ЛЕВКІПП
(500-440 до н. е.). Постать Л. і на сьогодні викликає значні дискусії, оскільки не збереглося виключно достовірних свідчень про перебіг його життя та творчості. Однак існує припущення, що принципи теорії атомізму в основі були започатковані саме Л. на підставах поєднання здобутків іонійської філософії та елейської доктрини з елементами діалектики Зенона, і розвинені згодом у цілісне вчення Демокрітом. Саме тому атомістичну теорію світобудови розглядають під іменами двох грец. філософів, узагальнюючи основні положення як належні обом.
Т. П. Кононенко
ЛОГОС
(грец.) - термін давньогрец. філософії, що мав принципове значення для античної і християнської середньовічної філософії. Він позначує єдність мислення і мови, яка доходить до повної тотожності. У залежності від контексту в грец. мові Л. трактується або в широкому, або у вузькому сенсі. Серед смислових визначень дослідники наводять такі: "смисл", "поняття", "категорія", "визначення", "думка", "умовивід", "судження", "принцип", "відношення", "дослідження", "наука", "закон", "доказ", "метод", "розум" тощо. Серед мовних - "слово", "мовлення", "розмова" тощо. А. Тихолаз наводить такі значення слова "Л." за часів Геракліта: "1)щось вимовлене, висловлене; 2) ідея, або сенс, зміст; 3) точка зору, думка, те, що мають на увазі, "в голові"; 4) підстава ("на якій підставі"); 5) суть, реальний смисл; 6) міра; 7) співвідношення, пропорція; 8) загальний принцип або правило; 9) розумова здатність; 10) сутність чого-небудь..." (А. Тихолаз. Геракліт. - К., 1995. - С. 35). У цілому, в античній філософії Л. - це і об'єктивний зміст, і діяльність розуму, що його усвідомлює. Л. символізує смислову упорядкованість буття і свідомості, а також опозицію всьому несвідомому, невербальному, безглуздому і безформному у світі і людині.
Термін "Л." у філософське вживання вводить Геракліт, можливо, "з метою підкреслити прірву між логосом як законом буття і неадекватною йому мовою людей" (С. Аверинцев). Для нього як представника ранньої класики, яка шукала "самосуще", "природу" (грец. - "фюсіс") кожної речі та існуючого світу в цілому, "матерія" Вогню передбачала внутрішню закономірність власного розгортання. Л. надає світові цілісність і гармонійність. У середині світової всеєдності "все тече", тобто речі і субстанції перетікають одне в одне, проте ритм їх взаємопереходу (заданий Л.) не хаотичний, а закономірний. Тому, завдячуючи поняттю Л., Гераклітова картина світу зберігає стабільність і гармонію. Л. — це незнищенний, незмінний закон, закономірність, або ж міра мінливості і мінливих речей. Саме він визначає відношення вогню до власних видозмін та станів. І якщо вогонь варто визнавати за стихію світової єдності, то свідчить нам за це Л. Цій єдності Л. сповіщає не лише форму закону, визначеності, але й справедливості світу вогню. Він діє як впорядковуюча мудра сила, подібна філософському божеству, якому вже підкоряється весь попередній пантеон мітологічних богів. Л. є прихованим, не очевидним законом, який править світом. Він прихований не лише у позірних відчуттєвих явищах, але й для розуму людей та їхньої душі. Теологічний аспект Л. знаходимо у фрагменті, в якому Геракліт сув'язно висловлюється і про божество-досконалість, і про вогонь-єдність, і про Л.-закон, відмінний від усіх речей, але споріднений з ними тим, що ними керує.
У філософів середньої, високої і пізньої класики поняття Л. втрачає фундаментальний онтологічний зміст і отримує логічне значення. У Платона Л. вживається в значеннях "поняття" і "судження" ("Теетет"), "обґрунтування" і "критерій" ("Горгій"), "теорія", "розум" і "розумне обґрунтування" ("Держава"), "логічний принцип" і "категорія пізнання" ("Софіст") тощо. Продовжуючи платонівський підхід, Арістотель доповнює вживання терміну Л. у значенні "слово", "пояснення", "визначення", "аксіома" тощо. У добу еллінізму стоїчна філософія відновлює субстанціальність розуміння Л. як творчої складової Вогню, від спалахів якого періодично виникає і руйнується існуюче. Для стоїків Л. - ефірно-вогняна душа космосу і водночас сукупність потенцій-ідей, які в поєднанні з інертною матерією народжують речі. Зенон і Клеанф називають йото "божественним розумом" і "провидінням"; Хрісіпп -"універсальною доцільністю". їх концепція стоїчного способу життя та ідеал мудреця базувалися на розумінні Л. як єдиного закону, за яким побудована природа і людська доля, і з яким має узгоджуватись людська поведінка, бо саме розумна людина повинна любити свою долю і свідомо слідувати їй. Неоплатонізм, продовжуючи традиції Платона, Арістотеля і стоїцизму, остаточно ідеалізує "логоси-принципи", що еманують з першодвигуна, формуючи і регулюючи чуттєвий світ.
На відміну від субстанційного, але не особистісного розуміння Л. в античній філософії, в іудейській і християнській традиції Л. було переосмислено як Слово особистого "живого" Бога, що Словом творить світ, приводячи його з небуття до буття. Для Філона Александрійського Л. перетворюється на "образ Бога", "другого Бога", що виконує роль посередника між трансцендентним Богом і поцейбічним світом. Засади християнського тлумачення Л. (як Слова) були закладені в Євангелії від Іоанна, де сказано: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово". Ісус Христос — "втілений Бог" — несе людям одкровення і спасіння. Як Слово Бога Він є тотожним Богу-Отцю і постає Другим Лицем Трійці. Таким чином ідея Л. входить у патристику, формулюючи Символ Віри, що був прийнятий на Нікейському соборі (325), і стає одним із найплідніших філософських понять християнського Середньовіччя.
О. В. Александрова, Т. П. Кононенко
ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕВКІПП“ на сторінці 1. Приємного читання.
