"ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"
"Моральна філософія" ("Оправдание добра. Нравственная философия", 1897) - основна стична праця Вол. Соловйова. Окремі глави друкувались у журналах з 1894; у 1899 вийшло 2-е, перероб. і доп. вид. У цьому творі Соловйов достатньо повно і систематизовано виклав свої погляди, перш за все етичні, але також онтологічні, історіософські та політичні. Книга складається з трьох частин: "Добро в людській природі"; "Добро від Бога"; "Добро крізь історію людства". Головним завданням своєї моральної філософії Соловйов визначив намагання "встановити в безумовному моральному началі внутрішній і всебічний зв'язок між істинною релігією і здравою політикою". Іншими словами, він розглядав моральні імперативи, визначені Богом і природою людини, як діючі соціальні важелі, і не відокремлював політику як незалежну, амбівалентну щодо цих моральних імперативів сферу. Розрізняючи право і мораль, Соловйов одночасно доводив тезу про залежність права від моралі.
Засади людської моралі, за Соловйовим, закладені в природі самої людини, а саме - в первинних почуттях сорому, жалю і благоговіння, якими вичерпується царина можливих моральних відносин людини до того, що нижче за неї, що є рівним їй, і що є вищим за неї. Всі ці почуття мають спільне підґрунтя в безумовному началі моралі - релігійному відношенні, Боголюбської сутності людини. Соловйов постулює загальну тенденцію до зростання міри добра в людстві. Це зростання полягає не в тому, що окремі люди стають сильнішими в доброчинності, чи в збільшенні кількості доброчинних людей, а в тому, що підвищується середній рівень загальнообов'язкових і таких, що реалізуються, моральних вимог.
Соловйов відслідковує цю тенденцію в різних сферах суспільного життя - економіці, праві, національних та міжнародних відносинах тощо. Історичний процес набуває, таким чином, сенсу спільного вдосконалення на шляху до остаточного одкровення Царства Божого на землі — він подається Соловйовим як "довгий і тяжкий перехід від тваринолюдства до боголюдства". Есхатологія Соловйова просякнута історичним оптимізмом - вірою в те, що Провидіння охороняє людство від матеріального розпаду, об'єднує його і робить можливим його реальне вдосконалення.
Соціальна антропологія Соловйова виходить з поняття особистості як "можливості для здійснення необмеженої дійсності, або особливої форми безконечного змісту". При цьому суспільність випливає із самого визначення особистості як розумно-пізнаючої і морально-діючої. Особистість і суспільство об'єднуються у взаємопов'язане коло, в якому суспільство постає об'єктивно здійсненим змістом особистості, більше того — її моральним доповненням і здійсненням. Отже, "суспільство є доповненою або розширеною особистістю, а особистість - стислим або зосередженим суспільством". При цьому Соловйов створює моральний критерій суспільного обмеження людської свободи: "Ступінь підкорення особи суспільству має відповідати ступеню підкорення самого суспільства моральному добру". Моральна норма організації суспільства прив'язується Соловйовим до забезпечення гідного людського існування кожного з його членів.
Постулюючи, що реальні суперечності існують не між правом і мораллю, а між різними формами правової і моральної свідомості, Соловйов зводить різницю між правом і мораллю до відносних моментів. "Право є нижчою межею, або певним мінімумом моралі", який вимагає реалізації певного мінімуму добра, запобігаючи примусовими засобами проявам суспільного зла. Соловйов встановлює прямий зв'язок між правом природним і правом позитивним, визначаючи право як історично-рухливе визначення необхідної примусової рівноваги двох моральних інтересів — особистої свободи і спільного блага. Завдання права, стверджує філософ у "В.д.", полягає не в тому, щоб світ, просякнутий злом, перетворився на Царство Боже, а тільки в тому, щоб він - до часу — не перетворився на пекло. Основним механізмом реалізації цього завдання стає держава як втілене право. Соловйов вбачає необхідність існування держави як ш статуту, що гарантує певний ступінь суспільної моралі, називаючи її "організованим жалем". При цьому йдеться не про егоїстичні прагнення людини захистити за допомогою примусової сили власні права, а про християнську традицію допомоги "сірим і нужденним", яка може бути повною мірою реалізована лише спільними організованими зусиллями. На цій підставі Соловйов відрізняє християнську державу від нехристиянської (язичницької). Розрізняючи завдання держави і церкви, він вважає, що держава повинна якомога менше утискати внутрішній моральний світ людини, якій необхідно залишити вільній духовній дії церкви, натомість вона мусить якомога надійніше забезпечувати зовнішні умови для гідного існування і вдосконалення людей.
Ідеї книги ініціювали жваву полеміку, зокрема, з боку Б. Чичерина ("Вопросы философии и психологии", 1897, кн. 39, 40). Сам Соловйов зазначав, що "В.д." викликало найбільшу лайку і найбільші похвали, які тільки випадали на його адресу.
ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"“ на сторінці 1. Приємного читання.
