"ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"
("Two Dogmas of Empiricism", 1951) — праця амер. логіка та філософа науки В. Куайна. Написана під впливом знайомства та співпраці з Р. Карнапом і А. Тарським, після обговорення проекту Карнапа, що отримав назву "Значення та необхідність" (1947).
Першою з "догм" Куайн називав розмежування позитивістами аналітичного і синтетичного знання. За Карнапом, таке розмежування мало величезне значення для філософії науки. Куайн, спираючись на прагматизм, що описує "холістичний характер експериментального контролю", намагався довести, що чітке розмежування провести неможливо. Поняття "аналітичне" тут визначається через поняття "синонімія", але вона не є істиною в останній інстанції. Отже, за Куайном, критерій розмежування залишається прагматичним.
Другою з "догм" є радикальний редукціонізм - "переконання, що кожне осмислене твердження еквівалентне деякій логічній конструкції з термінів, що посилаються на безпосередній досвід". Дотримуючись цієї позиції, емпіристи вважали, що будь-яке синтетичне судження асоційоване лише в одну сферу чуттєвих даних та будь-яку пропозицію можна взяти окремо від інших і, перевіривши її, підтвердити або спростувати. Куайн стверджував, що перевірці має підлягати тільки "поле науки" в цілому: "Моє контрприпущення, яке суттєвим чином випливає з учення Карнапа про фізичний світ у „Aufbau", полягає в тому, що наші твердження про зовнішній світ постають перед судом чуттєвого досвіду не індивідуально, а тільки як суцільне тіло".
Отже, за Куайном, немає ніякої першої філософії, на яку можна було б спиратись як на фундамент, а, отже, теорія має обґрунтовувати сама себе; різні науки розуміються в певній сукупності - метафорично, як "корабель", що складається з різних частин і в той же час є чимось цілим (грец. - цілий, звідси - "холізм Куайна").
Гіпотези (речення), мовби сегменти ланцюжків, скріплені між собою. Коли не витримує перевірки один сегмент, та він просто відкидається, але при цьому "тіло" теорії в цілому зберігається, чого не може бути при ізоляціоністському підході. За Куайном, наші речення про зовнішній світ постають перед трибуналом чуттєвого досвіду не індивідуально, а тільки як єдине ціле. Пізніше Куайн пом'якшив позицію "радикального холізму" своїх перших творів.
Філософія науки Куайна значною мірою випливає з двох його принципових настанов - біхевіоризму та номіналізму. Біхевіоризм Куайна полягає в тому, що свідомість і мислення людини розглядаються згідно з проявами її поведінки, не лише рухів, але й проявами вербальними та емоційними. У центрі уваги - схема "стимул-реакція". Свідомість та мислення розглядаються остільки, оскільки вони проявляють себе у відповідях на стимули, що надходять від зовнішнього середовища. Біхевіоризм Куайна доповнює його номіналізм, що приймає як реально існуючі одиничні емпірично спостережувані предмети.
О. А. Зубчик
ДВОРКІН (DWORKIN) РОНАЛД
(нар. 1931) - амер. філософ, теоретик сучасного лібералізму в галузі права. Автор концепції прав і свобод, яка ґрунтується на засадничих принципах теорії справедливості Дж, Ролза. Надає пріоритет колективним правам над індивідуальними. Основною роботою можна вважати "Серйозний погляд на права", що складається зі споріднених загальним спрямуванням досліджень.
Осн. праці: "Серйозний погляд на права" (1977), "Принцип міри" (1985), "Імперія закону" (1986), "Філософські зауваження про Senüe Dementia" (1987), "Закон свободи" (1996).
Д. піддає критиці теорії утилітаризму та правового позитивізму, що беруть початок у філософії Дж. Бентама, критикуючи сучасні різновиди правового позитивізму (засновником якого вважає Е. Бьорка), також висловлює невдоволення лібералістичною теорією спонтанного порядку Ф.Гайєка, стверджуючи про те, що сам він обстоює ідею особистих прав.
Розглядаючи погляди на права в теоретичному та практичному аспектах, Д. зупиняється на розмірковуваннях як про норми права, так і про конкретні органи державної влади, що мають здійснювати загальнозначущі принципи суспільного порядку.
Засновком власної ліберальної теорії Д. вважає засадничий принцип теорії справедливості Ролза - право на рівність, яке розуміється як право на рівне піклування та повагу. Пріоритет права на рівне піклування та повагу означає пріоритет колективної мети над індивідуальними цілями. Індивід має право здійснювати індивідуальні цілі на противагу колективним лише в тому випадку, коли дотримання колективної мети є причиною індивідуальної шкоди. Право на піклування і повагу є джерелом загальної влади колективних цілей і особливих обмежень їхньої влади, що обґрунтовують конкретніші права.
М. С. Кириченко
ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
