ЛЕНІН
(Ленин) (справж. прізв. - Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) - рос. політичний діяч і мислитель; родоначальник рос. версії марксизму (див. вступну статтю до розділу).
ЛІБЕРАЛІЗМ СУЧАСНИЙ
(від лат. - вільний) - домінуюча ідеологія сучасного світу, закріплена в конституційному устрої та політичних інститутах більшості країн світу.
Як соціально-політична теорія Л., на відміну від класичного, домінуючими ідеями якого були свобода, індивідуальність (на противагу масовості), обмежена влада, прогрес і раціональність, наголошує більше на рівності, соціальній справедливості (та проблематиці, яку вона породжує), проблемах плюралістичності та узгодження інтересів. На філософсько-методологічному рівні різниця між класичним і Л. полягає в сумніві деяких сучасних лібералів щодо системи обґрунтування Л., що походить від Просвітництва (прогрес, утилітаризм, теорія природного права); на противагу універсалізму останньої вони висувають культурний релятивізм, формальні методи, скептицизм і еклектику.
Існує значна невизначеність відносно класифікації ліберальних течій. Для першого наближення ми будемо використовувати опозицію лівий-правий Л. (оскільки вона відповідає парламентській практиці, яка релевантна Л. як політичній практиці).
Лівий Л. наголошує на соціальній справедливості (яка розуміється як рівний доступ до суспільних благ, чи хоча б забезпечення певних мінімальних благ для усіх членів суспільства, в основному шляхом перерозподілу суспільного багатства), раціональності, толерантності (особливо до представників інших культур, етнічних меншин тощо), демократичності управління. Такий тип Л. можна назвати також соціальним (оскільки він намагається забезпечити добробут широким верствам населення), або політичним (оскільки він намагається розвинути громадянські почуття та навички), використовується також термін неолібералізм. Політично він зливається з реформістською європейською соціал-демократією чи відповідними партіями і політичними програмами ("держава добробуту" - welfare state, чи "соціальна держава" - sozialstaat). Теоретично він, аналогічно з реформістською соціал-демократією, спирається на певні різновиди кантіанства (Дж. Ролз, В. Гьосле, Ю. Габермас та ін.) або т.зв. комунітаризму (М.Волцер, Р.Рорті) чи інших філософських теорій, намагається відродити класичну ліберальну й демократичну культуру на новій методологічній основі.
Правий Л. наголошує на свободі (яка розуміється в основному як негативна - від обмежень), індивідуалізмі, приватній ініціативі і легітимації власності, спонтанній саморегуляції ринку і обмеженні ролі держави в соціально-економічній сфері. Цей тип Л. також має назву лібертаризму (тобто істинний Л. на противагу лівому Л.), або неоконсерватизму. Політично він тяжіє до помірно правих та консервативних партій. Його теоретики (Ф.А.Гайєк, Л. Мізес, І. Берлін та ін.) наголошують на своєму наслідуванні ідей класичного Л. (свобода, обмеженість влади), але недовіра до розуму і прогресу, наголошення на спонтанності відрізняє їх від попередників й зближує з консерватизмом.
М. С. Кириченко
ЛІНГВІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
Один із напрямків аналітичної філософії, що отримав найбільше поширення у Великій Британії, США та деяких інших країнах, починаючи з 1930—60-х pp. Уперше метод філософського аналізу природної мови був розроблений Дж. Е. Муром. Іншим важливим джерелом Л. ф. стало вчення пізнього Л. Вітґенштайна, особливо його теорія мовного значення "як використання". На відміну від філософії логічного аналізу, представники Л. ф. причину виникнення філософських оман вбачали не у свідомій експлуатації "метафізиками" неточностей і двозначних форм мови, а в самій її "логіці", її "глибинній граматиці", яка породжує парадоксальні речення (на кшталт речення, на яке звернув увагу Мур: "Йде дощ, але я в це не вірю") та всілякі лінгвістичні "пастки". На думку Вітґенштайна та деяких його послідовників з Кембриджського ун-ту, філософські омани усуваються шляхом прояснення і детального опису природних способів використання слів і виразів, включення слів в органічно властиві їм контексти людської комунікації ("мовні ігри"), уведення вимоги, щоб будь-яке уживане слово припускало можливість своєї антитези та ін. прийоми. При цьому, на відміну від логічних позитивістів, прихильники Л. ф. не закликали до "удосконалення" природної мови за зразком формалізованих логічних мов або мов науки. Одна із шкіл Л. ф. (Д. Віздом, М. Лазеровіц, Е. Емброуз) розробила суто "терапевтичну" інтерпретацію цілей і завдань філософії, наблизившись у цьому відношенні до психоаналізу. Інша група лінгвістичних філософів - оксфордська школа "буденної мови" - прагнула насамперед до створення позитивної концепції мовної діяльності. Нею були розроблені оригінальні ідеї, уведений в обіг новий категоріальний апарат для аналізу мовної комунікації (теорія "мовних актів" Д. Остіна), опису способи використання психологічних понять (Ґ.Райл), виявлення "концептуальної схеми" мови і пізнання (П. Строссон), аналізу моральних висловлень (Р. Хеар).
Починаючи з 60-х рр., відбувається зближення проблематики й дослідницьких підходів лінгвістичної філософії та ряду напрямків сучасної лінгвістики (насамперед у галузі лінгвістичної прагматики).
В. А. Бугров, О. В. Руденко
ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕНІН“ на сторінці 1. Приємного читання.
