КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ
(1922-1971) - видатний укр. і рос. філософ. Закінчив філософський ф-т Московського держ. ун-ту (1944), доктор філософських наук, проф., акад. АН УРСР, чл.-кор. АН СРСР; зав. кафедрами філософії Київського політехнічного ін-ту і Київського державного ун-ту ім. Т. Шевченка (1958-62); директор Ін-ту філософії АН УРСР (1962-68); директор Ін-ту філософії АН СРСР (1968-71).
Репресії другої половини 30-х завдали нищівного удару укр. філософському життю, центром якого був Ін-т філософії у складі ВУАМЛІНу; більшість науковців була репресована, ВУАМЛІН -закритий. У середині 40-х років ситуація дещо покращується - в 1944 відновлюється у Київському ун-ті філософський ф-т, у 1946 - й Ін-т філософії (в системі АН УРСР). Проте в задушливій атмосфері тоталітарної філософії марксизму-ленінізму з її догматичним компендіумом — сталінською працею "Про діалектичний та історичний матеріалізм" — філософський процес виглядав досить млявим. Але поява в Києві молодого московського професора К., який в 1959 очолює кафедру філософії Київського ун-ту, і публікації! його праці "Діалектика як логіка" (1961) помітно змінює ситуацію (зрозуміло, що цьому сприяла т. зв. "хрущовська відлига", що настала в ідеологічному житті після критики культу особи Сталіна в 1956). К. формулює нове, відмите від сталінського догматизму, розуміння предмета філософії. Філософія, за К ., виявляє себе наукою, завдяки діалектичному методу, що є логікою осягнення об'єктивної істини і достеменного знання. Вона тут виявляє себе діалектикою як логікою. Але ж філософія ніколи не є просто наукою (наукою вона є лише оскільки є діалектикою, логікою, методом), водночас вона є ще й світоглядом, тобто розглядає світ не лише як суще, але й як належне, як те, що має, повинно бути. Саме цим "діалектико-логічним" і "антропологічним" (таким, що "бачить" світ під кутом зору потреб і шлей людини) поворотом в інтерпретації предмета філософії, наголошує В. Шинкарук, К. став одним із засновників того напряму у філософських дослідженнях в Україні, який дістав назву Київської школи філософії. Ця школа була по суті укр. варіантом філософії неомарксизму, що постала в кінці XIX ст. як адекватне продовження філософських поглядів Маркса (Е. Бернштайн в Німеччині, молодий М. Бердяєв періоду "легального марксизму" в Російській імперії), жорстко альтернативне плеханово-ленінській її вульгаризації (реставрації в дусі новочасного матеріалізму XVII—ХУІІІ ст. і навіть вульгарного матеріалізму ХІХ ст.). Недаремно адепти тоталітарної (ленінського-сталінського штабу) філософії вороже сприйняли філософські "новації" К., кинувши йому звинувачення в "ревізіонізмі". Неомарксизм, ставши впливовим напрямком у XX ст. на Заході, знаходить шлях і до СРСР у контексті широкого ліберально-демократичного руху "шестидесятництва", одним з виявів якого була Київська школа філософії.
Творчий шлях К. в Україні починається з філософського ф-ту, який, за твердженням В. Шинка рука, на початку 50-х рр. вже стає центром філософського життя республіки. Працюючи тут (К читав курс теорії пізнання), К. знаходить своїх перших сипматиків серед студентів, аспірантів і молодих викладачів ф-ту, але водночас він контактує з філософською молоддю Ін-ту філософії, як "найменш ідеологічно заангажованою" (М. Попович) частиною київської філософської спільноти, окремих представників якої він навіть запрошує до себе в ун-т, мотивуючи це потребами "підвищення наукового потенціалу кафедри". А вже в 1962 й сам очолює колектив Ін-ту філософії АН УРСР. У 1964 під керівництвом К у Москві виходить колективна монографія "Проблемы мышления в современной науке", а в 1965 - ще одна колективна монографія (теж під керівництвом К. і теж у Москві) — "Логика научного исследования". Авторськими колективами обох праць було окреслено (звичайно в найзагальнішому плані) основне коло науковців, з яких і почалася Київська школа філософії - тут були представники як академічної, так і університетської філософії". Взагалі кажучи, перейшовши на роботу до Ін-ту філософії, К. продовжував підтримувати найтісніші творчі зв'язки з філософським ф-том, деканом якого на той час був його однодумець В. Шинкарук. Більше того, вже будучи директором Ін-ту філософії, К. запропонував сміливий у своєму новаторстві проект -з'єднати Ін-т філософії і філософський ф-т в єдиний науково-освітній комплекс, працівники якого провадили б не тільки науково-дослідницьку, але й викладацьку роботу. Звичайно ж, консервативне чиновництво Міністерства освіти і АН не могло погодитися з таким "зухвалим" замахом на "священні" міжвідомчі бар'єри, і проект був відкинутий "з порога".
