ЮМ (HUME) ДЕВІД
(1711-1776) — видатний шотл. філософ. Народився в Единбурзі в сім'ї дворянина. Освіту отримав в Единбурзькому ун-ті. З 1734 перебуває у Франції, де протягом трьох років цілком зосереджується на вивченні філософії. Добутком цього перебування стає "Трактат про людську природу" в 3-х книгах, який публікувався в Лондоні в 1738-40. Специфічність висновків Ю. сприяла розповсюдженню думки про те, що автор "Трактату про людську природу" - атеїст, що привело до неможливості отримати місця на кафедрах Единбурзького ун-ту та ун-ту Глазго. Також цей трактат був сприйнятий досить прохолодно і тими, хто відстоював атеїстичні погляди, оскільки з їхньої точки зору питання спростування ролі Бога для розвитку не були достатньо радикальними. У 1740-х роках Ю. створює "Короткий виклад Трактату про людську природу" з метою додаткового пояснення основних положень праці. Заняття політичною та економічною проблематикою виявлено в "Моральних і політичних нарисах (есе)" (Essays, Moral and Political, 1741-42), які, власне, вперше привернули увагу наукової громадськості до їх автора. Всього за життя філософом написано 49 нарисів.
Згодом Ю. повертається до проблеми теорії пізнання і створює перероблений варіант І книги "Трактату про людську природу" -"Дослідження щодо людського пізнання" (An Enquiry concerning Human Understanding, 1751) та третю книгу - "Дослідження щодо принципів моралі" (An Enquiry concerning the Principles of Morals, 1751).
З 1752 Ю. обирається бібліотекарем Тов-ва юристів. Ця посада надала змогу Ю. зосередитись на літературній діяльності, і покладає початок створенню "Історії Англії", яка в сукупному доробку налічує б томів. З 1764 до 1766 він виконує обов'язки секретаря брит. посольства в Парижі, де має надзвичайно теплий прийом серед філософів і літературознавців. У 1766 Ю. повертається в Британію, де певний час обіймає посаду помічника державного секретаря. З 1769 філософ живе в Единбурзі, де стає секретарем Філософського тов-ва, до якого належали Адам Ферґюсон, Адам Сміт, Х'юдж Блейр та інші. На поч. 1770-х Ю. працює над "Діалогами про природну релігію" (Dialogues concerning Natural Religion, 1779).
Філософія Ю. є яскравим зразком так званої "третьої" лінії розвитку філософії. Його філософські підстави є органічним розвитком емпіризму. Як і у випадку з розвитком основоположень філософії Дж.Беркліу Ю. розпочинає з аналізу структури досвіду людини. З'ясування цього питання безперечно пов'язується з дослідженням причин появи в нашій душі (розумі) тих чи інших ідей. Філософ також піддає дослідженню причини появи ідеї субстанції в розумі і доходить до висновку, що ні самостійна матеріальна субстанція, ні духовна субстанція не можуть бути визнаними безперечними причинами появи ідеї субстанції. Відтак, ідея субстанції стає безумовним наслідком діяльності душі людини.
Ю. не має необхідності доводити можливість зведення якостей матеріальних речей до відчуттів людини — це забезпечив вже Берклі. Однак для нього залишалася проблемною впевненість попередника в тому, що змісти нашого сприйняття зумовлюються духовною субстанцією. Аналізуючи цю обставину, Ю. стверджує, що ми не маємо підстав вважати те, що означується як духовна субстанція, чимось відмінним від станів душі (мислення) людини. Відтак, все, що стає причиною появи наших ідей, може належати лише до досвідних проявів людини та людської природи. Людська природа і постає тією єдиною реальністю, тим досвідом, який супроводжує людину і визначає те, чим є вона впродовж всього життя. Власне, це останнє також є проявом досвіду людини.
