АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР
(1918-1990) - франц. філософ. Освіту отримав під керівництвом Г. Башляра. Викладав в Еколь Нормаль. Осн. твори: "За Маркса" (1965), "Читати "Капітал" (1965), "Ідеологія та ідеологічний апарат держави" (1970).
Загальна філософська доктрина А. - це критика Геґеля. Поняттям "епістемологічний розрив" ( термін, запозичений у Г. Башляра) А. констатував появу діалектичного матеріалізму, який вважав самодостатньою "теорією теоретичних практик", що вийшла за межі "традиції" і є наукою про механізми функціонування різноманітних способів матеріального і духовного (інтелектуального) виробництва. Щоб чіткіше підкреслити розрізнення між філософією Маркса і філософією його попередників, А. знаходить і фіксує в працях Маркса, особливо "зрілого" (періоду "Капіталу"), моменти методологічної та світоглядної автентичності його поглядів.
А. досліджує "надбудову", яка забезпечує відтворення виробничих стосунків, оскільки її механізмами є державний закон та ідеологія. Ідеологією проникнуті всі сфери соціального життя - економічна, політична реальність, сфера культури. Вона конструює індивіда як суспільного суб'єкта.
Особливу ідеологічну форму для А. представляє мистецтво. Воно є тим, що, будучи вкоріненим в ідеології, не підпорядковане їй повністю, оскільки володіє такими формами і засобами, які дають змогу піднятися над ідеологією і подивитися на неї ззовні.
Розробляє поняття "структурної причинності", згідно з яким структура є не організуючим принципом, що нав'язує елементам структури певну схему організації та дій, а представляє собою те, що іманентно належить цим елементам в їх сукупності і виникає в результаті їх взаємодії. Саме в цьому сенсі структура позначається А. як "відсутня причина", тому що вона проявляється лише в результаті своїх дій, в поєднанні елементів, і не має статусу автономної незалежної сутності. А. вводить поняття "наддетермінованого протиріччя". Протиріччя завжди детерміноване структурою того соціального цілого, в середині якого воно знаходиться.
А. зробив значний внесок у концепцію "теоретичного антигуманізму", котра активно розроблялась постструктуралізмом. Він стверджував, що людина представляє собою феномен в усій складності його проявів та зв'язки) зі світом, оскільки є результатом теоретичної рефлексії, а не її вихідним пунктом, а тому при поясненні будь-якого "соціального цілого" не можна відштовхуватись від концепту людини як пояснювального принципу. Сили, явища та процеси світу і соціуму проявляються незалежно від свідомості та волі індивіда.
І. П. Дедяєва
АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
Напрям західної філософії XX ст., в якому широко застосовуються методи логічного й лінгвістичного аналізу мови для вирішення філософських проблем. Витоки А. ф. містяться в брит, емпіризмі та континентальній філософії, її попередниками вважають Гоббса, Локка, Берклі, Юма, Д. С. Мілля, а також Арістотеля, представників середньовічної схоластики, Декарта, Ляйбніца, Канта та ін. А. ф. успадковує традиції вивчення знання як у чуттєвій, емпіричній, так і в раціональній, логічній формі. Дослідницька площина А. ф. (логіка, епістемологія) поступово розширювалася, охоплюючи все розмаїття форм людського досвіду (етику, естетику, право та ін.). Вихідні проблеми і поняття А. ф. були сформульовані в статті нім. логіка й філософа Ґ. Фреґе "Про зміст і значення" (1892). Однак реальне започаткування А.ф. отримала в Англії (Кембридж). її основоположниками стали Дж.Мур і Б. Рассел. Процедури мовного уточнення і прояснення філософських понять, суджень, проблем вони назвали "логічним аналізом". Цей термін, що початково стосувався методу досліджень, пізніше визначив назву усього філософського напряму. Головні представники А. ф. - Ґ. Фреґе, Дж. Е. Мур, Б. Рассел, Л. Вітґенштайн, Р. Карнап, Ґ. Рашіу Дж. Віздом, П. Стросон та ін. Філософів аналітичного спрямування об'єднують насамперед спільні завдання: дослідження мови з метою виявлення структури думки, досягнення "прозорого" співвіднесення мови й реальності, чітке розмежування значущих і порожніх виразів, осмислених і безглуздих фраз тощо.
В А. ф. розрізняють два напрямки: філософію логічного аналізу і філософію лінгвістичного аналізу (лінгвістичну філософію). Прихильники першого переважно цікавляться філософією й логікою науки та дотримуються лінії сцієнтизму. Прихильники другого напрямку вважають таку орієнтацію штучною й такою, що обмежує філософський кругозір, оскільки філософія укорінена в реальному розумінні, в життєвих ситуаціях, у механізмах природної мови і різноманітному позанауковому досвіді людей.
