ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ
див.: Прокопович.
УКРАЇНКА ЛЕСЯ
(справж. прізв. та ім'я — Косач Лариса Петрівна) (1871—1913) - укр. поетеса, драматург, публіцист, для творчості якої характерна романтично-екзистенційна спрямованість. Міфологічно-антеїстична ідея органічної "сродності" людини з природою, антропологічної "наповненості" природи "проймає" зміст одного з найвідоміших її драматичних творів - "Лісової пісні". Трагічна доля античної Еллади, здобутки високої духовної культури якої безсоромно й брутально грабує, привласнює, видаючи за "своє", імперський Рим, змальована У. в п'єсі "Оргія" . Цей твір досить прозоро натякає на аналогічну долю укр. культури в колоніальних "обіймах" північно-східного імперського "родича". Патріот Антей докоряє скульптору Федону, який продав римському багатію Меценату статую музики танцю Терпсіхори. Федон хоче виправдатися тим, що привезена до Риму статуя принесе славу еллінському мистецтву. На те Антей йому мовить: "... Не сподівайся! / Неславу дозволяють нам носити, / А славу Рим бере, немов податок, / І тая Терпсіхора, що продав ти, / Прославить не Елладу, не тебе, /А той багатий Рим, що стяг всі скарби / 3 усіх країн руками Меценатів...". Драматичний мотив дисгармонійності укр. та рос. ментальності, способів життя виразно звучить у п'єсі "Бояриня". Укр. дівчина Оксана, що вийшла заміж за Степана, - сина одного з представників козацької старшини, який після Переяславської Ради поїхав до Москви і став там боярином, переїздить з чоловіком до Москви, де увесь лад життя виявляється чужим порівняно з українським. її дивує й ображає, що жінкам тут не вільно бути присутніми в чоловічому товаристві, коли приходять гості; не вільно самій ходити містом та ін. Коли Степан розповідає Оксані, що Дорошенко закликав на допомогу проти Москви татар на Україну, Оксана кидає: "Скрізь горе, скрізь, куди не оберни... / Татари там... татари й тут... / А що ж? Хіба я тут не як татарка / Сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш / Під ноги слатися своєму пану /
Мов ханові? Скрізь палі, канчуки, / Холопів продають... Чим не татари?". І вже прямим попередником екзистенційного Сизіфа (з "Міф про Сизіфа" А. Камю) звучать слова ліричного героя Лесиного вірш "Contra spem spero": "Я на гору круту крем'яную - / Буду камін важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню весел співать. / Так! Я буду крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісню / Без надії таки сподіватись, / Буду жити! Геть думи сумні!"
ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ
Філософське вчення, що спирається на біблійну традицію ототожнювати духовну реальність із серцем Така виняткова оцінка серця (властива переважно східній гілки християнства) з'являється внаслідок уявлень про серце як нібито безпосереднє місцеперебування душі в людському тілі - звідси серці й стає своєрідним богословським символом душі. Ф. с. протиставляв дух (серце) не тілесності як такій, а лише неодухотворених тілесності (нелюдській природі) і так само оприлюдненому духу - розуму (ratio з його дискурсивною логікою, оскільки останні через свою подрібненість природі (і необхідності) є по суті "знедуховленим духом" Таке розуміння знаходить, вірогідно, перше своє послідовне проведення в т. зв. "Корпусі ареопагітики" - авторитетному богословському тексті V ст. Споріднену філософську позицію зустрічаємо у витоках давньоукр. філософії ще Княжої доби (київський митрополит Іларіон, шануючи князя Володимира за хрещення Русі відзначає, що "в серці князя засяяв розум"). То ж не дивно, ще перекладений у 1371 на староукр. мову "Корпус ареопагітики" дів могутній поштовх поширенню Ф. с. в Україні, зокрема у творчості укр філософія-полемістіка XVI-ХУІІ ст. (Вишенський, Ставровецький та ін.), наснажених бароково-реформаційними (антикатолицькими), так само як і богословсько-філософською спадщиною східних "отців церкви", що виходила з ідеї "внутрішньої" (духовної] людини всупереч ідеям "зовнішньої" (формальної) людини західного "отців церкви", творців схоластичного раціоналізму. Ця традиції продовжується Сковородою ("Глибоке серце людина є, - наголошує Сковорода, — а що ж є серце, коли не душа?"), Кулішем, Гоголем Шевченком. Але класичної зрілості набуває названа тенденція в Юркевича, стосовно позиції якого Мірчук і Чижевський чи не вперше вживають сам термін "Ф. с". У Західній Європі Ф. с поширюється (так само від лат. перекладу "Корпусу ареопагітики", ІХ ст.) під назвою "кордоцентризм" через Екхарта, Сузо, Таулераї Бьоме; зрілої форми набуває в протистоянні схоластичном) раціоналізму Суареса і "казуїстиці" Ескобара-і-Мендози — в рамках протистояння Реформаційного руху (нім. пієтизм і франц . янсенізм] та ренесансного раціоналістичного натуралізму. На противагу нав'язаному Ренесансом культу розуму янсеніст Паскаль, визнаючи важливу роль розуму в пізнанні, наголошує на незаперечному пріоритеті серця, - "логіки серця" перед "логікою голови" (розуму). Ми пізнаємо істину не одним розумом, але й серцем; "саме серцем ми осягаємо перші начала, на які потім спирається розум". Кордоцентричну лінію в XVIII—ХІХ ст. продовжують у Німеччині гердерівська група "Sturm und Drang" і нім. романтизм, які спираються на ідеї голандськ. філософа Гемстергейса; останній наголошував, що світ є не тільки фізичним феноменом, а й рівною мірою і моральним. Моральний аспект світу, одначе, закритий для розуму, та людина долає цю "закритість" за допомогою притаманного їй особливого "морального органу". Один із провідних представників нім. романтизму Новаліс однозначно тлумачить цей орган як серце. У своєму подальшому розвитку Ф. с. та її західноєвропейський варіант (кордоцентризм) стають потужним джерелом сучасної екзистенційної філософії — на Заході через Шеллінґа і К'єркеґора, на Сході через Київську екзистенційну школу Бердяєва і Шестова.
ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
