"ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"
("Ideen zu einer Philosophie der Natur als einleitung in das Studium dieser Wissenschaft", 1797) - одна з основних робіт Ф. В. И. Шеллінґа раннього періоду, в якій відображені основні положення його натурфілософії. Вперше проект натурфілософії був запропонований ним ще в праці "Загальний огляд новітньої філософської літератури" (1796), але в "І. ф. п." він набув своєї систематизації, докладного та всебічного висвітлення. Відповідно до задуму Шеллінґа, "І. ф. п." повинні були складатись з двох частин. Перша з них містить філософські основи фізики та хімії, а друга мала тлумачити принципи статики, механіки, органічного природознавства, телеології та фізіології. Проте, задум Шеллінґа було виконано рівно наполовину. Структурно перша частина "І. ф. п." складається з двох книг, першу з яких у передмові до першого вид. Шеллінґ називає емпіричною (викладення існуючих на момент написання роботи способів пояснення природи), а другу - теоретичною (філософія фізики та філософія хімії). Шість глав першої книги містять у собі аналіз спроб пояснити на підставі механістичної теорії такі явища як тепло, світло, рух повітря, електрострум та магнетизм. Загалом, як вважає Шеллінґ, механіцизм претендує на представлення усієї природи в цілому, але цього завдання він принципово не в змозі виконати, оскільки в основу будь-якого пояснення механіцизм кладе принцип зовнішньої детермінації, тоді як сфера органічного може бути пояснена виключно виходячи із самої себе. Історично, крім механіцизму, було запропоновано ще принаймні три способи пояснити природу: догматизм, матеріалом та критицизм. Але жоден із них не може пояснити природу в цілому, оскільки у всіх цих системах залишається проблемою, по-перше, тлумачення факту наявності доцільності в природі, а по-друге - питання щодо подолання суперечності (дуалізму) між матерією і духом.
Так само доволі проблематичною, на думку Шеллінґа, є наукова орієнтація виключно на чуттєвий досвід. З одного боку, він начебто дає нам можливість вивчити факти, чи те, яким все є "насправді". Але при цьому будь-яка наука (Шеллінґ демонструє це на прикладі фізики та хімії) саме через своє обмеження чуттєвим досвідом ніколи не здатна представити природу в цілому, а надає нам лише різноманітні специфічні форми природи. Тому і виникає потреба в натурфілософії (die Naturphilosophie), яка є філософським осмисленням природи, що повинно відшукати єдиний загальний початок у ній і представити її як єдність. Специфікою натурфілософії є те, що вона жодним чином не прагне застосувати філософію до природознавства. Таке заняття, зміст якого полягає в залученні абстрактних принципів до вже наявної емпіричної науки, як каже Шеллінґ, є лише марнуванням часу. Тому натурфілософія прагне не витлумачити природознавство, а породити його. Інакше кажучи, вона має стати загальною наукою про природу, з якої згодом можна було б вивести всі прикладні науки. Іншим суттєвим моментом, який дозволяє відмежувати натурфілософію від звичайного природознавства, є те, що перша покликана продемонструвати не просто зв'язок причин і наслідків, як вони існують у природі, а те, як вони існують у природі для людини. Тобто, йдеться про те, як необхідність, що спостерігається в природі, проклала собі шлях в людське уявлення.
При цьому надзвичайно важливим моментом є демонстрація єдності реального та ідеального, того яким чином необхідність у речах співпадає з необхідністю наших уявлень про них. Всього, за Шеллінґом, існують два способи пояснення цього факту сполучення двох рядів необхідності. Один із них намагається вивести необхідність уявлення з необхідного зв'язку речей (цю спробу представлено в системах Д. Бітті та Г. Ріда). Але у цьому випадку ми отримуємо, як каже Шеллінґ, "абсолютно неймовірну систему", яка, до того ж, є дуже вразливою для критики. Іншим способом є спроба вивести необхідність послідовності наших уявлень з природи нашого духу, і тим самим змусити речі виникати одночасно з цією послідовністю. Найбільш наполегливими в реалізації цієї спроби, за Шеллінгом, були Спіноза та Ляйбніц. Однак, обидві системи мають значні недоліки. Так, Спіноза, замість того аби з глибин самосвідомості слідкувати за появою двох світів — ідеального та реального, — майже одразу втратив можливість такої рефлексії, розчинивши її в ідеї нескінченої субстанції. На відміну від цього, Ляйбніц вирішив цю проблему через визначення як єдино реальних таких істот, що мають у собі здатність уявлення. Тобто всі зовнішні речі є дійсними не самі по собі, а лише стали дійсними завдяки способу уявлення духовних природ. Подібний спосіб визначення зв'язку реального та ідеального також породжує серйозну проблему. Вона полягає в тому, що, якщо помістити джерело послідовності уявлень в природу кінцевого духу, то стає вкрай складним пояснити узгодженість цих послідовностей в уявленні різних індивідів.
В основу натурфілософії Шеллінґ покладає два основні положення: а) джерелом єдності природи виступає єдиний нематеріальний принцип сили; б) єдність у природі є нічим іншим як єдністю протилежностей, яка пронизує собою всі природні процеси.
У другому вид. "І. ф. п." (1803) кожна з глав була доповнена додатками, в яких Шеллінґ розвиває положення вже нової системи -філософії тотожності. Ще наприкінці першої частини "І. ф. п." він приходить до важливого висновку, що першим принципом пояснення природи не може виступати єдність суб'єктивного й об'єктивного, яка б покладалась виключно в суб'єкті. Тому цілком логічно виникає потреба знайти таку основу, яка б виступала загальною відносно специфічного реального та специфічного ідеального. Такою першоосновою, за Шеллінгом, є абсолютно ідеальне, тобто не мислення якоїсь окремої людини, а мислення як таке. Ці думки були вперше систематично опрацьовані ним у праці "Викладення моєї системи філософії" (Darstellung meines Systems der Philosophie, 1801), а згодом вони увійшли як додатки до окремих глав "І. ф. п.". Отже, друге вид. "І. ф. п." відрізняється від першого не лише за обсягом, але й за змістом, і є своєрідною спробою тлумачення натурфілософії в термінах філософії тотожності.
ІМПЕРАТИВ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
