МЕНТАЛІТЕТ
ментальність (від. лат. mens - глузд, мислення, спосіб мислення, духовний склад) — інтерсуб'єктивна, багатовимірна щодо глибинного рівня локалізації в людському існуванні (раціонально-розумова, емпірично-повсякденна, несвідома та ін.) форма духовної реальності, притаманна як людським спільнотам (віковим, статевим, етнонаціональним, суспільно-виробничим, професійним та ш.), так і окремим особистостям. Термін "М." зустрічаємо ще в Р. Емерсона (в 1856), використовує його і М. Пруст, так само й Л. Леві-Брюль, який у праці "La mentalité primatoven" (1892) розрізняє "дологічний" і "логічний" М. Франц. історик Ж-Лефевр досліджує поведінку "революційних юрб", показуючи, що за нею приховується її глибинне джерело - "колективний" та "індивідуальний" М., який тлумачиться ним у біологічному дусі. Всупереч останньому франц. історики-медієвісти М. Блок і Л. Февр - засновники часопису "Аннали" (1929), навколо якого склалася впливова школа істориків (Р. Мандру, Ж. Дюбі, Ж. Ле Ґофф та ін.), - тлумачать М. як структуру думки, почуттів і поведінки людей, що складається історично. М. є духовною інтенцією людської спільноти (особистості), що поєднує вищі рівні суспільної свідомості (філософію, науку, релігію, мистецтво та ін.) зі структурами несвідомого та неусвідомлюваних культурних кодів. Визначаючи цілісний духовний образ людської життєдіяльності, М. поєднує, стаючи своєрідною "точкою перетину", природно-соціальні, свідомо-несвідомі, індивідуально-суспільні опозиції "життєвого світу" людини. М. великою мірою відіграє не тільки світоглядну, але й методологічну роль у філософських (взагалі гуманітарних) дослідженнях. У цьому плані M. е своєрідним "каноном інтерпретацій" ("outillage mentale", за термінологією учасників "школи Анналів"), який синтезує (переважно на дораціональному, емоційно-латентному рівні свідомості і несвідомого) традиції, вірування, звичаї певної людської спільноти (чи особи) в їх реальному і "уявному" (марновірства, фантазії, міфи, символи, ритуали, фобії та ін.) вимірах. М., отже, є ніби своєрідним контекстом ("ефіром", "горизонтом"), в якому знаходить вияв специфічний, унікально-неповторний спосіб бачення ("прочитування") навколишнього світу.
І. В. Бичко
МЕРЛО-ПОНТІ (MERLEAU-PONTY) МОРІС
(1908-1961) - франц. філософ-феноменолог, що еволюціонував до екзистенціалізму, досліджував специфічний спосіб буття-взаємодії суб'єктивності зі світом. У програмній праці "Феноменологія сприйняття" (1945) обґрунтовує оригінальну теорію "феноменального тіла", що існує в екзистенційному просторі" і відрізняється від наявного буття та інтелігібельної свідомості. Йдеться про специфічного роду суб'єктивність, що є множиною унікальних цінностей — чуттєво-сенсових феноменів, що не залежать від раціонального пізнання і, спонтанно діючи, визначають будь-які можливості від перцептивно-рухомих реакцій до найвищих рівнів міжособистісного спілкування, мови, мислення, розуміння, свободи. Існуючи в "екзистенційному просторі" (сфері безпосереднього "торкання" природної і духовної реальності), феноменальне тіло одухотворює світ, утворює з них корелятивну єдність, провадить постійний "діалог" зі світом. Саме тому подвійність і багатозначність стають нездоланною метафізичною структурою людського існування. У 40-50-хрр. М.-П. прагне застосувати висновки "Феноменології сприйняття" в літературі, науці, мистецтві, політиці, оскільки вважає феноменологію єдиною формою філософського знання, здатною здолати опозицію суб'єктивізму та об'єктивізму. У працях "Гуманізм і терор" (1947), "Пригоди діалектики" (1955) та ін. М.-П. дає аналіз епохи з позицій своєї феноменології. Вважаючи свободу упослідженою у всіх політичних системах, М.-П. оцінює революції істинними як рухи, але принципово хибними як політичні режими. Наприкінці 50-х М.-П. робить спробу розглянути проблеми т. зв. "нової онтології" (праця "Видиме і невидиме", опублікована посмертно в 1964). Йдеться про правдиве джерело самої можливості взаємовідношення суб'єктивності зі світом. Це джерело М.-П. шукає в особливому — "дикому" (відпочатковому) - бутті, або "плоті", яке і є тою правдивою трансценденцією (розмежутвально-з'єднуючою лінією "дотику"), в русі якої й виникають (і перетворюються) світ і суб'єктивність. Будучи "відкритим", таке буття й стає джерелом усіх сенсів, самої можливості сумірності (і "дотичності") кожної речі і кожного індивіда як результат процесу "розкриття" буття.
І. В. Бичко
МЕТАМОВА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МЕНТАЛІТЕТ“ на сторінці 1. Приємного читання.
