"КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

Історія філософії

"КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

("Kritik der praktischen Vernunft", 1788) - друга за часом виходу з кантівських критик, яка розвиває систему критичної філософії і розглядає застосування розуму в його практичному відношенні. Традиційно вважається, що в "К п. р." І. Кант викладає свою етичну систему. Це пов'язано зі специфікою використання ним поняття практичного, оскільки під практичним Кант розуміє все те, що пов'язано з дією, реалізацією волі, і тим самим обумовлюється ідеєю свободи. Фактично перехід до "К. п. р." намічено ще в "Критиці чистого розуму". Зокрема, в гл. II трансцендентального вчення про метод -"Канон чистого розуму" - Кант вказує, що кінцевою метою трансцендентального застосування чистого розуму є спекуляція щодо трьох предметів: свободи, безсмертя і Бога. Однак всі ці ідеї набувають своєї реальності не у сфері чистого розуму (де вони виконують виключно регулятивну функцію), а у сфері практичного розуму, де розум виступає законодавцем. Центральною ідеєю виступає саме ідея свободи, оскільки практичне застосування розуму передбачає його незалежність від емпіричних об'єктів (воля, яка визначається лише чуттями, тобто патологічно, окреслюється Кантом як тваринна воля - arbitrium brutum). Інакше кажучи, волею, яка не залежить від чуттєвих потягів, є тільки вільна воля (arbitrium liberum). Доводити сам факт наявності вільної волі, за Кантом, немає потреби, оскільки практична свобода може бути предметом досвіду. Кожен може переконатись в тому, що людську волю обумовлюють не тільки предмети, які безпосередньо афіціюють відчуття, але й розум. Причому розум предписує волі такі закони, що мають характер імперативів, тобто об'єктивних законів свободи. Основна відмінність між законами природи й законами свободи Полягає в тому, що в перших йдеться виключно про те, що трапляється, тоді як другі мають своїм змістом те, що має трапитись. Із зазначеним практичним застосуванням розуму пов'язується здатність бажання (Begehrungsvermögen), яку в "К. п. р." Кант визначає як здатність служити завдяки своїм уявленням причиною дійсності предметів даних уявлень.

Отже, у сфері практичного розуму ідея свободи набуває своєї об'єктивної реальності (що було неможливим у чистому спекулятивному розумі, оскільки це означало б надчуттєве застосування категорій). Для того, щоб продемонструвати характер діяльності практичного розуму можна йти двома шляхами. З одного боку, можна (і необхідно) розглянути поняття обов'язку і встановити його загальну формулу. Це завдання вирішується Кантом у пращ' "Основи метафізики моральності" ("Grundlegung zur Metaphysik der Sitten", 1785). З іншого боку, необхідно продемонструвати, що причинність у сфері практичного розуму визначається лише свободою (ідеєю), в результаті практичний розум виявляється емпірично необмеженим розумом. Тому Кант формулює назву своєї другої критики як "К. п. р.", а не критика чистого практичного розуму. Якщо ми визнаємо наявність чистого практичного розуму, то тим самим знімається необхідність в його критиці.

Структура "К. п. р." лише до певної міри відтворює структуру "Критики чистого розуму". Оскільки в основі пізнання практичного розуму лежить чистий розум, то загальний розподіл "К. п. р." відповідає розподілу критики спекулятивного розуму (що складається з вчення про начала та вчення про метод, причому перше містить дві частини: аналітику та діалектику). У цьому "К. п. р." подібна до "Критики чистого розуму". Але на відміну від останньої, порядок викладення в аналітиці є цілком протилежним. У ній Кант йде від основоположень до понять і лише потім (де це виявляється можливим) переходить до чуттів. Специфіка практичних основоположень полягає в тому, що вони містять загальні визначення волі. Вони розподіляються Кантом на дві основні групи: максими (їх умова розглядається суб'єктом як значима виключно для його волі), і практичні закони (якщо вони визнаються об'єктивними, тобто такими, що мають силу для волі кожної розумної істоти). Інколи максими можуть суперечити законам, але таку ситуацію розбіжності Кант вважає практичною патологією. Нормальний стан - це узгодженість максим та законів і відповідність перших останнім.

