АТОМ
(від грец. - неподільний) - поняття, впроваджене Левкіппом та розвинуте Демокрітом на означення най-дрібніших, далі неподільних часток. Атомісти вважали, що першоречовина - це першочастки, нескінченні кількісно, неподільні та непроникні. Остання властивість важлива для ствердження відсутності в цих частках внутрішньої порожнечі, наголошення на цілісності і однорідності атомів.
Атоми огорнуті порожнечею, що забезпечує можливість перерозподілу їх різноманітних поєднань. Відтак, тіла - це поєднання атомів і порожнечі. Як і кількість атомів, порожнеча нескінченна, тому може виникати нескінченна кількість комбінацій поєднань, тобто нескінченна кількість тіл.
З осн. положення про речовинні частки як неподільні (атоми) та порожнечу випливає і підстава розрізнення атомів. Істотними відмінностями є їх форма, розмір, місцеперебування та порядок. Проблемною ознакою є визнання розрізнення за розміром. Деякі дослідники вважають, що розрізнення за розміром є пізнішим додатком до основоположень атомізму. Нескінченна не лише кількість атомів, але й сукупність імовірних поєднань, яка залежить безпосередньо від різноманітності форм атомів. Демокріт їх називає не лише "атомами", але й "неподільними формами". Атоми бувають кулеподібні, пірамідальні, неправильної форми, кутові, ввігнуті тощо.
Т. П. Кононенко
АТОМІСТИКА
Атомізм - вчення Левкіппа-Демокріта про атоми та порожнечу як осн. елементи буття. Головною тезою вчення атомістів є визнання існування неподільних часток речовини - атомів: "атомос" - "неподільний", а осн. завдання збігається з завданням Емпедокла та Анаксагора. Як і у випадку з вченнями Емпедокла, і особливо Анаксагора, атомісти теж застосували принцип "найменшого" для визначення речовинної істоти буття. Однак "найменша" речовинна частка набула в Левкіппа та Демокріта значення далі вже неподільної частки.
Важливою складовою вчення атомістів є обґрунтування руху. Єдність буття як єдності атомів і порожнечі спонукала до пояснення всіх змін у межах єдиного речовинного буття. Всупереч всім попередникам-натурфілософам атомісти не розглядали причину руху як щось відсторонене від першочасток чи першоелемента - чи то суто фізичного руху, чи сили на зразок Розуму-"Нусу" Анаксагора. Вони визнавали, що атом і рух є складниками однієї речовинної цілісності. Рух перетворюється в атомістів на атрибут буття. Мислити буття як єдність атомів означає мислити рухомість, рух.
Водночас, атом не є суто відчуттєвим предметом, річчю. Сукупність атомів ототожнюється з позачуттєвим, умоглядним у значенні "розумового бачення" буттям елеатів. Проте атомістичність визначає не лише позірні, відчуттєві форми буття, але й духовну, "умоглядну" сферу, тобто не існує нічого, що не утворювалося б з поєднання атомів та порожнечі. Співмірність відчуттєвого та умоглядного рівнів єдиного атомістичного буття ґрунтується на підставі "аналогії".
Саме аналогія встановлює розрізнення того, що може мислитись, і що може чуттєво сприйматися, без порушення самої єдності буття цим розрізненням. Умоглядно ми сприймаємо істоту буття — єдність хаотично рухомих атомів та порожнечі, властивостей атомів - форми, розміру, місцеперебування та порядку. Колір, смак, тепло, звук є не якостями буття, а властивостями, які виникають внаслідок сприйняття людини відчуттями. Тобто ці властивості мають вторинний, неістотний характер. Суперечливого характеру тут набуває визначення таких властивостей як легке та важке. Якщо визнати ці властивості виключно наслідком відчуттєвого сприйняття, то це спричинює заперечення враховувати вагу істотною якістю атомів.
Із визначень атомів постає і необхідність всіх процесів і явищ природи. Жодна річ не може постати без якоїсь причини, і виключно за необхідністю. Відповідний порядок світобудови існує в ньому завжди, він не народжений, тому ніколи не зникне. Цей порядок суцільний, рівнозначний для всіх "частин" світу. Проте атрибутивна хаотична природа руху атомів не зумовлює необхідність покладання мети всіх процесів буття. Кожна річ, кожне явище має власну причину, але, за Демокрітом, з цього не випливає, що низка явищ призводить до певного запланованого наслідку, чи завчасно передбаченої мети. Причинність стосується лише того, що відбулося, але не чинна для того, що ще не здійснене. Таким чином, атомісти заперечували існування випадковості, розглядаючи її виключно як різновид необхідності.
В А. Левкіппа-Демокріта розроблені і питання пізнання. Як вже зазначалося, розрізнення за аналогією рівнів буття спричинювало і розрізнення видів знання. Відчуття не можуть мати безпосереднім об'єктом сприйняття рухомі атоми та порожнечу, які втілюють істоту буття. Саме для дослідження цієї сфери існує підстава розумового осягнення. Оскільки ж від чуттєве та умоглядне буття є складниками одного буття, то розумове пізнання не протиставлене відчуттєвому. Істинного знання ми набуваємо розумовими діями, але завершення і доповнення воно отримує у формах відчуттів. Відчуттєві форми знання є, водночас, і критерієм істинності розумових висновків.
Атомісти наголошували і на різних можливостях відчуттєвого і розумового пізнання. їхнє співіснування визначається доповненням та взаємопоглибленням. Відомо, що Демокріт розробляв суто логічну проблематику в праці "Канони", в якій визначив три критерії пізнавальної діяльності: відчуттєве пізнання явищ; значення мислення в наукознавчих дослідженнях природи; дослідження сфери бажаного та небажаного.
Т. П. Кононенко
ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АТОМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
