ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ
Вихідні елементарні твердження, що утворюють елементарний базис науки і виражають "безпосередньо дане" в досвіді. Введені в концепції мови науки, які створені представниками Віденського кола. П. р. розглядаються як межа логічного аналізу мови науки, зведення до якого забезпечує верифікованість будь-якого змістовного твердження про світ, що входить до складу фактуальної чи реальної науки. Ідея базисних речень мови науки є результатом запозичення учасниками Віденського кола поняття "атомарних речень" з "Логіко-філософського трактату" Вітґенштайна.
Трактування П. р. у логічному позитивізмі проходить два етапи. На першому етапі (в рангах публікаціях учасників Віденського кола) П.р. витлумачувалися як речення феноменалістичної мови, що позначають "чистий досвід" особистих переживань суб'єкта, узятого в першій особі. Ці речення вважалися такими, що "безпосередньо дані" без будь-якого поняттєвого тлумачення, а тому як безумовно достовірні. На другому етапі П. р. розумілися як речення так званої фізикалістської мови, що позначають психічні переживання суб'єкта, узятого в третій особі. Уведення поняття "фізикалістська мова" було обумовлене необхідністю перебороти небезпеку соліпсизму і врахувати момент інтерсуб'єктивності в розгляді емпіричного базису.
Інтенсивна дискусія з приводу П. р. серед логічних позитивістів у 1930-х рр. привела до відмови від цього поняття і тлумачення вихідних емпіричних тверджень як "речень спостереження", що описують властивості, які спостерігаються, чи відношення навколишнього світу.
Різку критику концепції П.р. із самого початку давав К. Поппер, підкреслюючи, що досвід може мотивувати наше рішення прийняти базисне твердження чи відмовитися від нього, але він школи не може цілком обумовити це рішення.
У рамках сучасної методології науки концепція П. р. становить інтерес з погляду історії філософсько-методологічної думки XX ст.
О. В. Руденко
ПСИХОАНАЛІЗ
(фройдизм) - філософсько-психологічне вчення про несвідому (позасвідому) сферу духовної реальності, створене в кін. XIX — на поч. XX ст. австр. лікарем-психіатром З. Фройдом як узагальнення оригінальної методики лікування психічних захворювань, орієнтоване на створення своєрідної форми філософії людини, що претендувала на подолання конфлікту між позитивістсько-сцієнтичними, природничо-науковими теоріями людського існування та їх антитезою - ірраціоналістично-інтуїтитськими побудовами. У цьому плані П. є оригінальним різновидом екзистенційної філософи. Формування П. відбувалося на поч. XX ст. (праця Фройда "Тлумачення сновидінь") і розгорталося по лінії онтологічного перенесення дослідження суті людськості до сфери психіки, її несвідомого ґрунту, "ядра". Якщо несвідома психіка фіксується ще Ляйбніцем ("перцепція"), то в П. несвідоме постає вже як основа психічного життя людини, яка містить у собі множину алогічних (позасвідомих) конструктивних ("Ерос"), "сексуальних" деструктивних ("Танатос"), "рушійних" психічних потягів, "заряджених" потужними психічними енергіями, що "прагнуть" реалізуватися в зовнішній поведінці людини відповідно до т. зв. "принципу задоволення". Сфера "несвідомих" потягів тисне на "передсвідоме", яке репрезентує т. зв. "принцип реальності", являючи собою своєрідну "цензуру", яка не допускає до виходу "назовні" (у поведінку) несвідомі імпульси, зміст яких не відповідає "принципу реальності" ("зустріч" таких імпульсів з реальністю, що є множиною механічних мас, заряджених надпотужними механічними енергіями, загрожувала б загибеллю самому людському організмові). "Цензура" не допускає ("витискує", "репресує") такі імпульси у "свідомість" (Bewusstsein) і далі - в реальність, вона "повертає" їх у несвідоме. "Репресовані" імпульси, проте, потребують звільнення ("розрядки") від своєї психічної енергії. Частина їх знаходить спосіб "сублімувати" — зробити "легальними", відповідним "принципу реальності" — свій зміст. Такими "дозволеними" формами поведінки, за Фройдом, є практично всі творчі (наукові, мистецькі, суспільно-організаційні та ін.) форми поведінки. Зміст "принципу реальності" ("цензура") виробляється сферою "свідомості", яка "формує" його з невеличких "проб" енергій реальності, що вона ("свідомість") отримує їх через органи чуття. Зміст свідомості, за Фройдом, проте відповідає зовнішньому світові (реальності) не в розумінні адекватності змісту реальності самому по собі, але лише стосовно "безпечності" для організму цього (самої реальності) змісту. Тому "пізнання" світу свідомістю є, всупереч традиційним уявленням класичної філософії, не "механізмом відображення" світу, а лише "механізмом захисту" від потужних енергій світу (тобто зміст пізнання говорить людині лише про "безпеку-небезпеку" його для людини, а не про "об'єктивний зміст" реального світу). Що ж до "репресованих" імпульсів, які виявляються нездатними до "сублімації" ("легалізації") свого змісту, то вони, не маючи змоги "звільнитися" від свого "заряду", породжують патологію психіки. І тут починається терапевтична сторона П. Шляхом різноманітних методик, спрямованих на подолання (опосередковане) опору "цензури" для виявлення патогенних потягів (метод "вільних асоціацій", тлумачення сновидінь, вивчення помилкових дій — описок, обмовок та ін.), "розшифровується" символічний зміст "репресованих" імпульсів, а також філогенетичних спогадів із досвіду пращурів ("комплекс Едіпа", "комплекс Орфея", "комплекс Прометея" та ін.): лікар-психоаналітик відтворює їх первісний зміст і "розтлумачує" його хворому (вводить цей зміст у свідомість пацієнта, де енергія "репресованого" імпульсу нарешті "розряджається") і настає одужання. У 20-і рр. численні послідовники Фройда піддають істотному переосмисленню класичну доктрину П. Виникає розмаїтий неофройдистський рух, який ревізує занадто природничо-біологічний зміст фройдівського П. в напрямку його соціалізації та гуманізації. Змінюється навіть первинна термінологія психоаналітичного вчення (вже сам Фройд у пізній період своєї діяльності перейменовує "несвідоме" на "Воно", "передсвідоме" - на "Я", і свідомість – на "над-Я").
І. В. Бичко
ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
