"ЕТИКА"
("Ethica ordine geométrico demonstrata et in quinqué partes distmcta in quibus agitur") - головна праця Б. Спінози, яка. є вираженням всього світогляду філософа. Надрукована після смерті автора в 1677. Написана лат. мовою. "Е." викладена "more geométrico", на зразок геометричних трактатів: містить теореми, леми, коларії та схолії. Головне завдання філософії мислитель вбачав в обґрунтуванні етичних питань. Мета "Е." - збагнути "загальний природний порядок, частину якого складає людина". Вирішує питання, що було поставлене ще в "Трактаті про очищення інтелекту": чи є істинне благо, яким душа може бути охоплена цілком? У першій частині дається обґрунтування центрального фундаментального положення філософії Спінози - категорії субстанції, тотожної Богу й природі, причини самої себе (causa sui). Сутність субстанції заключає в собі її існування (essentia involvit existentiam). Субстанція, як першопричина, має пояснювати всю багатоманітність явищ природи та людини. Наступними категоріями онтологічної системи є атрибути в їх нескінченній множинності. Спіноза знімає декартівський дуалізм, відносячи атрибути до самої субстанції: атрибути являються тотожними самій субстанції і через них вона пізнається. Іншими невід'ємними моментами субстанції є модуси - її стани, або способи буття; субстанційність одиничних речей та ідей Спіноза відкидає. Друга частина присвячена природі душі, вченню про тіло, їх взаємозв'язку. Душа і тіло трактуються в "Е." як належні, відповідно, до атрибутів мислення та протяжності, через які людина пізнає божественну субстанцію, звідси "порядок та зв'язок ідей той же, що й порядок та зв'язок речей". Гармонія і одухотвореність природи випливає з тотожності атрибутів мислення і протяжності. У цій частиш викладено також вчення про пізнання. Воно буває трьох родів: перший - думка, або уявлення - пізнання шляхом загальних уявлень, слів, що відтворені пам'яттю; другий — розум, пізнання через поняття або адекватні ідеї; третій рід пізнання - інтуїтивний - розум, який споглядає — ознака божественного інтелекту, що володіє адекватним пізнанням сутності речей. Пізнання може бути істинним та хибним. Істина - адекватні ідеї, такі, що володіють всіма внутрішніми ознаками істини. Хибне знання виникає внаслідок його нестачі. Вчення про Бога і людину необхідне як фундамент для вчення про моральнісність. Для з'ясування істинного смислу життя людини філософ спочатку розглядає природу афектів (пристрастей) - третя і четверта частини. Радість, печаль, прагнення - три основні афекти, з яких виводяться всі інші. Залежність від афектів є рабством, що породжене неадекватним пізнанням. Позбутися рабства можна шляхом вдосконалення власного розуму. Істинна свобода - це правильне пізнання. П'ята частина "Е." присвячена шляху до свободи. Ним виявляється інтелектуальна любов Бога. Людське щастя полягає в пізнанні, у заспокоєнні душі під час споглядання Бога.
І. П. Дедяєва
ІДЕЇЗМ
Застосування терміну ідея в значенні, наданого йому Д. Лотом, призвело до появи цілого напрямку в дослідженнях із теорії пізнання філософії Нового часу, який згодом набув назви "І.", тобто відбиття процесів мислення та діяльності душі в ідеях різного роду. Саме з цим пов'язаний згодом також популярний термін "ідеологія", тобто вчення про ідейний зміст мислення. Важливим завданням для будь-якого типу І. було і є визначення причини появи певної ідеї чи низки ідей. Якщо йдеться про визначення причин зовнішнього досвіду, то пізнавальна діяльність спрямована на здобування знання. Якщо ж йдеться про причини внутрішнього досвіду — рефлексію, спостереження розуму над власною діяльністю, - тоді пізнавальна діяльність спрямована не стільки на здобування знання, скільки на впорядкування вже зафіксованого у вигляді ідей знання. Шляхи ж такого впорядкування кожним філософом розглядалися самостійно.
ІДЕЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ЕТИКА"“ на сторінці 1. Приємного читання.
