться" через детермінованість структурами, набула свого часу критики та отримала назву "теоретичного антигуманізму". Світоглядний С. виявляється включеним у політичний контекст після громадського руху травня-червня 1968. Сприйнявши лозунг "Структури не виходять на вулиці" як один із приводів для самокритики з метою відшукання "вільного простору" для самовиявлення індивіда, С. у 70-80-хрр. власним " переродженням " відкрив наступний етап власного розвитку -постструктуралізм.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК“ на сторінці 1. Приємного читання.