У 1898 Мур і Рассел виступили проти неогеґельянського абсолютного ідеалізму та протиставили йому філософський "реалізм" і "аналіз". Вчення про Абсолют і принцип холізму були замінені на плюралізм і атомізм. Ці філософи приділяли велику увагу традиційним проблемам теорії пізнання, що розв'язувались у дусі реалізму: визнання незалежності зовнішнього світу від його сприйняття, від судження про нього тощо. За методом дослідження і Мур, і Рассел виступили як аналітики, надавши поштовху аналітичному рухові у філософії ("аналітичний поворот"). Увага Рассела зосередилася на аналітичних можливостях символічної логіки і дослідженні основ математики. Мура зацікавив аналіз філософських понять і проблеми засобів звичайної мови й здорового глузду. Діяльність Мура сприяла занепадові англ. гегельянства і посиленню позицій філософського реалізму. Він відродив споконвічну англ. філософську традицію емпіризму і здорового глузду, надав їй оновленого вигляду, що й стало джерелом А. ф. Услід за ним Рассел вперше обґрунтував і застосував аналіз як власне філософський метод, чим зробив вирішальний внесок у формування філософії логічного аналізу. Логіко-філософські Ідеї Рассела стали програмними для розробки концепцій логічного позитивізму (чи логічного емпіризму). На них спиралися теоретики Віденського кола, що розробляли проблеми логічного аналізу науки, задані "Логіко-філософським трактатом" Вітґенштайна.
Теоретики логічного позитивізму (Р. Карнап, Г. Райхенбах, К. Гемпель та ін.) досліджували логіку науки та цікавилися філософією лише як загальною основою спеціально-наукових розробок у галузі логічного синтаксису, семантики наукової мови й інших проблем. Аналіз використовувався ними переважно як засіб вирішення завдань обґрунтування науки і синтезу (уніфікації) наукового знання. Згодом дослідження в руслі логічного позитивізму набули спеціального характеру і дали цінні наукові результати (в галузі логічного синтаксису, логічної семантики, імовірнісної логіки та ш.). У логіко-методологічних дослідженнях пізнання (В. Куайн, Н. Ґудмен, Н. Решер та ін.) головним орієнтиром і цінністю виступає наука, яка значною мірою і виводить отримані результати за рамки власне філософії. На основі пізніх робіт Вітґенштайна в 1930-40-х рр. в Англії формується філософія лінгвістичного аналізу, або аналізу буденної мови. У роботах Ґ. Райла, Дж. Віздома, Дж. Остіна та ін. отримують розвиток ідеї, співзвучні думкам Вітґенштайна. На відміну від логічних позитивістів, філософи цієї хвилі, як правило, є рішучими супротивниками сцієнтизму. Головний предмет їхнього інтересу - сама філософія. Вони намагаються встановити зв'язок специфіки філософських проблем із механізмами реально працюючої мови, розуміють їх принципову відмінність від проблем науки. їхню увагу привертає досліджена Вітґенштайном проблема впливу мови на людське мислення.
В англ. лінгвістичній філософії розрізняють кембриджську й оксфордську школи аналізу мови. До першої належали учні Вітґенштайна, що перебували під сильним впливом учителя (Дж. Віздом, М.Лазеровіц, А. Емброуз, Н. Малкольм та ін.). Іншу школу представляють Ґ. Райл, Дж. Остін, П. Стросон й ін. На базі ідей Дж. Остіна в 1970—80-х рр. розвилися дослідження мовних актів, що репрезентують собою вже не лінгвістичну філософію, а сферу теоретичної лінгвістики (Дж. Сьорл, М. Дамміт, Д. Девідсон й ін.).
Серед важливих філософських досягнень А. ф. XX ст. - осмислення тісного зв'язку людського досвіду з мовною комунікацією, схемами мови, нове розуміння на цій основі специфіки філософської думки, філософських проблем. Першорядне значення для розвитку цих уявлень мали ідеї Вітґенштайна. Ідеї А. ф. вплинули на сучасну філософську думку у Великій Британії, Австрії, Німеччині, Польщі, Скандинавії, США та ін. країнах. Поступово цей напрямок перетворився на широкий міжнародний рух, позиції якого найбільш сильні в англомовних регіонах світу. В останні роки тут склалися течії, символами яких стали імена Фреґе і Вітґенштайна. У суперечках про інтерпретацію їхніх концепцій відбивається боротьба різних течій в А. ф. 1980-90-хрр.
В. А. Бугров
АНТИПСИХОЛОГІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР“ на сторінці 1. Приємного читання.
