АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО
Культурно-філософське явище в Англії ХVII-ХVIII ст., яке постає на ґрунті філософських та наукових здобутків засновників і діячів нової філософії. А. п. має істотні відмінності від просвітницьких рухів континентальної Європи. Політичні та соціальні процеси цієї доби не мали такого потужного радикалізму, як, наприклад, у Франції. Вагомого значення для соціальних трансформацій англ. суспільства мала англіканська церква, яка, підтримувана більшістю населення, забезпечувала рівень суспільної та державної стабільності.
На формування ідейного змісту A. найбільшого впливу справила філософія Джона Локка. Науковою світоглядною парадигмою стали наукові та філософські теорії Ісаака Ньютона. Вагомого значення набула деїстична основа філософування. Серед основних напрямів розвитку А п. варто вирізняти такі: напрямок розвитку етичного та моральнісного вчень - Антоні Ешлі Купер, граф Шефтсбері, Бернард де Мандевіль, Френсіс Гатчесон, Джозеф Батлер, Адам Сміт; натуралістичний чи матеріалістичний напрямок - Джон Толанд, Антоні Коллінз, Девід Гартлі, Джозеф Прістлі (1733-1804); деїстичний - Едвард Герберт, Семюел Кларк (1675-1729); реакція на емпіризм Д.Юма - "Шотландська школа common sense", Томас Рід, Річард Прайс.
БАТЛЕР (BUTLER) ДЖОЗЕФ
(1692-1752) - представник моральної науки в Англії. У розвитку власних погляди) зазнав значного впливу етичних та моральних концепцій А. Шефтсбері та Ф.Гатчесона. Автор "Проповідей" (Sermons, 1726) та дослідження "Дисертація про природу доброчинності" (Dissertation of the Nature of Virtue, 1736). Перебуваючи ближче до поглядів Шефтсбері щодо позитивного означення морального відчуття людини, Б. досліджував проблему співвідношення егоїзму та альтруїзму згідно з принципами себелюбства (self-love) та доброчинності. Він розглядає різні типи себелюбства та їх прояви щодо доброчинності. Впевненість у позитивному значенні моральнішої основи людини не спричинили необхідність протиставлення цих принципів, а спонукали до визнання взаємодоповнення. Цей шлях взаємодоповнення мусить привести людину до чолової мети — щастя.
БЕЙЛЬ (ВАУLЕ) П'ЄР
(1647-1706) - попередник французького просвітництва, автор знаного "Історичного та критичного Словника" (Dictionnaire historique et critique, 1695-97). Його творчість у головному була спрямована на подолання старих метафізичних філософських побудов та теологічних вчень. Обстоюючи переваги толерантності, Б. викривав нетерпимість, яка розквітала в різних конфесійних напрямках щодо певних релігійних положень (наприклад, між томістами, янсеністами, кальвіністами, моліністами, маніхейцями щодо визначення обов'язку та свободи волі), хоча принципових розбіжностей вони не мали. Переваги толерантності Б. з'ясовував на підставах універсалізуючого значення розуму. Розрізненню, за Б., підлягають не лише релігійність та розум, але й релігійність та моральність, мораль. Така руйнівна теоретична активність філософа підготувала ґрунт для сприйняття нових ідей, змусила недогматично визначати роль теології та метафізики.
БЕКОН (BACON) ФРЕНСІС
(1561-1626) - видатний англ. філософ, розробник емпіричного методу. Народився в Лондоні в родині високосановного чиновника. Закінчив Кембриджський ун-т. Чиновницька кар'єра Б., яка увінчувалася посадами Генерального адвоката, Генерального прокурора, Лорда-Хранителя Великої Печатки, Лорда-канцлера і, насамкінець, Правителя держави у відсутності короля. Отримав титули барона Веруламського і віконта Сент-Альбанського.
Осн. твором Б. з методології наукового пізнання був "Новий органон" (1620). Ця праця є другою частиною запланованого "Великого відтворення Наук", в якому першу частину Б. мав намір присвятити класифікації наук, третю -опису явищ світу, шосту — істинному витлумаченню всіх явищ природи та історії. Проект першої частини частково був втілений у великому творі "Про гідність та примноження наук". Також визнання набули праці "Про прогрес наук божественних і людських". В останні роки він працював над "Природною і експериментальною історією". Онтологічні проблеми (проблеми буття) розглядалися Б. у незавершеному творі "Про принципи і начала".
Відомі його праці з політичних та суспільно-державних питань: утопічна "Нова Атлантида", "Досліди політичні і моральні". Дослідження давніх міфологій знайшли своє відбиття в роботі "Про мудрість давніх". Широко відома прихильність Б. до застосування образів міфології в з'ясуванні питань не лише літературних чи історичних, але й теоретико-пізнавальних. Його вчення про три шляхи пізнання, означені поведінковими ознаками зі світу комах, інакше як гносеологічним тотемізмом назвати важко. Проте, подібне образне застосування пізнавальних стратегій дає вичерпну відповідь щодо змісту того чи іншого шляху.
