ПОСТМОДЕРНІЗМ
Теоретична течія у філософії 2-ї пол. XX ст., котра привертає увагу до змін, що відбуваються в сучасному світі: в соціальній реальності, інтелектуальній, науковій та художній сферах. Він не існує як єдиний, організований напрям, навпаки, різні концепції, теорії об'єднуються під назвою П., хоча саме це поняття ще недостатньо концептуалізоване.
Автором терміну "постмодерн" вважається Арнольд Тойнбі. Вперше цей термін фіксується в 1947 у короткому однотомному викладі Д. Соммервілом перших шести частин книги А. Тойнбі "Дослідження історії". Постмодерн там означає сучасну фазу західноєвропейської культури. Точкою відпису такого постмодерну є 1875, а ознакою - перехід від політики, яка спирається на мислення в категоріях національних держав, до політики, що враховує глобальний характер міжнародних відносин.
Основоположниками П. називають Ф. Ніцше, М. Вебера, Т.Адорно, М. Горкгаймера, М. Гайдеґґера, М.Фуко, Ж. Дерріда, Ж. Батан, Ж.-Ф. Ліотара, котрі проводили радикальну деконструкцію європейської культурно-історичної традиції. Франц. філософ Ж.-Ф.Ліотар у книзі "Ситуація постмодерну" формулює установку постмодерну з позиції критики сучасного технологічного прогресу і виділяє дві його загальні характеристики: діагноз розпаду єдності (як вихідна ситуація постмодерну) та заохочення множинності (як завдання постмодерну на майбутнє).
Виступаючи розмаїтою духовною тенденцією в багатьох течіях філософії, соціології, футурології, методології науки та інших сфер культури Заходу, П. стверджує себе не як послідовник модернізму, а як емансипатор свідомості цивілізації від "ідеалів-ідолів" минулої епохи, які гальмували, обмежували багатовісовий процес самореалізації особистості. У цілому П. - це виклик "модерністському проекту" саморефлексивної, критичної раціональності та свободи, які характеризують епоху від кантівської концепції Просвітництва до гуссерлівського "повернення до речей". Існуюча в цьому проекті концепція Раціо, на думку постмодерністів, неодмінно приводить до апології тотального контролю над цивілізацією і є складовою частиною феномена панування, що не знає ніяких перешкод ні в поневоленні людини, ні в цинічному догоджанні правителям цього світу. Раціо приймає різні подоби - "індустріальний розум" у Фуко, "логоцентризм" у Дерріда, - і виступає сутнісним фактором, що поглиблює негативні тенденції західної цивілізації, як тоталітаризація, відчуджуюча об'єктивація, лімітація.
Отже, перша особливість П. - це його багатомірність. Постмодерн як культурний феномен має ряд вимірів: естетичний, політичний, філософський. Естетичний - пропонує поєднати елітарну та масову культури, повернутись до мистецтва, що відповідає традиціям і має відношення до навколишньої дійсності. Політичний - орієнтує на проведення децентралізованої, анархічної політики. Філософський - спрямований на здійснення радикальних перетворень модерністської метафізики. Друга особливість П. - поліваріантність. Протиставляючи себе метафізиці модерну, філософія постмодерну ставить за мету звільнення людської духовності, суб'єктивності, творчої активності від сформульованих у минулому норм, регулятивів, котрі сьогодні перетворилися на ілюзії та помилки, що заважають вільному розвитку особистості.
Також необхідно виділити основні риси П.: 1) деконструкція традиційної метафізичної парадигми, "деканонізація", боротьба з традиційними ціннісними центрами (людина, етнос, логос);
2) заміна вертикальних та ієрархічних зв'язків горизонтальними і ризоматичними, відмова від ідеї, ідеї метадискурсивності, універсальної мови та мислення, що базується на бінарних опозиціях;
3) знання в цілому не може бути редуковане ні до науки, ні до пізнання. Пізнання - це набір тверджень, які, за винятком усіх інших тверджень, позначають або описують об'єкти й можуть бути істинними або хибними, а наука виступає як підрозділ пізнання;
4) "віртуальність" світу епохи постмодернізму, феномен "подвійної присутності".
Не викликає сумніву той факт, що постмодерн - це закономірне явище у філософській думці, яке історично та змістовно пов'язане з попередніми концепціями, у чомусь їх заперечуючи, а в іншому - наслідуючи. Характерною рисою П. є те, що він виступає за співіснування, спів-буття різних за своєю природою дискурсів, що борються між собою, змінюючи один одного. На перший план як спосіб філософствування виходять постметафізика, деконструкція, "постмодерністська чутливість", постмодерністська іронія - "пас-тіш", децентрування, цитатне мислення.
"ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОСТМОДЕРНІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