Оскільки ні матеріальна субстанція у вигляді системи матеріальних предметів, ні духовна субстанція у вигляді думок Бога чи духовних істот не мають необхідного визначення, то постає питання причини появи ідей в нашій душі, яка б належала виключно людській природі. Такою причиною Ю. визнає на щаблі первинного формування досвіду людини невідсторонюване від її природи "враження". Як визнає сам філософ, цей термін у філософському значенні був запропонований ним особисто, оскільки вся попередня філософія ніколи не ставила питання таким чином. Категорія субстанції міцно утримувала зміст всіх попередніх філософських побудов, визначаючи причинний зміст, ієрархію та підпорядкування складників буття тощо. Нівеляція, скептичне ставлення до категорії субстанції і, відтак, змістів, які нею охоплювалися, призвели до появи першого зразка субстанційного типу філософії. Власне, в емпіризмі це було досягнення, рівнозначне з досягненням Р. Декарта на ниві переосмислення пануючої онтології в теологічних розбудовах.
Не предмети та ідеї сторонніх людині матеріальної і духовної субстанції ставали причиною появи знань, а "враження", належні людській природі, яка і складає єдину істоту людського існування. У пізніший час були намагання повернути принципову основу філософської теорії Ю. до субстанційних вимірів, оголошуючи, що позбавлення субстанційності матеріальної та духовної не визначило можливості визнання власне людської природи за ту ж субстанцію. Проте відбиття в теорії Ю. формування структури досвіду засвідчує, що, послідовно залишаючись на підставах цього типу філософії, не існує приводів оголосити людську природу також субстанцією.
Важливого значення для цього типу філософії має зміна ставлення до механізму діяльності пам'яті та уяви, типу поєднання ідей. Ю. зазначає, що за типом діяльності, механізмом дії - пам'ять та уява нічим не відрізняються. Відмінність полягає лише в чіткості та виразності матеріалу, яким послуговується зокрема пам'ять і уява. Значення цього догляду можна відбити в твердженні, що, не маючи необхідності спиратися у визначенні порядку мислення на субстанційні основи, розум має змогу конструювати минуле як предмет уяви. Саме такий приклад наводить Ю., коли розглядає можливість формування поступової впевненості людини в тому чи іншому порядку і послідовності фактів власного життя, яким вона їх вибудовує засобами уяви.
Друга важлива особливість складових структури досвіду полягає у визначенні обставин поєднання ідей. Філософ вважає, що саме асоціативний принцип закладений в основу певного поєднання ідей нашого розуму, і, відтак, формування змістів свідомості. Ідеї неначе "притягуються" одна до іншої, породжуючи своєрідні асоціативні об'єднання, які власною основою визначають зміст такого поєднання. У цьому ж ключі вирішується і проблема ідентичності особистості. Це є однією з найістотніших проблем, початок якої знаходимо ще у філософії Д. Локка, а розвиток теорії якої не припиняється і до сьогодні. Саме своєрідність вирішення питання ідентичності особистості привело до філософської максими Ю. про те, що люди є ніщо інше як "... зв'язка чи сув'язь різноманітних сприйняттів".
ЯНСЕНІЗМ
Напрямок у розвитку неортодоксального реформаторського католицизму XVII-XVIII ст. Мав розповсюдження здебільшого у Франції та Нідерландах. Назва Я. завдячує своїй появі життю і творчості теолога К. Янсена (Jansen, 1585-1638), який видав книгу про Авґустина, в якій наполягав на твердженні про існування відмінності (у містичному таїнстві єдності людини, особистості з постаттю Христа) між тими, хто щиросердно вірить та відданий вірі, і тими, хто лише формально причетний через церкву до неї. Вчення набуло розповсюдження серед освічених верств населення та деяких представників духовенства. Попри засудження папою Урбаном VIII книги, абат Сен-Сіран зробив Я. практично ідеологією абатства "Пор-Рояль". Янсеніти витримували значний тиск з боку держави та єзуїтів. Такі чільні представники "Пор-Роялю", як Б. Паскаль, А. Арно та П. Ніколь (творці логіко-лінгвістичної школи), брали участь у полемічному захисті положень Я.
НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЮМ (HUME) ДЕВІД“ на сторінці 1. Приємного читання.