Саме Б. належить першість у своєрідному "розвінчанні" критеріальної ролі розуму в набутті людиною відчуттєво-досвідних знань. Філософ вперше вказує на існування перепон у структурі самої свідомості, які спотворюють істинне сприйняття явищ та предметів, цілісної природи. Ці перепони Б. називає "ідолами", "примарами" розуму, а їхні впливи та зміст розглядає у вченні про "ідоли" пізнання людини. Термін "ідоли" буквально означає "образи", в тому числі спотворені. Він походить від слова "ойдолон", який означав у давньогрец. мові "тінь померлого". У цих двох значеннях поєднується як відома ще з давньогрец. філософії проблема пізнання за допомогою відчуттів - що ми сприймаємо: предмет чи образ предмета, який фіксується в наших відчуттях (ідол)? - так і міфологічна негативна "блукаюча" примарність втраченого предметного існування. Б. розглядає чотири ідоли нашої свідомості За своїм змістом вони є демонами людської душі, або образами відчуження, неістинними складовими свідомості.
Перший вид ідолів - це "привиди (ідоли) роду". Вони властиві всьому людському роду, оскільки всі люди додають до природи речей, що пізнаються, природу власного духу. Це призводить до того, що люди вірять у свою непогрішність і впевнені в тому, що їх думки є мірою всіх речей. Другий вид — це "ідоли печери", до яких належать різноманітні індивідуальні прояви і видозміни дії "привидів роду". В означенні цього виду примар існує безумовна асоціація з міфом про печеру Платона, в якому людська душа подібна в'язню людського тіла і вимушена сприймати істинний світ в образах хистких тіней наших відчуттів.
Більш однорідний характер притаманний "привидам ринку", поставання яких спричинено суспільними умовами життя людини. Ці "привиди" залежать від прихильності загальним поглядам, забобонам і розумовим хибам. Вони породжуються негативним впливом словесної плутанини. Особливо це стосується впливу, який виникає з застосування термінів схоластами. Саме тому в розробці власного методу Б. вилучить силогістику з "мистецтва відкриття".
Останній, четвертий вид ідолів - "привиди театру", які є похідними від "привидів ринку". Тут йдеться про спотворюючий вплив хибних теорій і філософських вчень. За природою походження ідоли є вродженими, складними (і вроджені, і набуті) та набутими. До безумовно вроджених належать ідоли першого виду. Другий вид є складним. І лише третій та четвертий суто набуті.
Звільнення від вад свідомості визначає істинний шлях дослідження. Б. доходить висновку, що існують три можливі та основні шляхи пізнання - павука, мурахи і бджоли. "Шлях павука" являє собою спробу виведення істини з теоретичної, умоглядної сфери свідомості. Б. характеризує цей шлях як поспішне, необґрунтоване піднесення від первинних фактів до "найзагальніших аксіом", а потім виведення з них знання, що вже не має такого загального характеру. "Шлях мурахи" - це шлях, яким рухалися прибічники накопичення виключно відчуттєво-досвідного матеріалу. Такий спосіб пізнання властивий науковцям, які працюють на теренах дослідження природи - розрізненим наукам. Вони не спроможні вийти за межі власного емпіричного матеріалу та побачити власну галузь у системі наук. І лише третій шлях - "шлях бджоли" - є дійсно науковим. Він поєднує переваги перших двох, але переборює їхні недоліки. Піднесення від відчуттєвого досвіду до теоретичних аксіом (середніх аксіом) є станом неперервним. Цей шлях дійсно нагадує виробництво меду (теорії) з нектару та пилку (відчуттєво-досвідного матеріалу). Як нектар ще не є медом, так і дані відчуттів є лише передумовою дійсної теорії.
Філософсько-наукове кредо Б. з'ясовується у ствердженні експериментального ставлення до дійсності. Залежність від безпосереднього відчуттєвого досвіду людини і його хиби може виправити правильно організований і спеціально прилаштований для того чи пішого дослідження дослід або експеримент. Саме його "... ми готуємо як світоча, який необхідно розпалити та привнести в природу", "... оскільки природа речей краще виявляється у стані штучного обмеження, ніж у власній свободі".
Дослід в науці мусить здійснюватися за наперед визначеним планом, у певному порядку, і вести від досліду і експерименту до нових експериментів, або ж від них до теоретичних аксіом, які в свою чергу вказують шлях до нових експериментів. Б. перший виголосив, що призначення нової філософії його часу — створення нового методу. Правильно, що "метою будь-якої науки є її практична доцільність". Але невірно було б звинувачувати філософію в непотрібності, оскільки так як із шлунку поживні речовини прямують до всіх частин тіла, так і від філософії "...потрапляють життєві соки і сили до всіх професій і мистецтв". Якщо розроблюваний метод "містить в собі можливість всіх інших відкриттів", а останні ведуть до панування над природою, то створення методу "буде найпліднішим породженням часу".
Загальний шлях від даних досвіду до встановлення законів природи Б. розділяє на три частини: 1) історія природознавства (природнича історія); 2) таблиці і співставлення прикладів; 3) наведення, яке постає як філософська індукція. Власне, процес наведення і є індукцією. Дві перші є підготовчими до третьої. Наведення визначає зміст перших двох, який своєю метою має пошук законів природи, чи її "форм". Що ж таке форма, яка визначає мету дослідження?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО“ на сторінці 1. Приємного читання.
