ТІЛЛІХ ПАУЛЬ
(1886-1965) - нім.-амер. релігійний філософ, навчався в ун-тах Берліна, Бреслау і Галле, брав участь у І світовій війні; до 1933 - проф. філософії в Марбурзі і Франкфурті, після приходу до влади нацистів емігрує до США, де працює проф. Нью-Йоркського і Гарвардського ун-тів. На початку своєї діяльності Т. був близьким до позиції діалектичної теології К. Варта, згодом він стає на шлях вироблення широкої теологічної системи, що охоплювала б сфери онтології, екзистенційної антропології, філософії історії та культури. Буття в Т. по суті тотожне Богові, що є основою світу; воно абсолютно первинне й незводиме до множини речей і, тим паче — непоясниме з позицій суб'єкт-об'єктного відношення. Будучи абсолютно відпочатковою реальністю, буття неподільне на "трансцендентне" й "іманентне". Людське буття (як і у Гайдеґґера) - єдиний шлях для пізнавального освоєння Буття. Будучи внутрішньо пов'язаним із Буттям, людське існування водночас відчужене від нього, і про внутрішній зв'язок із Буттям свідчить лише релігійність людини як переживання глибинної турботи про сенс Буття (Бога). Сенс історії, за Т., міститься в особливих часових моментах ("кайрос"), які є подіями, через які історія "трансцендує" себе -"проривається" до своєї надчасової основи. Йдеться про часові моменти, в яких Бог посилає свого сина у світ людський, встановлює час настання Царства Божого, або ж акт втілення Слова Божого. Вчення Т. про культуру цілком теологічне за своєю суттю. Сучасна культура — продукт взаємовідчуження сакрального і світського її змісту - і все ж вона продовжує лишатися суто релігійним феноменом, оскільки релігія становить саму "субстанцію" культури. Щоб подолати внутрішню самовідчуженість культури (що являє "деструктивне"-"демонічне" начало в ній), Т. пропонує принцип гармонізації її розколотих сторін - т.зв. "теономну культуру", яка, правда, неможлива повною мірою в рамках історичного процесу. Субстанція і форма культури постійно прагнуть до взаємного синтезу, який повсякчас руйнується, що виявляє себе в історії як існування "творчої напруги". Філософія Т. справила великий вплив на формування католицького руху "теології визволення" в Латинській Америці, а також на деякі течії протестантського модернізму (як, наприклад, "теологію смерті Бога". Все це зумовило вплив поглядів Т. на розвиток християнського екуменічного руху.
І. В. Бичко
ТІЛО
Як філософська категорія постає по суті в рамках сучасної філософської парадигми, оскільки в класичній - новочасній - людина фіксувалася лише у формі "суб'єкта" - безтілесного по суті феномена. Вже Ґ. Марсель говорить про людське існування (екзистенції) як "тілесну визначеність" (розрізняючи між "Т. власним" - corps propre - і "Т.-об'єктом" - corps physical; corps objectiv). Подібною є й /гумка Сартра (поділ на "Т.-суб'єкт" і "Т.-об'єкт"). Шелер теж розрізняє переживаюче "T.-плоть" (Leib) і "Т.-річ" (Körper). Названі розрізнення по суті виходять від Гуссерля, для якого Т.-плоть, будучи природним феноменом, водночас містить у собі особливий шар, що належить сфері душевного. T., отже, є не просто матеріальна річ - воно є специфічним "місцем", в якому взаємодіють природне і духовне. Звідси Ландґребе робить висновок про т. зв. "нульову функцію" T. у людському досвіді, Т. є абсолютно "тут", що є межею людини. Тим самим Т. нарешті починає включатися в теорію пізнання, стаючи "моїм T.", своєрідним медіумом даності мені світу. Специфічною є позиція в тлумаченні Т. у Г. Плеснера — на противагу "неживому T.", для якого межа між ним і навколишнім середовищем є нечіткою, "живе Т." "жорстко" відмежоване від середовища. У для-себе-буті "живого Т." міститься його піднесеність стосовно поля його існування: воно не просто "обіймає" певне місце в просторі (Stelle), але має своє "місцеперебування" (Ort). "Живе T.", подібно до фізичних речей, перебуває в просторі, але це — лише "фізикалістський зріз" його існування; у своєму "феноменологічному" зрізі воно "утверджує" простір (а фізичні Т. лише "заповнюють" простір). "Утверджуючи" простір, "живе Т." існує поза своєю просторовістю (в "нутрі" простору). "Позиційність - стильна властивість Т. і людини, і тварини, специфіка ж людського Т. стосовно тваринного - "подвійність" його існування - як Т. (Körper) і як плоті (Leib) - тим самим Плеснер торкається проблеми зародження свідомості. У цьому ж напрямі плине думка про T. у Мерло-Понті. Т. як плоть для нього є засіб "мати" світ, — воно посередник ("медіум") такого "володіння". Проте такий "медіум" неідеальний, він має своєрідну власну "матеріальність" - T. у цьому плані є "безпосередньо людським буттям", "нашою укоріненістю" у світі (notre anerage dans un monde); завдяки T. ми водночас і "маємо" світ і "належимо" світові. Якщо для Сартра Т. - "перепона моїм проектам", то у Мерло-Понті воно - "відкритість", звідси - специфіка людського сприйняття: не я "сприймаю", але "в мені" сприймається.
І. В. Бичко
ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТІЛЛІХ ПАУЛЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