Кожен практичний закон діє у формі обов'язку, тобто імперативно. Імперативи можуть існувати лише для таких істот, у яких воля визначається не тільки розумом (до цього типу істот належить людина, більш того - саме вона і складає цей тип істот). Інакше кажучи, якщо б усі вчинки людини визначались лише розумом, то практичний закон не міг би не бути реалізованим - йому просто не було б альтернативи. Отже, всі імперативи мають об'єктивний характер. При цьому вони можуть визначати умови причинності розумної істоти з огляду на результати дії (такі імперативи є гіпотетичними; Кант визначає їх ще як практичні приписи), чи виключно волю безвідносно до результату дії (це категоричні імперативи). Поняття "імператив", введене Кантом, дозволило зафіксувати важливу властивість практичного закону. Він повинен мати виключно формальний характер, оскільки в ньому будь-який об'єкт (матерія) здатності бажання (навіть бажання щастя, яке завжди асоціюється з певними речами чи з певним матеріальним станом і пов'язується з почуттям задоволення чи незадоволення) не може виступати визначальною основою для волі. Подібний формальний характер практичного закону, а також його незалежність від особистих (суб'єктивних) схильностей, робить його частиною загального законодавства. Тобто, виходячи тільки з розуму, практичний закон має імперативну силу для всіх без виключення розумних істот незалежно від тих обставин, в яких вони перебувають. Цей практичний закон, який апріорно визначає форму волі, на думку Канта, може бути сформульованим наступним чином: вчиняй так, щоб максима твоєї власної волі могла мати силу принципу загального законодавства.

Тісно пов'язаним із реалізацією практичного закону є обґрунтований Кантом принцип автономії волі. Справді, воля, яка керується розумом і діє згідно з моральним законом, не може бути визначена нічим іншим, крім самого розуму. На відміну від цього, гетерономна воля, визначається не лише собою, а ще й тим предметом, який становить об'єкт бажання. У результаті, окреслюючи відмінність між законом автономії та гетерономії, Кант пише, що перший завжди пов'язаний з надчуттєвим світом. Таким чином, для людини виникають, так би мовити, дві природи: природа праобразна (natura arehetypa) - вона пізнається тільки розумом і являє собою належне; та природа відображена (natura ectypa), яку ми вбачаємо в емпіричному світі з точки зору можливої реалізації в ньому належного.

Проте, віднесення свободи до причинного ряду (адже саме свобода є причиною і основою будь-якої практичної дії) передбачає певне розширення чистого розуму, яке неможливе у випадку його спекулятивного застосування. Зазначене розширення чистого розуму в його практичному застосуванні, за Кантом, є цілком коректною процедурою. Справа в тому, що рефлектуючи над дією (вчинком) спекулятивний розум надає свободі не теоретичної, а тільки практичної реальності. Поняття причини може бути застосоване лише відносно явищ, і жодної спекулятивно пізнаної causa noumenon не може бути. Тому кажучи, що причиною вчинку є свобода, спекулятивний розум не визначає (не пізнає) цю причину, а тільки вказує на загальну причинність у практичному відношенні.

Визначивши поняття морального закону, Кант переходить до аналізу об'єктів практичного розуму - добра і зла. Так само як і чистий розум, практичний розум має свої категорії. Але, на відміну від чистого розуму, в якому вони є категоріями природи, в практичному розумі вони виступають категоріями свободи. Таблицю категорій свободи Кант подає в гл. П аналітики практичного розуму, в розділі "Про поняття предмета чистого практичного розуму". Наступним важливим кроком є аналіз Кантом мотивів чистого практичного розуму. На його думку, для того, щоб вчинок був моральним, його єдиним мотивом має бути сам по собі закон, а не будь-яка схильність. Тобто, якщо вчинок здійснюється не заради самого закону, то він може бути окресленим тільки як легальний, але не як моральний.

