НЕОПОЗИТИВІЗМ
Один з основних напрямків західної філософії XX ст. Н. виник і розвивався як філософська течія, що вважає своєю метою аналіз та вирішення актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих розвитком науки. Така орієнтація зробила Н. найбільш впливовою течією сучасної західної філософії науки, хоча вже в 1930—40-х рр. (і особливо з 50-х рр.) більшість філософів починають чітко усвідомлювати неприйнятність його вихідних установок. Неопозитивісти намагались поєднати філософсько-методологічну складову з конкретно-науковим змістом. Тому багато хто з них має серйозні здобутки в розробці сучасної формальної логіки, семіотики, методології й історії науки. Як сучасна форма позитивізму, Н. підтримує його вихідні філолофсько-світоглядні принципи, а з них - насамперед ідею заперечення філософії як теоретичного пізнання, що розглядає фундаментальні проблеми світорозуміння і виконує в системі культури особливі функції, не здійснювані спеціально-науковим знанням. Принципово протиставляючи науку філософії, Н. вважає, що єдино можливим знанням є тільки конкретно-наукове знання. Отже, Н. виступає як найбільш радикальна і послідовно обґрунтована форма сцієнтизму у філософії XX ст. Це обумовило його розквіт у 20-30-х рр. і, водночас, його кризу та занепад вже в 2-й пол. 40-х рр.
Н. зводить завдання філософії до розробки методів аналізу знання. При цьому неопозитивісти намагаються здійснювати аналіз знання через можливості вираження його в мові, залучаючи методи сучасної логіки та семіотики. Аналіз мови виражається також у критиці "метафізики", коли остання розглядається не просто як помилкове вчення, а як принципово неможливе і позбавлене змісту з огляду логічних норм мови. Джерелом такої безглуздої "метафізики" вважається дезорієнтуючий вплив на думку мови. Тому Н. розглядається як своєрідна логіко-лінгвістична форма позитивізму. Це зближує Н. з аналітичною філософією, різновидом якої він починає виступати в пізні роки свого існування.
Вперше ідеї Н. одержали чітке вираження в діяльності так званого Віденського кола, на основі якого склалася течія логічного позитивізму. Саме в логічному позитивізмі з найбільшою послідовністю і чіткістю були сформульовані основні ідеї неопозитивістської філософії науки. Ці та близькі до них погляди утворили основу тієї ідейної та науково-організаційної єдності Н., що склалася в 1930-х рр., і до якої, крім логічних позитивістів, належали ряд амер. представників філософії науки позитивістсько-прагматистського спрямування (Морріс, Бріджмен та ін.), Львівсько-Варшавської школи (А. Тарський, К Айдукевич), упсальської школи в Швеції, мюнетерської логічної групи в Німеччині тощо.
Однак, вже в 1950-х рр. чітко виявилося, що "революція у філософії", проголошена Н., не виправдала тих надій, що на неї покладалися. Класичні проблеми, подолання і зняття яких обіцяв Н., відтворювалися в новій формі в перебігу його власної еволюції. З поч. 50-х рр. явно виявляється неспроможність т. зв. стандартної концепції аналізу науки, висунутої логічним позитивізмом, а тому проводиться різка критика цієї концепції з боку представників філософії науки іншої орієнтації. Н. втрачає свої позиції в методології науки. У західній філософії науки в 60-70-хрр. розвивається течія так званого постпозитивізму, яка, зберігаючи певний зв'язок із загальними ідейно-світоглядними установками Н., водночас виступає проти неопозитивістської інтерпретації завдань методологічного аналізу науки (Кун, Лакатос, Фейєрабенд, Тулмін та ін.). Прихильники цієї течії, зокрема, відкидають абсолютизацію методів логічної формалізації, підкреслюють, на противагу Н., значення дослідження історії науки для її методології, пізнавальну значущість "метафізики" в розвитку науки тощо. Ця течія значною мірою перебуває під впливом ідей Поппера, який ще з сер. 1930-х рр. виступив зі своєю концепцією філософії науки. Предметом різкої критики став також радикальний сцієнтизм Н., ігнорування ним ролі різних форм позанаукового знання. Тому брит. гілка аналітичної філософії (т. зв. філософія лінгвістичного аналізу), провідне місце в якій посідали послідовники Дж.Мура (а згодом і пізнього Л. Вітґенштайна), поділяла принципову антиметафізичну спрямованість Н., але обирала предметом свого дослідження буденну мову.
Основні принципи Н. викликали занепад його популярності, що супроводжувався відносним збільшенням впливу антипозитивістських течій у західній філософії (екзистенціалізм, філософська антропологія, неотомізм). Тому неопозитивісти вдавалися до лібералізації власної позиції, відмови від фундаменталістських програм. З 2-ї пол. 1950-х рр. Н. перестає існувати як філософська течія. Отже, неопозитивістська "революція у філософії" завершилась. Однак, історична значущість Н. є непересічною, адже він стимулював увагу до проблеми критеріїв раціонального мислення, застосування наукових методів дослідження у філософії тощо. Значними є заслуги його представників у розробці теорії сучасної логіки та спеціальних питань методології науки.
В. А. Бугров, О. В. Руденко
НЕОРАЦІОНАЛІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НЕОПОЗИТИВІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
