ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН
(1715-1771) - франц. філософ-просвітник, сенсуаліст. Автор радикальних праць "Про розум" (1758) та "Про людину, її розумові здібності ma виховання" (1773), які накликали на автора гнів офіційних установ. Висновуючи все знання з відчуттєвості людини, її сприйняття, Г. не стільки розвивав теорію сенсуалізму, скільки сприяв її застосуванню в практичній сфері політики, етики та виховання. Оскільки розумові процеси безумовно відтворюють сенситивну (відчуттєву) практику, остільки всі моральні принципи, стандарти суспільної поведінки можуть бути зведеними до первісних відчуттів задоволення та болю. Саме ці два відчуття зумовлюють все багатоманіття проявів особистості людини. Відповідним чином Г. зумовлює і проблему свободи людини. Почуття свободи є виключним приватним чинником, тому, доти, доки людина може бажати і задовольняти ці бажання, вона вільна.
ГЕРБЕРТ ЕДВАРД (LORD HERBERT OF CHERBURY, HERBERT EDWARD)
(1583-1648). Представник англ. філософської традиції. Людина різнобічних обдарувань: дворянин королівського двору зі значними повноваженнями, військовик, дипломат, історик, вишуканий поет та філософ. Саме його називають "батьком англійського деїзму". Світоглядні основи Г. тяжіють до основоположень платонічної та неоплатонічної філософії, розгорнутих на християнських засадах. Його творчість стала чинником формування філософської парадигми групи Кембриджських платоніків. Автор праць: "Трактат про істину" (Tractatus de Veritate, 1624), "Про причини помилок" (De causis errorum, 1645), "Про природну релігію" (De religione gentilium, 1663), "Автобіографія"( 1624) та ін.
У своїх творах переосмислив ідеї Ф. Бекона щодо принципів природничої теології (philosophical or natural theology), наголошуючи на тому, що Бог не виявляє власну істоту в творінні - природі, хоча і є її творцем. Його креативність стверджується існуванням у душі людини низки внутрішніх "загальних понять", які можна означити як "природні інстинкти". Саме тому свідомість людини не є на початку суцільно чистою. Вона визначаємся передумовами "природних інстинктів". Лише на цій основі можливе розгортання будь-якого досвіду людини. Вочевидь, що наявність таких "загальних понять" чи "природних інстинктів" не має нічого істотно спільного з "вродженими ідеями" Р. Декарта. Це радше прототипи "до-досвідних" форм знання І. Канта. Згідно з цими принципами вирішуються і проблеми релігійного чи морального знання. Саме у творах Г. закладаються основи для теорії внутрішніх (innate) ідей, визнання яких характерне практично для всіх представників групи Кембриджських платоніків.
ГОББС (HOBBES) ТОМАС
(1588-1679) - видатний англ. філософ. Народився в Мальмсбері, графство Вільтон. У 15 років вступає до Оксфордського ун-ту, який і закінчує в І9-літньому віці. Весь час перебування в ун-ті не мав рішучого впливу на формування майбутніх філософських поглядів мислителя. Вагомішого значення набули три подорожі Г. до континентальної Європи. Як гувернер він здійснює першу подорож до Франції, Германії та Італії, де, окрім вивчення мов, знайомиться з ідеями тодішнього культурного середовища. Імена Коперніка, Кеплера і Ґалілея стають домінуючими в його дослідженнях. Разом з цим він особисто знайомиться з Ф. Беконом. Вплив Бекона на Г. суперечливий, оскільки Г. не згадує його імені у своїх працях як основоположника нової філософії.
Під час своєї другої подорожі до Франції та Італії Г. укладає підвалини своєї майбутньої праці. Особливий вплив на нього справили теореми Евкліда. Саме в цей час Г. формулює основу свого завдання — вивчати політику і право так само об'єктивно, як і геометрію. Під час третьої мандрівки до Європи Г. знайомиться з абатом Мерсенном, керівником гуртка, до якого належали також Р. Декарт та П. Ґассенді, в якому, власне і почали напрацьовуватися основи нової філософії.
Починаючи з 1637, Г. продовжує розробку власної філософської системи, працюючи над усіма частинами одночасно. Цих частин три: "Про тіло", "Про людину", "Про громадянина". Останні дві мали на той час головне значення, оскільки політичні партії та оточення короля замовляють суспільно-політичний трактат, який і був зроблений Г. під назвою "Людська природа".
Дещо пізніше Г. мав вже цілком сформований план системи, про що свідчать критичні зауваження на книгу Декарта "Метафізичні розмисли". Тут чітко простежується, як ідеалістичній раціоналістичній системі Декарта протиставлена логічно оформлена матеріалістична концепція. Після страти короля Англії в 1649, Г., не залишаючи наміру повернутися до Англії, активно працює над книгою "Левіафан". Написана англ. мовою для широкого кола читачів, вона виходить з друку в 1651. Після повернення до Лондону Г. успішно працює над закінченням своєї праці "Про тіло". Після публікації цієї книги в 1655 філософ потрапляє під удар критики більшості з культурно-освітніх спільнот, в основному за власні матеріалістичні тенденції. У1658 з'являється книга "Про людину".
Закінчує Г. свою філософську трилогію 70-літньою особою. В останні 20 років життя він продовжує активну творчість. Г. пише праці з питань математики, не тільки захищаючись від полемістів, а й нападаючи на них. З'являються твори з питань єресі в Англії, викладає історію духовенства, історію громадянської війни в Англії в 1640-60, створює власну поетизовану автобіографію та розпочинає переклад Гомера у віршах англ. мовою.