У діалектиці чистого практичного розуму Кант формулює антиномію практичного розуму, яка грунтується на сполученні в понятті блага доброчинності і щастя. Ця антиномія полягає в тому, що мислячи це сполучення синтетично, як поєднання причини і наслідку, ми не можемо представити як причину ні щастя, ні доброчинність. У діалектиці Кант окреслює три постулати чистого практичного розуму: безсмертя (цей постулат випливає з необхідності співрозмірності тривалості існування з повнотою реалізації морального закону), свобода (цей постулат випливає з необхідного припущення незалежності від чуттєвого світу) та буття Бога (як умови існування умоглядного світу, витлумаченого в термінах вищого блага). Останній з постулатів часто визначають як кантівське моральне доведення існування Бога.

На відміну від вчення про метод чистого теоретичного розуму, вчення про метод чистого практичного розуму містить у собі тільки розгляд того, яким чином можна сприяти проникненню законів чистого практичного розуму в людську душу та їх впливу на максими, тобто перетворенню об'єктивно практичного розуму на суб'єктивно практичний. До методів практичного розуму Кант відносить перетворення процесу оцінки за моральними законами на звичайну природну діяльність кожної окремої людини.

Значення "К. п. р." полягає в тому, що вона виступає основою для розуміння не лише кантівської етики, але й всієї системи критичної філософії в її цілісності й завершеності.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АВІДЬЯ

  • АСТІКА, НАСТІКА

  • БРАГМАН

  • ВАЙШЕШИКА

  • ВЕДИ

  • ДАОСИЗМ

  • ДАРШАНА

  • ДЖИВА

  • ІНЬ—ЯН

  • КЕВАЛА-ДЖНЯНА

  • КОНФУЦІЙ

  • ЛЕГІЗМ

  • ЛІ

  • МІМАНСА

  • МОКША

  • ПРАКРИТІ, ПУРУША

  • САНСАРА

  • ТАМАС

  • ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

  • ШАН ЯН

  • Розділ 2. Антична філософія

  • АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА

  • АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

  • АНАХАРСІС З АБДЕР

  • АТОМ

  • ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ

  • ГЕСІОД

  • ДЕМОКРІТ З АБДЕР

  • ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ

  • ДУША

  • ЕКЛЕКТИЗМ

  • ЕМПЕДОКЛ З АКРАГАНТА

  • ЕНЕСІДЕМ ІЗ КНОСА

  • ЕПІКУР

  • ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА

  • ЗЕНОН З КІТІЯ (КІТІОНА)

  • ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ

  • КІНІКИ

  • КЛЕАНФ

  • ЛЕВКІПП

  • ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)

  • МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)

  • МЕГАРСЬКА ШКОЛА

  • НЕОПЛАТОНІЗМ

  • ОРФІКИ

  • "ПАРМЕНІД"

  • ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

  • "ПІР"

  • ПІТАГОР ПІФАГОР

  • ПІФАГОР

  • ПЛОТІН

  • ПЛЮРАЛІСТИ

  • "ПРОТАГОР"

  • РОЗУМ-"НУС"

  • СОКРАТ

  • СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

  • СТОЇЦИЗМ (Стоїки)

  • ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

  • СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)

  • АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ

  • АВЕРРОЕС

  • АЛ-ФАРАБІ

  • БЕКОН РОДЖЕР (BACON ROGER)

  • БЕРНАР КЛЕРВОСЬКИЙ БЕРНАРД (Bernardus abbas Clarae Vaffis)

  • БОГ

  • БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)

  • БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)

  • БЬОМЕ (Böhme) ЯКОБ

  • ВАЛЛА ЛОРЕНЦО (Valla)

  • ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ ВАСИЛЬ КЕНІЙСЯКИЙ

  • ВИД І РІД

  • ГРИГОРІЙ НАЗІАНЗІН ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ

  • ГРИГОРІЙ НІССЬКИЙ

  • ГРИГОРІЙ ПАЛАМА

  • ГРІХ

  • ҐІЛЬБЕРТ ПОРРЕТАНСЬКИЙ

  • ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ

  • ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

  • "ДІДАХЕ"

  • ДОМІНІК ДЕ ГУСМАН

  • ДУНС СКОТ ІОАНН

  • ЕКХАРТ ЙОГАНН, МЕЙСТЕР ЕКХАРТ (Meister Eckhart)

  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ДЕЗІДЕРІЙ

  • ЕРІУҐЕНА

  • ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД

  • ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ

  • ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА

  • ІОАНН СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ

  • ІПОСТАСЬ

  • ІУСТИН ФЛАВІН, МУЧЕНИК

  • КАМПАНЕЛЛА ТОММАЗО

  • КАППАДОКІЙСЬКИЙ ГУРТОК

  • КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ

  • КОНЦЕПТУАЛІЗМ

  • МАКСИМ ІСПОВІДНИК

  • МОР (МОRЕ) ТОМАС

  • НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

  • НОМІНАЛІЗМ

  • ОККАМ ВІЛЬЯМ

  • ОРІГЕН

  • ПАТРИСТИКА

  • ПАТРИСТИКА НІКЕЙСЬКА І ПІСЛЯНІКЕЙСЬКА

  • ПЕТРАРКА (PETRARCA) ФРАНЧЕСКО

  • ПЕТРО ДАМІАНІ (PETRUS DAMIANUS), ДАМІАН

  • ПІКО ДЕЛЛА МІРАНДОЛА (PICO DELLA MIRÁNDOLA) ДЖОВАННІ

  • РІД І ВИД

  • РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН

  • СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО

  • СХОЛАСТИКА

  • ТАТІАН

  • ТЕОЛОГІЯ

  • ТОМА АКВІНСЬКИЙ (THOMAS AQUINAS), ФОМА АКВІНСЬКИЙ, АКВІНАТ

  • ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ

  • УНІВЕРСАЛІЯ

  • ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

  • ФЛОРЕНТІЙСЬКА ПЛАТОНОВА АКАДЕМІЯ

  • ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.

  • АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

  • БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

  • БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

  • ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

  • ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

  • ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

  • ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

  • ДІДРО (DIDEROT) ДЕНІ

  • "ЕТИКА"

  • ІДЕЯ

  • КАРТЕЗІАНСТВО

  • КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

  • КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

  • ЛЯЙБНІЦ (LEIBNIZ) ҐОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ

  • МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

  • МАТЕРІАЛІЗМ ФРАНЦУЗЬКИЙ

  • МОНТЕСК'Є ШАРЛЬ-ЛУЇ ДЕ СЕКОНДА (CHARLES-LOUIS DE SECONDA, BARON DE LA BREDE ET DE MONTESQUIEU)

  • "НОВИЙ ОРГАНОН"

  • ОКАЗІОНАЛІЗМ

  • ПОР-РОЯЛЬ

  • "ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ"

  • РЕФОРМАЦІЯ

  • РУССО (ROUSSEAU) ЖАН-ЖАК

  • СМІТ (SMITH) АДАМ

  • СУБСТАНЦІЯ

  • "ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."

  • ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД

  • ЮМ (HUME) ДЕВІД

  • НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

  • АБСОЛЮТНА ІДЕЯ

  • АНТИНОМІЯ

  • АППРЕГЕНЗІЯ

  • БАУМҐАРТЕН (BAUMGARTEN) ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ

  • "ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО?"

