НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)
(1401-1464) — видатна постать пізньої схоластики і раннього Відродження, теолог, філософ, вчений, що філософськи визначив сферу людського знання як царину "знання про незнання" і збільшив можливості пізнання за допомогою свідомого дотримання принципу "тотожності протилежностей".
Дитячі роки проходили в школі "братів спільного життя", де Н. засвоює перший християнський духовний досвід. У молоді роки навчався в Гайдельберзькому, Падуанському і Кельнському ун-тах. Обирає церковну кар'єру і в 25 років отримав сан священика. З 1448 — кардинал римсько-католицької церкви, відомий релігійний діяч.
Автор значної кількості творів з філософії і теології. Серед них "Про вчене незнання" ("Обізнане незнання"), "Малі твори", "Книги простеця" тощо. Його філософія межі Середньовіччя і доби Гуманізму розвивалась під впливом античного і загального християнського доробку: піфагореїзму, платонізму, неоплатонізму і арістотелізму як античної, так і християнської доби (Прокл, Діонісій Ареопагіт, Іоанн Скот Еріуґена), лат. патристики (особливо Авґустин Аврелій), містики (особливо Мейстер Екхарт) і номіналістів (Вільям Оккам).
Бог постає у Н. К. найвищою метою пізнання. Разом з тим, філософ розуміє, що пізнання Бога - пізнання особливе, що перевищує будь-яку людську думку і поняття. Тому всі мудрі люди єдині в усвідомленні неможливості знанням осягнути творця. Бо тільки Бог "розуміє свою сутність, а наше розуміння відносно його розуміння виявляється в безсиллі наблизитися до нього" (Николай Кузанский. Об ученом незнании / Сочинения в 2-х т. - М., 1979. - Т. 1. - С. 72).
Саме тому було б більш справедливим змальовувати Бога за допомогою апофатики. Проте апофатика не повинна змусити нас опустити руки. Вона лише стимулює більш ефективні та адекватні способи позитивного богопізнання. Н. К. вважає, що за апофатичним (негативним) богослов'ям Бог не є ані Отець, ані Син, ані Святий Дух. Спосіб Його описання - "нескінченність". Для віруючої людини Бог — це завжди Творець, проте "нескінченність" сама по собі ані породжує нічого, ані сама нічим не народжена. Плідною "нескінченність" постає в образі "Вічності".
"Вічність" також віддзеркалює божественну, тобто абсолютну нескінченність, але "вічність" не є негативним поняттям. Вона собою фіксує і стверджує "Єдність", або максимальну присутність, що, у свою чергу, символізує "Отця". З іншого боку, "вічність" констатує "сталість", тобто "рівність собі". "Рівністю" покладається "своє інше" Отця, тобто "Син". Отже, символом божественної "рівності" є Син. "Зв'язок", що фіксує відношення "рівності" в "єдності", символізує Святого Духа. "Єдність", "Рівність", "Зв'язок" складають з себе Трійцю Бога Отця, Бога Сина і Бога Св. Духа.
Коли ми маємо справу з божественною простотою і нескінченністю водночас, слід відкинути все, що має відношення до царини уявлень і розсудку. Бо в Богові, як у нескінченності, тонуть протилежності (в Абсолюті максимум збігається з мінімумом), тому що останні є властивостями скінченого (тварного) світу. У Богові, як в абсолютному, всі речі суть одне: лінія є трикутником, колом і кулею; єдність є троїстість і навпаки; акциденція є субстанцією, тіло є дух, рух є спокій і т. ін.
Як бачимо, філософське розгортання Н. К. зв'язку апофатики і катафатики було початком нового мислення, що підняло поняття скінченого світу до концепції нескінченного буття, а апофатику до катафатики. Апофатична нескінченність перетворюється на продуктивність Божественної Трійці. Як символ "вічності-рівності-зв'язку" Трійця є умовою буття усього сущого як форма (ідея) тварного буття. Саме в цьому криється відповідь на питання - як світ залучається до буття. Для конкретизації думки Н. К. пропонує два принципи: по-перше, обмеження "абсолютного максимуму"; по-друге, розгортання Бога у світ і згортання, або повернення усіх речей в Божественне лоно. Реалізацією першого принципу постає Всесвіт, конкретний максимум, що еманує з Бога, але не передує тварному світу, а виникає разом з ним. Дія другого принципу - "розгортання Бога у світ" -є початком розмежування максимуму і мінімуму, які в Абсолюті втрачають свій сенс, але у скінченому світі його отримують. Так "єдність" розгортається в кількість; "спокій" — у рух; "вічність" — у час; "тотожність" - у відмінність; "рівність" - у нерівність тощо. Таким чином, Бог не є множинність, але розгортає останню з Себе. Розгортає за допомогою Всесвіту (Універсуму), який є "досконалою повнотою", або повнотою першопринципів. Кожна річ потенційно є все, але актуально — тільки вона сама. Тому потенція світу і Бога — незрівнянні. У Н. К. Бог не творить, а "розгортається" у світ необхідно. У цьому очевидним є звернення до традиції неоплатонізму і його принципу еманації.
Людина, за Н. К, — це мікрокосм, що подібний до макрокосму; він стверджує єдність божественного і природного. Розгортання Божественних можливостей, що закладені в людині, відбувається через Ісуса Христа.
Вплив творчості Н. К. як на платоніків доби Відродження, мислителів Нового часу, так і на філософів сьогодення, важко переоцінити. Його ідеї завжди стимулювали мислення і живили філософську думку.
НОМІНАЛІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)“ на сторінці 1. Приємного читання.
