ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ
(1775-1854) -один з основних представників нім. класичної філософії. Народився в Леонберзі, виховувався батьком у дусі пієтизму, вже в дитинстві вільно володів латиною і грецькою, кантівську "Критику чистого розуму", а разом з нею і "Пояснювальне викладення критики" Шульца прочитав у 16 років. У 1790 він поступає на богословський ф-т Тюбінґенського ун-ту, де навчався разом з Геґелем та Гельдерліном. У 1792 ПІ. пише дисертацію під назвою "Дослід критичного й філософського тлумачення найдавнішої фідософеми про походження людського зла за третьою главою книги Буття", основні теми якої він через рік розвине в статті "Про міфи, історичні сказання й філософеми давнини". Подібне звернення до проблематики міфу є надзвичайно важливим для розуміння подальшого розвитку його думки, оскільки намічені в цих роботах теми потім знайдуть своє відображення в системі філософії міфології. Звертаючись до теми міфів й міфології, Ш. пропонує розрізняти два типи міфів: історичні (в основі яких лежить потреба зафіксувати ті чи інші події) та філософські (які і є маніфестацією розуму, що намагається віднайти істину). Історичний міф задовольняє потреби пам'яті, а філософський - самої людської природи, яка полягає в поясненні світу. Різниця між істиною філософською та істиною міфологічною полягає в тому, що перша надає істину в розумній формі, а друга — в чуттєвій. Однак під впливом захоплення філософією Фіхте, якого ПІ. вперше зустрів у 1793, тема міфу в його працях на тривалий час відійшла на задній план. Разом з тим, незважаючи на те, що Фіхте сприймав Ш. як одного з адептів своєї системи науковчення, вже в праці "Філософські листи про догматизм і критицизм" (1795) можна побачити суттєву відмінність між ходом думки III. і Фіхте. Одночасно Ш. висуває і ряд аргументів щодо обмеженості критичної філософії. Зокрема, він звертає увагу на те, що в її межах практично неможливо розбудувати телеологію пізнання, якої вимагає завершення будь-якої філософської системи. Критична філософія функціонує тільки в межах актів синтезу і нічого не може сказати про той абсолютний синтез, яким завершується пізнавальний процес
Наступний важливий етап у творчості Ш. - це 1797, коли він пише працю, що принесла йому загальноєвропейське визнання: "Ідеї до філософії природи як вступ до вивчення цієї науки" (пізніше цей твір разом із додатками був перевиданий ПІ. у 1803). У 1798 з'являється трактат "Про світову душу", а в 1799 — "Перший нарис системи натурфілософії". Перелічені роботи склали основу натурфілософії Ш.
Натурфілософія є філософською історією обмеження нескінченого суб'єкта, в якій Ш. демонструє те, яким чином абсолютний суб'єкт робить з себе дещо визначене. Означений процес він витлумачує в термінах "виходу": створюючи дещо, нескінчений суб'єкт виходить за ці межі і тим самим залишається нескінченим суб'єктом. Внаслідок цього процесу, за III., виникає перша пара протилежностей: нескінчений суб'єкт як "ніщо" стає ідеальним, а нескінчений суб'єкт як "дещо" - реальним. Однак, разом із виникненням цієї пари відбувається і перша зміна нескінченого суб'єкта. Він як загальне "дещо" стає матерією. Кінцевою стадією натурфілософії є виникнення людини чи самосвідомості. Самосвідомість проходить у своєму розвитку три етапи: 1) усвідомлення конечності; 2) усвідомлення нескінченості; 3) синтез. Спочатку суб'єкт усвідомлює себе як частину природи, потім - як чисте знання і свободу від природних визначень, і врешті-решт - як таку свободу, яка накладає сама на себе певні обмеження. У цьому моменті натурфілософія переходить у практичну філософію, яка розгортається від етики через вчення про державу і право до філософії історії. В означеній послідовності свобода підіймається до рівня роду. Людина починає усвідомлювати, що наслідки її вільних дій впливають на весь людський рід, тобто індивід осмислює себе як рід, як абсолютного суб'єкта. Всього Ш. виділяє три форми такого усвідомлення: мистецтво, релігія та філософія.
Паралельно з цим Ш. розробляє основи системи трансцендентального ідеалізму. Трансцендентальна філософія Ш. складається з чотирьох частин: теоретичної філософії, практичної філософії, телеології та філософії мистецтва. У теоретичній філософії обґрунтовується акт узгодження суджень з речами. Вся система теоретичної філософії складається з двох частин: 1) дедукції абсолютного синтезу, що міститься в акті самосвідомості; 2) дедукції проміжних етапів абсолютного синтезу. У свою чергу, друга частина розбивається на три епохи: а) від первинного відчуття до продуктивного споглядання; б) від продуктивного споглядання до рефлексії; в) від рефлексії до абсолютного акта волі. Синтезом натурфілософії і системи трансцендентального ідеалізму виступила шеллінгівська філософія тотожності, в якій він обґрунтовує вищий закон тотожності об'єкта й суб'єкта, який реалізується у факті тотожності єдиного розуму з самим собою. Одним з осн. понять філософії тотожності є свобода, до аналізу якої Ш. звертається в праці "Філософські дослідження про сутність людської свободи й пов'язані з нею предмети" (1809). Він пропонує два способи тлумачення свободи: а) свобода як позитивне поняття буття самого по собі, б) свобода як живе поняття, зміст якого полягає в тому, що вона є нічим іншим, як здатністю людини до добра чи до зла.
Наступний період філософської творчості Ш. пов'язаний із розробкою ним основ позитивної філософії, що відбилось в його зверненні до філософії міфології та філософії одкровення. Перший курс із філософії міфології був прочитаний ним у 1821. Першу його частину було видано під назвою "Історико-критичний вступ до філософії міфології" в 1825. Пізніше вийшла друга частина - "Вступ до філософії міфології, чи викладення чисто раціональної філософії". Саме поняття міфології розглядається Ш. у двох перспективах: а) міф як форма мислення, б) міф як історична форма становлення самого буття. Звертаючись до філософії міфології та філософії одкровення, Ш. розглядає їх як необхідні етапи усвідомлення свідомістю буття. Свідомість є одним із моментів буття, через який воно усвідомлює саме себе як буття. Але, визначаючи свідомість як лише один із моментів буття, Ш. тим самим вводить властиву свідомості історичність у структуру буття як такого. Він формує коло філософського дослідження: історичність свідомості обумовлюється її зв'язком із буттям, а історичність буття експлікується як історичність буття усвідомленого свідомістю. Буття отримує свою історію не як чисте буття, а як таке буття, яке є у формі усвідомлення.
Основною відмінністю позитивної філософії є те, що вона рухається не від сутності до існування, а навпаки — від існування до сутності. Вона не грунтується на досвіді, проте виступає як досвід божественного і тому має принципово незавершений характер.
Філософія Ш. мала значний вплив на розвиток вітчизняної філософії. Зокрема, одним із перших пропагандистів шеллінгіанства в Україні став проф. Харківського ун-ту Й. Б. Шад. Серед рос. шеллінгіанців слід згадати імена Д. Велланського, А. Галіча, І. Киреєвського, П. Чаадаева.
ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ“ на сторінці 1. Приємного читання.