  • "ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ МІФОЛОГІЇ"

  • ГАМАН (HAMANN) ЙОГАН ҐЕОРҐ

  • ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • ГЕГЕЛЬЯНСТВО

  • ГЕЛЬДЕРЛІН (HÖLDERLIN) ЙОГАНН ХРИСТИЯН ФРІДРІХ

  • ГУМБОЛЬДТ (HUMBOLDT) ВІЛЬГЕЛЬМ

  • "ЗАМКНЕНА ТОРГОВА ДЕРЖАВА"

  • ЗОЛЬҐЕР (SOLGER) КАРЛ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • "ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"

  • ІМПЕРАТИВ

  • КАНТ (KANT) ІММАНУЇЛ

  • КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ І. КАНТА

  • "КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"
  • "КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ"

  • ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ

  • "ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"

  • МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН

  • "НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"

  • "НАУКА ЛОГІКИ"

  • НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ

  • НОУМЕН

  • "ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ"

  • "ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

  • РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД

  • РІЧ У СОБІ

  • "СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"

  • "СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"

  • ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС

  • ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

  • "ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"

  • ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ

  • ФОЄРБАХ (FEUERBACH) ЛЮДВІҐ АНДРЕАС

  • ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ

  • ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ

  • ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ

  • ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ

  • ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ

  • СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД

  • АПОЛОНІВСЬКЕ І ДІОНІСІЙСЬКЕ

  • БЕНТАМ (BENTHAM) ДЖЕРЕМІ

  • БОЛЬЦАНО (BOLZANO) БЕРНАРД

  • БУТРУ ЕМІЛЬ

  • ВОЛЯ

  • ГАМІЛЬТОН (HAMILTON) ВІЛЬЯМ

  • ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ

  • ДЮРІНҐ (DURING) ЄВГЕН

  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ

  • ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ

  • ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ

  • ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ

  • ІНТУЇЦІЯ

  • КАРЛЕЙЛЬ КАРЛЕЙЛ ТОМАС

  • КОГЕН (COHEN) ГЕРМАН

  • КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

  • КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

  • ЛІБЕРТ АРТУР

  • МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

  • МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

  • МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

  • НАДЛЮДИНА

  • НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

  • НЕОКАНТІАНСТВО

  • НІГІЛІЗМ

  • НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

  • ПОЗИТИВІЗМ

  • "ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"

  • РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ

  • "СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

  • ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

  • "ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

  • ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

  • ТРИВАЛІСТЬ

  • ФІКЦІОНАЛІЗМ

  • ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

  • ЦІННІСТЬ КУЛЬТУРНА

  • ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР

  • ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД

  • РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АББАНЬЯНО НІКОЛО

  • АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД

  • АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ

  • АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

  • АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

  • БАТАЙ (BATAILLE) ЖОРЖ

  • БОДРІЙЯР ЖАН

  • БОЛЬНОВ (BOLLNOW) OТТО ФРІДРІХ

  • БРЕДЛІ (BRADLEY) ФРЕНСІС ГЕРБЕРТ

  • БУДЕННА МОВА

  • "БУТТЯ І ЧАС"

  • ВАЛЬ ЖАН

  • ВЕБЕР (WEBER) МАКС

  • ВЕРИФІКАЦІОНІЗМ

  • ВІТАЛІЗМ

  • ВОЙТИЛА (WOJTYLA) КАРОЛЬ ЮЗЕФ, ПАПА ІВАН ПАВЛО П (ІОАNNES PAULUS)

