ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ
Сукупність підходів у філософії та соціогуманітарному знанні, що сформувались у 70-і рр. XX ст., що характеризується наявністю спільного проблемного поля. Перехід від структуралізму до П. пов'язаний із подіями весни та літа 1968, коли спостерігається загальна тенденція до зниження престижу науки.
Термін П. увійшов у літературно-теоретичний обіг разом із деконструкцією та постмодернізмом, однак повну концептуальну самостійність здобув лише в 80-і рр. Найбільше розповсюдження отримав у Франції (Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ю. Крістева, Ж.-Ф.Ліотар; а також Р.Барт періоду "політичної семіології" та М. Фуко періоду "генеалогії влади") та США (Єльська школа деконструкції - Блум, П. де Ман, Міллер).
П. виник як своєрідна реакція на теорію структуралізму, тому він спрямований на критику західноєвропейської метафізики, однією з підстав якої є логоцентризм. Він декларує ідеї відмінності та множинності, протиставляючи їх ідеям буття як присутності, смислу, повноти, єдності, на яких ґрунтується логоцентризм.
О. П. Варениця
ПРАГМАТИЗМ
(від грец., - справа, подія, стан) - один із провідних напрямків сучасної філософії, який виходить з діяльнісного (а не відображального) розуміння пізнання й істини. Такий підхід до розуміння пізнання як активного, практичного (а не пасивно-дзеркального відтворення дійсності, властивого традиційній - до ХУІІ-ХУІІІ ст. - філософії) творчого процесу зустрічаємо вже в Канта (вчення про продуктивну здатність уяви), пізніше -у фікціоналізмі Файгінґера (вчення про конструювання свідомістю т. зв. "ідеальних об'єктів" типу "ідеально газу", "абсолютно твердого тіла" та ін.). Власне П. виникає в кін. 70-х років ХІХ ст. у США, коли Ч. С. Пірс на засіданні т. зв. "Метафізичного клубу" (у м. Кембридж, штат Массачусетс) висловив головну ідею П., пізніше опубліковану в статтях "Закріплення вірувань" і "Як зробити наші ідеї ясними". Ця ідея була розгорнута в систематичне вчення проф. Гарвардського ун-ту В. Джеймсом, який тлумачить пізнання як успішне передбачення майбутнього досвіду, майбутніх результатів нашої діяльності. П., таким чином, є своєрідною "філософією практики", і в цьому відношенні він близький до філософії Маркса (фундаментальною категорією якої є також практика), однак далеко не тотожний. Практика в Маркса означає специфічний спосіб існування людини, що полягає в здатності її свідомості виходити за межі наявної ситуації в минуле (набутий досвід, пам'ять) і в майбутнє (ставити свідому мету своєї діяльності), тобто наголошує на тому значенні практики, яке виражається в грец. мові словом "дракон;" - дія-вчинок, досвід (на відміну від П., який орієнтується на грец. - справа, подія, стан — тобто утилітарність, корисність чи некорисність результату дії). Марксове розуміння практики, інакше кажучи, передбачає здатність людини свідомо (і тому вільно) обирати можливості, реалізація яких майбутньою діяльністю адекватно задовольнить ті або інші потреби та інтереси людини. Свідомий вибір бажаної можливості як мети діяльності, здійснення якої може в результаті задовольнити потребу (інтерес) людини, спирається тут на усвідомлений минулий (набуті в минулому знання, навички, вміння тощо) досвід. Що ж до П., то "успішне передбачення майбутнього досвіду" (Джеймс) не провіщає тут ані свідомого вибору можливостей дії, ані свідомого опертя на можливості наявного (минулого) досвіду. П. не пов'язує своє розуміння діяльності з усвідомленням світу можливостей і тому апелює лише до "внутрішнього" відчуття упевненості, вірування або сумніву. Звідси вже Пірс тлумачив пізнання як процес "закріплення вірувань", а самі пізнавальні речі постають як ідеї їх чуттєвих наслідків. Що ж стосується Джеймса, то П. для нього є методом узгодження будь-яких суперечностей між тими чи іншими позиціями шляхом виявлення практичних наслідків, які випливають із кожної з них. Істинність, за Джеймсом, є успішність або "працездатність" тієї чи іншої ідеї, її корисність для досягнення певної мети. Світоглядною основою П. Джеймс вважає "радикальний емпіризм" (вчення про універсальний досвід), що виявляє себе як "плюралістичний всесвіт", неструктурований, випадковий, незавершений, відкритий будь-яким новаціям, безмежній творчості і експериментуванню. Цей "всесвіт" постає неперервним потоком свідомості, з якого можна "ліпити" ("вирізувати") будь-які фрагменти, які, власне, й є те, що ми називаємо "речами". Ще один представник П. - Дж. Дьюї — включає до досвіду увесь зміст життя, який "охоплює собою звичаї, установи, вірування, перемоги, поразки, відпочинок і діяльність". Реальність, за Дьюї, є просто сукупним досвідом, неперервним за своєю суттю. Всі проблеми вирішуються не відповідно до якогось попереднього "рецепта", а в згоді з конкретною, даною ситуацією. "Моя точка зору, - зауважує Дьюї, - базується на відповідності в оперативному розумінні слова, а саме... в розумінні досвіду, як ключ відповідає умовам, що накладаються замком". Поняття, ідеї, теорії тлумачаться Дьюї як своєрідні "інструменти", за допомогою яких ми формуємо уявлення про реальність. Звідси специфічна назва прагматичної позиції Дьюї - "інструменталізм". У 20-і pp. ідею т. зв. "концептуального П." запропонував К. Льюїс. Ідеї П. підтримували також Дж. Miд та С. Хук. У сер. XX ст. П. зближується з ідеями позитивізму ("операціоналізм" П. В. Бріджмена) та аналітичної філософії (Н.Ґудмен, В.Куайн). Одним із новітніх
представників П. є амер. філософ Р. Рорті, який спільно із Селларсом і Куайном поєднує ідеї П. з деякими традиціями європейської філософії (праця "Наслідки прагматизму", 1982). В Англії ідеї П. (під назвою "гуманізм") поширював Ф. К. С. Шіллер, в Італії - Дж. Паніні, в Китаї -Ху Ші.
І. В. Бичко
ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