Осн. твори: "Людська природа, чи, Основоположні Складові Політики" (Human Nature; or, The Fundamental Elements of Policie, 1650); "Складові Закону, Моралі та Політики" (De Corpore Politico; or, The Elements of Law, Moral and Politick, 1650); "Левіафан" (Leviathan; or, the Matter, Forme, and Power of a Commonwealth, Ecclesiasticall and Civil, 1651); "Зауваження стосовно Свободи, Необхідності та Випадковості" (The Questions Concerning Liberty, Necessity, and Chance, 1656); філософська трилогія праць різного часу появи "Основи філософії": "Про тіло" (De Corpore, 1655), "Про людину" (De homine, 1658), "Про громадянина" (De cive, 1642).
Г. вважав, що в поняття філософії слід вкладати зміст, який збігається із змістом поняття науки, тому слід відкинути метафізику і релігійну філософію як складові філософії. Якщо поняття філософії співпадає з поняттям науки, то предмет філософії охоплює предмет всіх наук. Науки ж вивчають природу, а точніше — тіла, їх властивості та правила. Тому філософія є наукою, або вченням про тіла.
Так як у природі ми маємо природні тіла і штучні тіла -створені людиною держави, то філософія мусить вивчати обидва тіла, окрім того, вона має вивчати ще й людину, яка штучні тіла створює. Таким чином, Г. утворює філософську трилогію: 1) Вчення про тіло; 2) Вчення про людину; 3) Вчення про державу. Г. викладає свою систему в такій послідовності: логіка, потім "перша філософія" -(онтологія), геометрія, механіка, фізика, психологія, етика і соціологія. Завдання філософії полягає в тому, щоб дати правильний звіт щодо явищ природи, про їхній порядок, про їх причинний зв'язок та взаємозалежність. Цього ж ми досягаємо, завдячуючи нашому природному розуму.
"Філософія є дитям всесвіту і вашої власної думки; вона мешкає у вашому єстві". Філософія є ніщо інше, як вивчення природи за допомогою розуму. Виключно досвід недостатній, як і недостатній досвід лише відчуттів та сприйняттів. Безпосереднє в ід чуттєве знання набуває статусу наукового, або ж філософського завдяки розсудку -розуму, або ж судженню. Сутність акту судження, яке добуває суто філософське знання, полягає в ліченні, а лічити означає додавати та віднімати: "... додавати та віднімати можна не лише цифри, але й величини, тіла, рухи, часи, якісні ступені, дії, відчуття, пропорції, мову та імена". Таким чином, предметом дослідження філософії є природа, або ж сукупність тіл (речей та предметів). Філософським чином осягнути предмет - означає осягнути предмет в його причинному зв'язку, знати спосіб його виникнення.
Принцип, яким слід користуватися в науковому дослідженні -з наслідку знати причину, а за причиною віднайти наслідок — це і є філософське знання. Мета наукового знання полягає в тому, щоб, відшукавши типи універсальних взаємодій, використовувати їх на потребу людини. Г. зазначає, що таке знання дає нам можливість застосовувати попередній досвід подвійним чином: 1)ми можемо передбачувати явища, знаючи, що та ж причина дасть нам той же наслідок; 2) ми можемо викликати певний наслідок, змушуючи одне тіло певним чином впливати на інше. Мета науки, за Г., не у внутрішньому самозадоволенні від свідомості переборення складного завдання, і не в навчанні інших тому, що ми знаємо, а в умінні.
Завдання моральної філософії, за Г., полягає в тому, щоб, за аналогією з науковим знанням та його метою, застосовувати специфічні універсальні взаємодії в суспільстві для усунення зла шляхом виконання громадянами власних обов'язків. Ця система обов'язків постає як система істинного знання про природу суспільства та його взаємодії.
Так як філософія досліджує тіла, і оскільки існують тіла природні та штучні, тому вона поділяється на дві частини: 1) Природна філософія, котра вивчає природні тіла в їх причинному зв'язку, в їх виникненні та зникненні; 2)"Громадянська" чи моральна філософія, яка досліджує штучні тіла - держави, встановлюючи за допомогою суджень, що справедливо, а що ні.
Теорія істинності викладається Г. у логіко-логаістичній концепції, чи філософії мови. Він вважає, що головною і найвагомішою умовою набутку нового знання є мова. Якщо Ф. Бекон та Р. Декарт принципово мали намір уникнути шляху досягнення істинного знання засобами силогістики, то Г. намагається зберегти основу традиційної методології, але наситити її новим змістом. За загальною схемою шлях відшукання істинних зв'язків нагадує силогістику. Проте поєднанню підлягають не відсторонені поняття та терміни, а відчуттєво-означені імена — слова, яким відповідають предмети досвіду7. Справа полягає в тому, наскільки правильно буде збережена логічна основа мовного поєднання слів як поєднання імен явищ та речей. Відповідно, й істинність зв'язків визначається не субстанцією явищ та предметів, а правильністю поєднання імен цих явищ у реченні. Саме цей акт судження, виявлений у реченнях, дає нам змогу отримати філософське знання. Лише такого роду речення дають нам загальне - спільне знання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН“ на сторінці 1. Приємного читання.