  • ВСЕ-ЛЮДИНА

  • ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН

  • ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН

  • ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН

  • ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО

  • ГОРИЗОНТ

  • ГЬОСЛЕ ВІТТОРІО

  • ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

  • ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

  • ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

  • "ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

  • ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

  • ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

  • ДЕРРІДА ЖАК

  • ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК

  • ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

  • ДУХ І ПОРИВ

  • ДЮФРЕН МІКЕЛЬ

  • ЕКЗИСТЕНЦІЯ

  • ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

  • ЖИТТЄВИЙ СВІТ

  • ІНҐАРДЕН РОМАН

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

  • ІРОНІЯ

  • ЙОНАС (JONAS) ГАНС

  • КАРНАП РУДОЛЬФ

  • "КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

  • КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

  • КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

  • КОРЕТ ЕМЕРІХ

  • КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

  • (KRONER) РІХАРД

  • КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН

  • КУН (KUHN) ТОМАС СЕМЮЕЛ

  • ЛАКАН (LACAN) ЖАК

  • ЛАКАТОС (LAKATOSH) ІМРЕ

  • ЛЕВІНАС ЕММАНУЕЛЬ

  • ЛЕНІН

  • ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

  • "ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

  • ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

  • ЛОГОЦЕНТРИЗМ

  • ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ

  • ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА

  • ЛЬОВІТ КАРЛ

  • МАКІНТАЙР (MACINTYRE) АЛАСДЕР

  • МАН (MAN) ПОЛЬ ДЕ

  • МАРІТЕН ЖАК

  • МАРСЕЛЬ (MARCEL) ГАБРІЕЛЬ ОНОРЕ

  • МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК

  • МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА

  • МЕНТАЛІТЕТ

  • МЕТАМОВА

  • "МІФОЛОГІКИ"

  • МОДЕРН

  • МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

  • "НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

  • НЕОПОЗИТИВІЗМ

  • НЕОРАЦІОНАЛІЗМ

  • НЕОТОМІЗМ

  • НОЕЗІС І НОЕМА

  • ОРТЕҐІАНСТВО

  • (OTTO) РУДОЛЬФ

  • ПАРАДОКС РАССЕЛА

  • ПАТНЕМ (PUTNAM) ХІЛАРІ

  • ПЕРСОНАЛІЗМ

  • ПЕРШОСУЩЕ

  • ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ

  • ПОВСЯКДЕННІСТЬ

  • "ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

  • ПОСТМОДЕРНІЗМ

  • "ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"

  • ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ

  • ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО

  • "ПРО ТРАГІЧНЕ ПОЧУТТЯ ЖИТТЯ"

  • ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

  • ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • РАЙНАХ АДОЛЬФ

  • РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

  • РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

  • РАЦІОВІТАЛІЗМ

  • РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

  • "РОЗБРАТ"

  • РОЛЗ РОУЛЗ ДЖОН

  • САНТАЯНА ДЖОРДЖ

  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ

  • СВОБОДА

  • СЕЛЛАРС РОЙ ВУД

  • СИНЕРГЕТИКА

  • СИТУАЦІЯ

  • "СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"

  • "СЛОВО І ОБ'ЄКТ"

  • СМЕРТЬ

  • СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК

  • "СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

  • СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

  • ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

  • ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

  • ТІЛЛІХ ПАУЛЬ

  • ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ

  • ТОТАЛІТАРИЗМ

  • "ТРАКТАТ ПРО УНІВЕРСАЛЬНУ АЛГЕБРУ"

  • УНАМУНО (UNAMUNO) МІТЕЛЬ ДЕ

  • ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ

  • ФЕНОМЕН

  • ФІЛОСОФІЯ ДІАЛОГУ

  • "ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

  • ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

  • ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

  • ФРОЙД (FREUD) ЗИГМУНД

  • ФРОММ (FROMM) ЕРІХ

  • ФУКО (FOUCAULT) МІШЕЛЬ ПОЛЬ

  • ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

  • ШЕЛЕР МАКС

  • ШИЗОАНАЛІЗ

  • "ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • ГІЛЯРОВ ОЛЕКСІЙ МИКИТОВИЧ

  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ

  • ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ

  • КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ

  • КИЇВСЬКЕ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)

  • ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ

  • ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ

  • ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР

  • ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АЛЕКСЄЄВ (АСКОЛЬДОВ) СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  • АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

  • БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЄЛИЙ АНДРІЙ (ПСЕВД., СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ)

  • БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  • "ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"

  • ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ

  • "ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"

  • ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ

  • ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