У чому ж полягала філософська позиція К., яка і окреслила тематичне коло дослідницьких інтересів Київської філософсько школи? Звичайно ж (і про це свідчить тематика головних праць К. -"Гипотеза и познание действительности", 1962; "Идея как форм; мышления", 1962; "Введение в марксистскую гносеологию", 1966 "Логические основы науки", 1968; "Философские идеи В.И.Ленина к логика", 1969 та ін.), він був гносеолог, логік. Але не в традиційному для радянського діамату-істмату розумінні. Сам К. називав свою позицію "логікою наукового дослідження" - саме таку назву отримав новий відділ в Ін-ті філософії, створений замість радянського відділу діамату. М. Попович, який пізніше очолив цей відділ, так змальовує напрям філософських інтересів К. - цей напрям був пов'язаний з філософськими уявленнями, які одкриваються дослідженням пізнаючого мислення взагалі; тому найважливішою темою дослідження для нього була теорія гіпотези (це була традиція Маха-Пуанкаре на відмінну від лінії Рассела-Фреґе, лінії позитивістської: редукції філософських питань до їх формально-логічного модусу) Звідси негативне ставлення К. до т.зв. "філософських питані природознавства", оскільки К. був переконаний, що філософія мас відповідати на свої питання. Опонентам К іноді здавалося, що вів ухиляється від питань класиків науки, насправді ж К. прагнув адекватно перекласти природничо-наукові проблеми на філософську мову і тим самим елімінувати ідеологію з філософії (і тим - і з науки), щоб надати філософії характеру раціональної діяльності. Аналогічне (як структуротворчий принцип науки) тлумачив К. й "ідею", яка постає чимось подібним до "парадигми" Т. Куна, але на відмінну від неї не є схемою, зразком, консервативним стандартом, але "розгортається" в теорію, не визначаючи її наперед. Такий підхід характерний для розуміння К. філософії як "відкрито системи" (К., пригадує М. Попович, якось сказав: "Справжнього розуміння світових процесії) немає ні в них - на Заході - ні в нас,... повинно з'явитися щось третє, і ми маємо всіляко сприяти цьому...").
У своїх гносеологічних міркуваннях (а вони становлять головний зміст філософських пошуків К) лідер Київської філософської школи прагнув науковості, логічності, раціональності - то ж недаремно чимало учасників школи зосередилася на дослідженнях, ще були традиційно сферою інтересів неопозитивізму і аналітичної філософії (М. Попович, Є. Лєдюков, С. Васильєв, В. Костюк, А. Конверський та ін.). Цю лінію (М. Попович називає її лшією Рассела-Фреґе) філософський сленг шестидесятників позначив як "червоний позитивізм". Але поряд із логіко-раціоналістичним підходом не менш виразно позначається у філософській спадщині К. зацікавленість проблемами ірраціонального, інтуїтивного (чи не навіяні вони вчителями К. В. О. Фохтом і В. А. Асмусом — згадати б одну з останніх книжок Асмуса "Проблема интуиции в философии и математике"?), а то й прямо антропологічно-екзистенційною тематикою. Так, заключний розділ "Введение в марксистскую гносеологию" - праці, написаної К. за мотивами курсу теорії пізнання, що він читав на філософському ф-ті, - вписує центральну гносеологічну категорію істини в екзистенційний (в дусі Гайдеґґера і К'єркеґора) контекст "краси" і "свободи". То ж є підстави вважати книгу "Познание и свобода" (1969) ще одного учня К. -1. Бичка, якому К., йдучи до Ін-ту філософії, передав читання курсу теорії пізнання на філософському ф-ті, рецепцією бачення пізнавального процесу (рецепцією на цей раз вже екзистенційного штабу). Є також всі підстави вважати гострий інтерес К до відродження філософської спадщини Києво-Могилянської академії - цього центру давньоукраїнської культури, пронизаної інтенціями кордоцентрично-барокової - екзистенційної - філософії, феноменом того ж самого порядку. Звідси ж інша, відмінна від "червоного позитивізму", але водночас трансцендентально "доповнююча" його, лінія "червоного екзистенціалізму" (І. Бичко, О. Яценко, В. Табачковський, В. Ярошовець та ін.). І, нарешті, ще один струмочок копнінської думки, що зливається в єдиному річищі Київської філософської школи, - мається на увазі одна з ранніх праць К. — книга "Про логічні погляди М. О. Васильєва", в якій йдеться (у зв'язку з критикою психологізму) про феноменологію Е. Гуссерля. Адже саме феноменологія відіграла вирішальну роль у формуванні екзистенційної позиції таких класиків екзистенціалізму як Ж.-Я. Сартр, М. Гайдеґґер, М. Мерло-Понті та ш. (сам же Гуссерль у 20-ті рр. XX ст. настійно радив київському екзистенціалісту Я. Шестову, за його особистим свідченням, познайомитись з творчістю патріарха екзистенційної думки К'єркеґора для утвердження у своїй екзистенційний позиції"). У свою чергу, учень Гуссерля розкрив у своєму двотомному дослідженні "Феноменологічний рух" глибокий сутнісний зв'язок (за всієї зовнішньої несхожості) між Геґеловою і Гуссерлевою феноменологією. Звідси цілком послідовний рух від Геґелевої "феноменології духу" до антропологічно-екзистенційних підвалин філософської позиції К. такого його симпатика як В. Шинкарук, який змінив К. на посаді директора Ін-ту філософії АН УРСР, а після смерті К у 1971 очолив і Київську філософську школу (Геґелева феноменологія торувала шлях до екзистенційної манери філософування, також і в рамках нім. й франц. неогеґельянства). Підкреслена амбівалентність філософії лідера "Київської школи філософів" зовсім не означає його прагнення "сидіти одразу на двох стільцях" - точніше було б визначити її як цілком природний порух "літати одразу на двох крилах".
КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
