ФІКЦІОНАЛІЗМ
(від лат. fictio - вигадка, ілюзія) - філософська концепція, створена в 2-й пол. XIX ст. послідовником Канта Г. Файгінґером, який розвинув Кантову думку про необхідність розгляду "ідей розуму" (душа, світ, Бог) як таких, предмет яких "нібито" ("als ob") й справді існує. Ця ідея базується на факті нетотожності нашої думки дзеркальній копії наявного стану речей. Тому ми повинні враховувати при аналізі співвідношення змісту нашого мислення і змісту реальності лише практичну ефективність результатів пізнання. Файгінґер прямо підкреслює, що фундаментальні поняття науки (типу "ідеального газу", "абсолютно твердого тіла" і т. п.) є "за визначенням" фікціями (а не буквальними "копіями" реальних речей), причому — "чим більш фіктивним є наше поняття, тим ефективнішим воно виявляється у практичному його використанні".
І. В. Бичко
ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ
Філософська течія кін. ХІХ - поч. XX ст., яка висунула основною дослідницькою програмою "життя" як таку цілісну реальність, що осягається інтуїцією. Ф. ж. - один із теоретичних виходів з кризи класичного раціоналізму. Вона виступила проти панування методологізму і гносеологізму у західній філософії 2-ї пол. XIX — поч. XX ст. (неокантіанство, позитивізм). Поняття "життя" багатозначне і по-різному трактується в багатоманітних варіантах Ф. ж.
Біологічно-натуралістичне розуміння характерне для течії, яка має витоки у Ніцше і представлена Л. Клаґесом, Т. Лессінґом та ін.; "живе" тут розкривається як щось натуральне на противагу механічно сконструйованому, "штучному". Для цього варіанту Ф. ж. характерною є опозиція не тільки щодо матеріалізму, але й до ідеалістичного раціоналізму — "духу і розуму", спрямованість до примітиву і культу сили, прагнення звести будь-яку ідею до "вітальних прагнень", "інтересів", "інстинктів", "волі" індивіду чи то суспільної групи, прагматична трактовка моралі і пізнання (добро та істина - те, що посилює первинне життєве начало, зло і брехня - те, що його послаблює), підміна особистішого начала індивідуальним, а індивіда - родом (тотальністю), органіцизм у соціології.
Історицистський варіант Ф. ж. (Дільтей, Зіммель, Шпенглер, Ортеґа-і-Ґассет) виходить у тлумаченні "життя" з безпосередніх внутрішніх переживань, як вони розкриваються у сфері історичного досвіду духовної культури. Якщо в інших варіантах життєве начало розглядається як вічний і незмінний принцип буття, то тут увага прикута до індивідуальних форм реалізації життя, його неповторних, унікальних культурно-історичних образів. При цьому Ф. ж, виявляється не в змозі подолати релятивізм, пов'язаний із розчиненням усіх моральних і культурних цінностей у плині життя та історії. Характерне у Ф. ж. відштовхування від механістичного природознавства приймає форму протесту проти природничо-наукового розгляду духовних явищ як таких, що й зумовлює прагнення розробити спеціальні методи пізнання духу {герменевтика і концепція розуміючої психології у Дільтея, морфологія історії Шпенґлера і т. п.).
Антитеза органічного і механічного виступає у цьому варіанті Ф. ж. у вигляді протиставлення культури і цивілізації.
Своєрідний пантеїстичний варіант Ф. ж., пов'язаний із трактуванням життя як певної космічної сили, "життєвого пориву" (Берґсон), сутність якого — в безперервному відтворенні себе і творінні нових форм; субстанція життя - чиста "тривалість", плинність, що схоплюється інтуїтивно.
Теорія пізнання Ф. ж. - різновид "ірраціоналістичного інтуїтивізму": динаміку життя, індивідуальну природу предмета неможливо виразити у загальних поняттях, вона пізнається в акті безпосереднього споглядання, інтуїції, яка споріднена з художнім проникненням. Це приводить Ф. ж. до відновлення панестетичних концепцій нім. романтизму, відродження культу творчості і генія. Ф. ж. підкреслює принципову відмінність, несумісність філософського і наукового підходів до світу: наука прагне оволодіти світом і підкорити його, філософії ж властива споглядальна позиція, яка споріднює її з мистецтвом. Найадекватнішою формою пізнання органічних і духовних цілісностей є, за Ф. ж., художній символ. У цьому аспекті Ф. ж. прагне спиратися на вчення Ґете про прафеномен як прообраз, що відтворює себе у всіх елементах живої структури. Шпенґлер прагнув "розгортати" великі культури древності і нового часу із "символу прадуції" кожної культури, яка проростає з цього прафеномену, подібно до рослини, що проростає з насіння; аналогічного методу дотримувався і Зіммель. Берґсон розглядає будь-яку філософську концепцію як вираз основної глибинної інтуїції її творця, вона є неповторною й індивідуальною, як особа її автора. Творчість по суті виступає для Ф. ж. синонімом життя: для Берґсона вона -народження нового, вираження багатства і достатку природи, що народжується; для Зіммеля і Ф. Степуна вона має трагічно-двоїстий характер: продукт творчості як дещо стале і застигле стає ворожим щодо свого творця і творчого начала. Звідси надривно-безвихідна інтонація Зіммеля, що перекликається з фаталістичним пафосом Шпенґлера і викриває світоглядне коріння Ф. ж. - її пафос долі, "любові до року" (Ніцше), проповіді злиття з ірраціоналістичною стихією життя. Трагічні мотиви, що лежали в основі Ф. ж, знайшли своє відображення у мистецтві кін. XIX - поч. XX ст. (зокрема, в символізмі). Ф.ж. вплинула на подальший розвиток філософії XX ст.; деякі її принципи запозичувалися екзистенціалізмом, персоналізмом і особливо філософською антропологією.
А. І. Трубенко
ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІКЦІОНАЛІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
