ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ
(1885-1971) - угорський філософ, літературознавець, громадський діяч. Захистив дисертацію "Форма драми" (1909), співпрацював і спілкувався з філософською і літературною інтелігенцією Австро-Угорщини і Німеччини (Е.Ласк, Г.Ріккерт, В. Віндельбанд та ін.), готує дисертацію з творчості Достоєвського, в 1916-17 живе і працює у Гайдельберзі і Будапешті. У 1918 вступає до Угорської компартії, співробітник в уряді радянської Угорщини (1918-19). З 1920 - емігрант в радянській Росії. Пише статті "До питання про парламентаризм" та "Історія і класова свідомість" (1923), що викликають критику Леніна і Бухаріна, згодом праці "Ленін. Дослідження взаємозв'язку ідей" (1924) та ін. Зазнає критики за "правий ухил". У 1931-33 у Москві в Ін-ті марксизму-ленінізму знайомиться з текстом "Економічно-філософських рукописів" Маркса. У 1933-38 працює в Ін-ті філософії АН СРСР і в журналі "Иностранная литература" (1933-45). У 1938 завершує працю "Молодий Геґель" (опубліковано в 1948). У 1944 повертається до Угорщини (член Президії Угорської АН, проф. естетики і філософії культури в Будапештському ун-ті). У 1949 зазнає нової критики за "праве ухильництво". Публікуються праці "Екзистенціалізм чи марксизм" (1951) і "Руйнація розуму" (1954). Після XX з'їзду КПРС відкрито виступає з критикою сталінізму. У 1956 - міністр народної освіти в демократичному уряді І. Надя, після поразки демократичної революції Л. висилають до Румунії (в 1957 повертається до Угорщини). В останні роки життя працює над текстом "Онтології суспільного буття", в 1968 пише політичний заповіт "Демократизації! сьогодні і завтра", опублікований посмертно (1985). Найбільш знана праця Л. - "Історія і класова свідомість", що неодноразово піддавалася критиці з позицій радянського марксизму-ленінізму, розробляла дві групи проблем - проблему відчуження, самостійно сформульовану Л. (за 10 років до знайомства з Марксовими поглядами на цю проблему) і проблему тотальності. Боротьба пролетаріату за свідомість була боротьбою за "самопізнання" буржуазним суспільством проблематичності свого власного існування. Тому боротьба пролетаріату є боротьбою не тільки за владу, але й за подолання буржуазної ідеології і замиту її пролетарською свідомістю. Розвиток товарного виробництва в капіталістичному суспільстві перетворює уречевлення на універсальний феномен. Уречевлення деформує увесь життєвий світ капіталістичного суспільства і тим самим підводить до усвідомлення необхідності іншого шляху організації і розвитку суспільного організму. Адже свідомість робітника є по суті самосвідомістю товару і тому є самовикриттям суспільства, що ґрунтується на виробництві й обміні товарів, капіталістичного суспільства.
І. В. Бичко
ЛУМАН НІКОЛАС
(1927-1998) - нім. філософ та соціолог-теоретик, представник неофункціоналізму. Зазнав впливу й асимілював суттєві аспекти концепцій Парсонса, Ґелена, феноменології і кібернетики. Осн. твори: "Теорія суспільства чи соціальна технологія: що дає теорія систем" (1971—75, у співавт. з Ю. Габермасом), "Соціальні системи: нарис загальної теорії" (1984), "Економіка суспільства" (1988), "Наука суспільства" (1991), "Мистецтво суспільства" (1995).
Найбільш повний виклад його концепції представлено в роботі "Соціальні системи: нарис загальної теорії". Предметом соціологічної науки Л. вважає вивчення соціальних систем. Власну концепцію він розглядає як третій етап у розвитку функціонального підходу в соціології (попередні етапи пов'язані з іменами Дюркгейма і Парсонса). Як і всі новітні "великі теорії", соціологічна творчість Л. є синтетичною і інтегративною. У ній можна розрізнити так звані "базис" і "надбудову". До "базису" відноситься теорія систем, яка надає, згідно з Л., найбагатші можливості розробки "надбудови" - загальної теорії сучасного суспільства. У центрі уваги Л. - відношення "система-оточуючий світ", де функціонально еквівалентні способи вирішення виникаючих проблем знаходять спільну точку відліку; процеси комунікативної самоорганізації, оскільки комунікації - це "останні елементи або специфічні операції соціальних систем".
Система - фундаментальна категорія опису організації. Соціальні системи вибудовуються з операцій самовідтворення (аутопойезис). Найголовнішою характеристикою організації є комплексність (складність явищ, те, що може відбутись несподівано для організації). Організації постійно загрожує нескінченна кількість можливих явищ - як можливих структурних варіантів організації, так і можливих явищ з боку оточуючого світу. Вона вимушена постійно здійснювати редукцію (спрощення), зводячи комплексність тільки до тих можливих явищ, які забезпечують функціонування і збереження системи. Редукція - основа раціональності організації. Саме вона виводить моральні принципи, солідарність і т. ін., які повинні діяльність організації. Редукція організації здійснюється самостійно через аутопойезис, через самовідтворення організаційної єдності. Організація є операційно замкненою системою, структуротворчими елементами якої є стійкі взаємовідносини (операції), що замикаються самі на себе, функціональні інваріанти, циклічні стійкі функції. Як приклад Л. наводить міф. Міф, ритуал - це структуротворчі функції людської спільноти, що герметизують окрему людську організацію від небезпечного зовнішнього середовища і забезпечують стійкість організації через її замкненість на саму себе. Л. розводить поняття функції і структури. Функція - первинна, структура — вторинна; структури можуть змінюватись, а функції лишаються незмінними. Отже, в організації важливим є питання не про те, якими є функції тих чи інших структур, а про те, які структури виникають для здійснення ти чи піших функцій. У них обов'язково присутній елемент випадковості (контингентність). Формування системи - процес контингентний: та чи інша структура виявляється пов'язаною з іншою певною функцією випадковим чином. Для того, щоб описати замкнені операційні цикли Л. вводить поняття самореференції. Самореферентність - це процес постійного співвіднесення, самоузгодження організації в елементарних операціях. Відокремлені від зовнішнього світу частини — структури організації - постійно циклічно спілкуються, реферують самі з собою. Відбувається комунікація. Згідно з Л., комунікація - це не простий обмін інформацією, а механізм налаштування, узгодження, який створює спільність між тими, хто спілкується. Результатом комунікації є розуміння і знання як адекватність, стійке узгодження між суб'єктом пізнання і пізнаваним. Комунікація — процес синергійний, це "очікування неочікуваного", порядок тут виникає несподівано, складність може редуціюватись випадковим чином. В організації присутній конструктивний фактор, вона повинна сконструювати інновації і використати їх у своїх функціях. Організаційне конструювання - це конструювання смислів.
Л. протиставляє свою концепцію так званим концепціям ідеального смислу. Ідеального смислу не може бути, одна й та ж сама річ може мати декілька смислів, викликати різні асоціації і схеми пояснення, включатись в різні комунікації. Смисл - це традиції, цінності, особливості інтерпретації речей, що мають еволюційний характер. Смисли з'являються, самовідтворюються і зникають. Певна річ вплітається в систему "особистісних" інтерпретацій, емоцій, людських особистих зв'язків — так в неї з'являється смисл. Ось чому організація - це конструювання і відтворення смислів. Вони не можуть з'явитись поодинці, а перебувають завжди в якійсь складній організації.
Отже, творчість Л. є важливим кроком у розвитку соціології, її системно-теоретичного напрямку. Вона представляє "застосування концепції самореферентного способу організації до теорії соціальних систем". На цій основі відбувається синтез всіх значимих теоретичних традицій в соціології, і концепція набуває багатоманітного соціологічного змісту. Теорія Л. за структурою схожа на філософську систему Геґеля. За своїм змістом і стилем теоретизування дослідники відносять її до "високого" або "радикального модернізму".
Н. А. Аверкіна
ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
