КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ
(1715-1780) -представник французького просвітництва. Засновник сенсуалістичного методу. Автор принципових для розвитку сенсуалізму праць: "Дослід про походження людських знань" (1746), "Трактат про системи" (1749), "Трактат про відчуттєвість" (1754) та посмертно виданої "Логіки" (1780), в якій викладено аналітичний метод. Філософія К постає як своєрідна рецепція емпіричної філософії Д. Локка. Як і Вольтер в його ставленні до основоположень британця, К не визнає за розумом самостійного джерела набуття знань, Ідеї розуму є лише модифікації чи видозміни відчуттєвої людини. У цьому К більше відтворює позицію Дж. Берклі, однак заперечує провідну роль духовної субстанції. Крім теорії сенсуалізму, він знаний і як дослідник у галузі історії філософії. К є автором критичного аналізу сучасних йому систем. Він аналізує системи Р.Декарта, Н.Мальбранша, Б. Спінози та Ґ.Ляйбніца, вказуючи не на часткові, а на системні недоліки авторських теорій. Філософія К. мала значний вплив на розвиток не лише філософії у Франції, але й в Німеччині. Попри те, що певні принципи його сенсуалізму мали відверто скептичні чинники.
КОНДОРСЕ (MARQUIS DE CONDORCET) МАРІ ЖАН АНТУАН НІКОЛА
(1743-1794) — франц. просвітник, дописувач і учасник вид. "Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (1751-80) за редакцією Дені Дідро. Підтримував дружні стосунки з Жаном Д'Аламбером та Вольтером. Досліджував проблеми розвитку людської історії, означуючи риси змін від первісного стану до сучасності. Провідною проблемою історії вважав постійну наявність в її періодах нерівності. Нерівність не підлягає викоріненню, оскільки, за К, вона притаманна самій природі. Проте її прояви можливо пом'якшити політичними та освітньо-педагогічними заходами.
КОНЦЕПТУАЛІЗМ
(від conceptus лат. - поняття) - проміжна позиція між реалізмом та номіналізмом у вирішенні питання про форми існування загального. У середньовічній філософії таку позицію обстоював П. Абеляр. Всупереч принциповому реалізму з Шампо, з одного боку, та номіналізму Росцеліна - з іншого, П. Абеляр заснував власне вчення, співзвучне з певними складниками філософії Арістотеля, яке отримало назву К.: універсали не мають самостійного існування (реальності), реально існують лише розокремлені речі; однак універсали' набувають деякої реальності у сфері розуму як поняття. Вони є наслідком розумового абстрагування певних властивостей чи якостей речей. У підґрунті знання закладене відчуттєве сприйняття; в акті відчуттєвого споглядання сприймається лише одиничне. Ідеї ж існують лише в розумі Бога. Тільки Він спроможний в акті споглядання чітко і виразно охоплювати будь-яку множинність. Розум людини має лише спроможність до подібної дії.
Саме цей момент є ключовим у розрізненні середньовічного К. з К. нової філософії, пальма першості в розробці якого безумовно належить Д.Локку. Дві концептуальні позиції визначають цей історичний тип вчення: Локк переосмислює значення терміну "ідея" та впроваджує його у сферу досвіду людини, позбавленого будь-яких зовнішніх, трансцендентних причин появи форм знання в розумі людини — критика Локком теорій про вроджені ідеї та моральні принципи. "Що означає слово "ідея"?... Оскільки цей термін, як на мене, найліпше означує все те, що стає об'єктом мислення людини, то я застосував його до означення того, про що йдеться, коли ми вимовляємо слова "фантом", "поняття", "вид", або ж про все те, чим може перейматися душа під час мислення" (Локк Д. Соч. : в 3-х т. -T. 1.-М., 1985.-С. 95).
Відтак, досвідна основа філософії Локка спонукає розглядати всі форми узагальнень як наслідок дії розуму людини, як певні ідеї. Особливої ваги набувають умови формування відповідної структури досвіду, яка складається з двох базових і рівнозначних складників: зовнішнього досвіду (у якому фіксується взаємодія: об'єктивно існуючий матеріальний предмет - його вплив на пасивні 5 органів відчуттів - прості ідеї, які виникають в душі внаслідок сприйняття) та внутрішнього досвіду (все, чим переймається душа під час мислення - чи рефлексія, заснована на дії "внутрішнього відчуття"). Еволюційно формування структури зовнішнього досвіду передує дії рефлексії (внутрішнього досвіду), але не накладається в механізмах дій та наслідків на останню. Рефлексія, або ж поєднання та роз'єднання простих і складних ідей відбувається за власними правилами, які не тотожні характеру взаємодій в природі (причинно-наслідкові взаємодії). Відтак, форми узагальнень (загальне) не постають в нашій свідомості позадосвідно, але й не набуваються з зовнішнього досвіду. Реальність загальних ідей (загального) рівнозначна реальності мислення людини, яке формується досвідним шляхом - це є шлях К. в емпіризмі нової філософії: "...Коли ми відкидаємо одиничне, то загальне, що залишається, є лише тим, що ми самостійно створили, оскільки його узагальнююча природа є нічим іншим, як надана йому розумом спроможність означувати чи представляти багато розрізнених предметів; його сутність полягає лише в доданому до них розумом людини відношенні" (Д. Локк. Соч.: в 3-х т. — Т. 1. — М., 1985. -С. 471).
К. Локка особливого звучання набув у визначенні ролі мови в теоретико-пізнавальних процесах. Саме цей компонент вчення має важливе значення в сучасних дослідженнях аналітичної філософії та філософської лінгвістики.
КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ“ на сторінці 1. Приємного читання.
