ОРІГЕН
(185-253/254) - геніальний екзегет і діалектик, який намагався перетворити християнство на містичну філософію; мислитель, що породив палкі теоретичні суперечки, луна яких докотилася до сьогодення.
О. народився в християнській родині. Перші уроки з релігійної догматики отримав від свого батька, далі - катехізисна школа Климента Александрійського. Філософію вивчає в школі Аммонія Саккаса — засновника неоплатонізму, останньої потужної течії античності Подібно до свого вчителя Климента, вважав християнство новою філософією життя, для розвитку якої, безперечно, міг стати в нагоді досвід грец. філософії, яку, на думку О., увінчує християнство. З 202 очолює Александрійську катехізисну школу.
Своїми переконаннями, апологетикою і ораторською майстерністю стає відомим і користується повагою не лише в християн, але й серед язичників. У 231 оселяється в Кесарії Палестинській, де продовжує вдосконалювати власне вчення. За часів гонінь імператора Декія на християн О. був кинутий до в'язниці, де зазнав жорстоких тортур і незабаром помер.
Творчість О. різнобічна, проте цілком належить вченню, захисту і дослідженню якого він присвятив своє життя. Важливе місце в ній посідають "Коментарі до Святого Писання" і "Гомілії" ("Проповіді"), що у свою чергу спираються на "Гекзапли" (роз'яснення текстів Біблії), які розподілялись автором на шість стовпців: давньоєвр. текст і його транскрипція та чотири грец. переклади. Мета твору відкрити Богонатхненність писань. Всебічна апологетика християнства подається в дискусії з його язичницькими критиками ("Проти Цельса"). Нарешті — один із перших у донікейській патристиці систематизований виклад християнських ідей та їх філософське обґрунтування в трактаті "Про Початок".
До безперечних надбань О. у справі осмислення Бога - глибоке усвідомлення і переживання трансцендентальності і трансцендентності Бога. Другим відкриттям, хоча і не завжди послідовним, є утвердження Трійці як незаперечної Єдності. Отже, за О., Бог - то довічне джерело усього сущого. Це — могутня, надсуща, а тому і непізнавана монада. Бог може відкриватися лише у творінні. Він усе в собі містить, усе охоплює, але й усе перевищує. Бог — проста, безтілесна, духовна природа, що існує поза простором і часом, перебуваючи у власному довічному житті = "вічному сьогодні". Тому О. не намагається доводити божественне буття, але закликає переконатися в ньому шляхом духовного сходження.
Син Божий - довічний Логос, який походить від Отця подібно до променя світла, що сходить від Першоджерела. Щоб підкреслити єдність з Отцем, О. називає Сина "вічнонароджуваним", наголошуючи, що не було часу, коли б Сина не було, бо Син-Логос — то сама Премудрість, або Слово. Він є "совічним" Отцю, є "неспотворене дзеркало Отчої енергії". Проте, на думку О., іпостасно Отець і Син -не єдиносущі.
ПАЛАМА ГРИГОРІЙ
див. Григорій Палама.
"ПАСТИР" ГЕРМИ
Апокрифічний апокаліпсис, написаний у ІІ ст. невідомим автором, який безумовно належав до римського кола і використовував документи попередньої епохи, що мали відбиток іудаїзму, особливо традиції єссеїв (тема "двох шляхів"). Твір написаний у формі Одкровення - до автора ніби сходить янгол, і у вигляді пастиря його напучує. Книга довгий час шанувалась християнами як священна і до IV ст. входила до складу Синайського кодексу найстарішої збірки книг Нового Заповіту. В остаточний склад канону вона не увійшла, бо не вважалась Церквою ортодоксальною в достатній мірі. Для дослідників праця має велике значення, бо містить у собі важливі світоглядні свідчення перших християн.
Одна з центральних тем апокрифа - ідея єдиної Церкви, що будується. За переконанням автора, Церква передіснує в думці Бога; Вона була створена раніш за всі речі і являла собою містичне підґрунтя світу та історії. Але, хоча Церква перебуває одвічно, її дійсне існування реалізується в активній діяльності віруючих. Тому її символізує жінка - водночас і стара, і молода. Церква будується з живих каменів і спирається на Христа як на скелю в оточенні вод хрещення. Вона об'єднує усіх християн, незважаючи на час їх життя. Серед її членів є і пророки, і праведники усіх часів, і ті, хто в майбутньому, прийнявши каяття, увійде до неї. Коли Церква буде побудована, здійсниться Друге Пришестя Христа і настане кінець світу. Поки ж Церква будується, у грішників є надія на спасіння каяттям, але з завершенням добудови каяття буде марним. Отже, людина має обрати власний шлях або з силами добра, або з силами зла. Вибір шляху добра, тобто шляху Сина Божого, означає подолання роздвоєння душі, яке сталося в наслідок гріхопадіння.
Автор напрацьовує систему етичних християнських чеснот, до яких відносить віру, аскезу, силу духу, терпіння, щирість, бадьорість, правдивість, любов тощо. Поряд з етичними проблемами автор торкається теоретичних питань про Бога, про співвідношення Отця і Сина тощо. Бога розуміє як трансцендентного і незбагненного: "Един есть Бог, все сотворивший и совершивший, приведший все из ничего в бытие. Он все объемлет, будучи необъятен, и не может быть ни словом определен, ни умом постигнут" ("Пастырь" Гермы. Апокрифические тексты. - М, 1997. - С. 33). Розуміння місця Ісуса Христа далеке від ортодоксального, а ідея божественної єдності як Трійці взагалі відсутня.
"П." Г. - видатне творіння ранньохристиянської доби, в якому за допомогою "видінь", "заповідей" і "подоб" ("притч") невідомий автор намагається з'ясувати суттєві положення християнства і вказує на різноманітність шляхів до Бога тим, хто того дійсно прагне.
ПАТРИСТИКА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОРІГЕН“ на сторінці 1. Приємного читання.
