БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
(1873-1928) - філософ, соціолог, економіст, політичний діяч, вчений природознавець, літератор. Народився в Гродненській губ. Закінчив Харківський ун-т (медичний ф-т). Брав участь у соціал-демократичному русі, член ЦК РСДРП(б), але виключений з партії за фракційну діяльність. Автор романів-утопій "Червона зірка" (1908) та "Інженер Менш" (1912). Організатор першого у світі Ін-ту переливання крові, помер внаслідок експерименту, проведеного на самому собі.
У філософії Б. зазнав впливу емпіріокритицизму, зле намагався створити власну систему — "емпіріомонізм" ("Емпіріомонізм", кн. 1-3, 1904-06). Наближаючись до Moxa, висунув ідею тотожності елементів психічного досвіду елементам будь-якого досвіду, і виходив з уявлення про нейтральність елементів досвіду відносно "фізичного" і "психічного", про залежність цих характеристик тільки від зв'язку досвіду. Зазнав критики з боку В. Леніна ("Матеріалізм та емпіріокритицизм"), на що відповів працею "Падіння великого фетишизму. Віра і наука" (1910). Відкидаючи діалектичний принцип "саморуху матерії", Б. на місце діалектики висунув поняття "організаційного процесу" та ідею "тектології" як вчення про організаційні процеси про творчу зміну буття ("Загальна організаційна наука (тектологія)", ч. 1-3, 1913-22), Предмет тектології як універсальної організаційної науки визначається тим, що весь всесвіт "виступає перед нами як тканина різних форм і ступенів організованості, яка безмежне розгортається, - від невідомих нам елементів ефіру до людських колективів і зіркових систем". Емпіріомоністичний світогляд Б. дозволив йому ототожнити світ і досвід, розглядати основні об'єкти тектології - організовані комплекси - та їх елементи як такі, ще зводяться до активностей-спротивів. Організовані комплекси, за Б., -ті, які більше суми своїх частин (тобто активність-опір комплексу в цілому більше суми активностей-спротивів його елементів), дезорганізовані - менше суми своїх частин, нейтральні - дорівнюють сумі частин. Б. підкреслював, що організована система буває такою не взагалі, не універсально, а лише у відношенні до яких-небудь певних активностей, спротивів, енергій; разом з тим, у відношенні до інших вона може бути дезорганізованою, а до третіх - нейтральною. Основні організаційні механізми - кон'югація, тобто поєднання комплексів, та інгрессія (входження) - метод "ввідних", або "опосередковуючих" комплексів для встановлення цінного зв'язку. Б. вимальовував широку картину явищ, які підлягають вивченню в межах тектології, ілюстрував можливості постановки та розв'язання найважливіших проблем із позицій цієї науки. Ідеї тектології були розвинені в теорії систем (зокрема, сином Б. - проф. О. О. Малиновським -у розробці загальнофілософських принципів системного підходу та його застосуванні в біології).
БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(1871-1944) - релігійний філософ та богослов, економіст, громадський діяч. Народився в м. Лівни Орловської губ. Закінчив юридичний ф-т Московського унту. У 90-х роках - "легальний марксист". На поч. XX ст. відбувся поворот Б. до ідеалізму та релігійно-філософського оновлення. З 1901 - проф. Політехнічного ін-ту в Києві, з 1906 до 1918 - в Московському ун-ті. Депутат 2-ї Державної думи від партії кадетів. У 1918 Б. став священиком і був обраний членом Вищої Церковної Ради. У 1919-22 - проф. Таврійського ун-ту в Сімферополі. З кін. 1922 -у вимушений еміграції. Проф. Празького ун-ту, проф. і декан Російського Богословського ін-ту в Парижі. Б. розробляв християнсько-платонічну соловйовської концепції всеєдності та софіологій поступово переходячи від релігійної філософії до догматичного богослов'я.
Ще у "Філософії господарства" (1912) Б. здійснив спробу опрацювати нову метафізику, яка б розглядала людство як трансцендентальний суб'єкт господарства в трьох аспектах: науково-емпіричному, трансцендентально-критичному і метафізичному. Він розробляв вчення про людину в природі і світі, про працю як процес олюднення природи і натуралізації людини. Господарський прогрес розглядався як творчий процес оволодіння світом. Б. обґрунтовував радикальну тезу: людина може виявити і реалізувати свою антропологічну природу тільки в господарстві. Б. не лише дослідив місце та роль господарства у структурі "створеної природи", але надав економічній діяльності позитивну морально-етичну оцінку. Він намагався знайти та обґрунтувати позитивні етичні чинники, які діють у самому господарстві, і був впевнений у тому, що не тільки протестантизм (за М. Вебером), але й православ'я здатне опрацювати необхідні для особистості етичні регулятори ефективного господарювання.
Вчення Б. про Софію зазнало певного розвитку. У своїй вершинній філософській пращ' "Світло невечірнє" (1917) він відносив всеєдність тільки до космосу, творіння, підкреслюючи розрізнення Абсолюту і космосу. Космос є живим, одушевленим цілим — "душею світу". Цю "живу єдність буття" Б. і називав Софією. Софія розуміється як вічна жіночість, "четверта постать", яка посідає місце між Богом і світом, між буттям і небуттям. Вона є ідеальною основою світу, основою всеєдності, адже вона є початком світу та його вищою досконалістю. В інших випадках Б. розрізняв Софію божественну, передвічну, і Софію, що стає, - світ. Але кінець кінцем Софія божественна і тваринна виявляються тотожними. У булгаківській метафізиці всеєдності переплетені софіологічний монізм і дуалізм.
Людина, особистість розглядалась Б. як неосяжна до кінця велика таїна. Як творіння Бога вона несе в собі певний відблиск абсолютного, який виявляється в прагненні до абсолютної творчості. Але на перший план Б. висуває ідею особистого врятування, а не ідеї релігійної творчості чи релігійного відродження. Визнаючи свободу людини, Б. наголошував на пріоритеті Божого промислу як вищої історичної закономірності.
Суттєвим кроком Б. від філософії до богослов'я стала написана на поч. 20-х років (вперше видана німецькою в 1927) праця "Трагедія філософії". Основну тему цієї роботи він сам визначав як намагання осягнути дійсну природу співвідношення між філософією і релігією, релігійно-інтуїтивні основи будь-якого філософування. Раціоналізм у контексті такого підходу постає як філософська єресь (так само всі основні християнські єресі розглядаються як раціоналістичне викривлення догматів віри). У цьому розумінні історія філософії розглядається перед Б. як трагедія, вихід з якої вбачається в усвідомленні будь-якої філософії як філософії Божого одкровення у світі, у визнанні факту першості релігії над філософією і перетворенні останньої на "схематичну розробку мотивів триєдності", тобто філософську транскрипцію православних догматів.
У пізніх богословських працях (трилогія "Про Боголюдство" та ш.) Б. продовжував розвивати намічені ще у "Світлі невечірньому" ідеї апофатичного богослов'я, розглядаючи Абсолютне як Божественне Ніщо. Б. завжди був притаманний суворий науковий підхід, в тому числі і в богословських працях, які своєю претензією на розвиток православних догматів викликали негативну реакцію певної частини рос. православної церкви (так званий "спір про Софію"). Разом з П. Флоренським Б. брав участь ще в одній догматичній суперечці, ініційованій, щоправда, не філософами, а ченцям -суперечці про "ім'яслав'я", або "ім'ябожність". Результатом цієї участі стала, зокрема, написана в 1921, але надрукована вперше лише в 1953 праця "Філософія імені".
ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
