МОДЕРН
Поняття, яке в науковій літературі пов'язане із поняттям "постмодерн". Нім. філософ Ю. Габермас, який виступає опонентом постмодерністського мислення, розглядає дане поняття в трьох значеннях, що відповідають різним історичним епохам.
1) М. як християнська епоха. Поняття "modernus" вперше використовують Отці церкви наприкінці V ст. н.е. Вони протиставляють християнський світ як "modernus" язичницькому світові як "anticus". Таке розуміння призвело до ототожнення понять "сучасний" та "християнський" і протиставлення понять "античний" та "сучасний".
2) М. як епоха Нового часу. Новий час ("Modernity"), теоретизований Марксом, Вебером та іншими, розглядається як історичне поняття, що стосується доби, яка слідує за епохами Античності й Середньовіччя. У цей період докорінно змінюється погляд на історію: по-перше, перманентно скорочуються власне часові межі "актуальної історії"; по-друге, в епоху Просвітництва формується ідея "прогресу" як рушія історії. 3) М. як ідеологія: проект М. Поняття "проект М.", запропоноване Ю. Габермасом, найточніше підкреслює, що М. як ідеологія - це світоглядний проект, започаткований у добу Просвітництва.
О. П. Варениця
МУКАРЖОВСЬКИЙ ЯН
(1891-1975) - чеський лінгвіст та філософ, один із чільних представників Празького лінгвістичного кола. Досліджував і розробляв структурну естетику і поетику. Естетико-лінгвістичні погляди М. сформувались під впливом чеської традиції (започаткованої в добу національного відродження наприкінці ХУШ ст.), ідей Гуссерля та рос. школи формалізму. Естетична теорія М. співвідноситься з рецептивною естетикою Констанської школи (В. Ізер, Г.-Р. Яусс) та з ідеями Тартуської школи (Ю. Лотман та ін.).
Осн. праці: "Естетична функція, норма і вартість як соціальні факти" (1936), "Студії з естетики" (1966), "Дорогами поетики і естетики" (1971), "Студії з поетики" (1982).
М. розробив структурно-функціональний метод аналізу мистецьких та культурних фактів, створив власну концепцію мистецтва, мови і культури. Якщо для ранніх досліджень М. характерний аналіз внутрішньої структури тексту, то у 30-і рр. XX ст. він відмовляється від уявлення про текст як самодостатню одиницю. Художній знак, на його думку, - це контекстуальний і соціальний феномен. Значення твору генерує структура, а завдяки семіологічній функції будь-який мистецький твір виступає як автономний і комунікаційний знак.
М. обґрунтував концепцію "семантичного жесту", до якого митець інтенційно вдається з метою відбору елементів для власного твору й для того, щоб зробити значення цілісним. У процесі її розробки він акцентує увагу на таких суміжних проблемах як інтенційність та неінтенційність творів мистецтва, а також проблемі читача й сприйняття художнього твору.
У царині естетики досліджував поняття "краса", яке тлумачив як єдність трьох компонентів: функції, норми та вартості. Розглядав його як таке, що здатне узгодити естетичні й соціальні норми будь-якої культури. Наголошував на посиленні феноменологічної організації емпіричної дійсності заради звільнення естетики від психологічних та позитивістських спекуляцій навколо поняття "краси" як абсолютної ідеї.
Застосував семіотичний метод для дослідження театру, кіно, архітектури і фольклору.
О. П. Варениця
МУНЬЄ ЕММАНУЕЛЬ
(1905-1950) - франц. філософ, засновник франц. версії персоналізму, що виражала прагнення знайти визначення людської особистості на стику між екзистенціалізмом і марксизмом. Відчув вплив вчення Берґсона, феноменології, концепції Ш. Пегі, католицької думки та марксизму. Його погляди перегукуються з ідеями Ж. Марітена, М. Бердяєва, Ґ. Марселя. Осн. праці: "Персоналістська і общинна революція" (1934), "Маніфест персоналізму" (1936), "Від капіталістичної власності до власності людської" (1939), "Введення в екзистенціалізми" (1947), "Персоналізм" (1949).
Метою персоналізму, який значно відрізняється від індивідуалізму, є дослідження місця людини у світі, виявлення відношень між духовним покликанням особистості та імперативом суспільства. Персоналізм не є певною філософською системою, це натхнення, порив, які здатні змінити світ. Цей метод - перспектива укорінення єдності життя в матеріальному, духовному і трансцендентному аспектах, у виявленні та подоланні криз, що виникають на життєвому шляху.
Згідно з М., особистість не є об'єктом, яким оперують, вона - центр переорієнтації об'єктивного всесвіту, суб'єкт створеної ним дійсності. Якщо індивід є замкненою в собі абстракцією, яка не має виходу до оточуючого світу, то особистість - це відкритість світу, іншим і Богу; вона постійно веде з ними діалог. Особистість укорінена у світі живого (через тіло), постійно спілкується з ним, завжди перебуває в конкретній ситуації, що вимагає від неї вибору і самовизначення. Всередині власне залучення у світ, в будь-якій ситуації особистість має зберігати свободу і прагнення до нескінченного, до Абсолюту. У цьому розумінні в особистості відбувається процес подвійного характеру — трансценденція і втілення. Людина, змінюючи світ, персоналізує його, наповнює людським змістом і значенням, повідомляючи йому глибинне життя. Матерія - це пасивність, інерція; дух, навпаки, - рух, життя. Для визначення особистості недостатньо сказати, що вона є дух; поняття особистості включає в себе невидимий центр, з яким пов'язане все, що передбачає трансценденцію, тобто відкриття внутрішнього світу в бік священного, спрямованість на найвище буття. Трансценденція являє собою сферу людської свідомості, яка не має фундаменту в минулому і цілком належить майбутньому. "Теперішнє" особистісного буття розуміється не як результат і наслідок минулого, а як "результат" майбутнього.
Найсуттєвішою характеристикою людини є свобода. Мистецтво відкриває світ в його глибинній реальності і кожне буття в його зв'язку з Всезагальним. Духовне, а отже естетичне, як основний показник власне людського, завжди трансцендентне. Мистецтво постає специфічним видом діяльності, що здійснює зв'язок божественного з людським.
У соціально-політичних поглядах М. дискутує з екзистенціалізмом і марксизмом. Вважаючи марксистську критику капіталізму справедливою, М. стверджує, що колективізм має бути персоналізований. Він говорить про необхідність ладу, де праця буде не товаром, а творчістю, де економіка буде поставлена на службу етиці. Підтримуючи деякі ідеї анархізму, а саме Прудона, М. підкреслює значення федералізму, підвищуючи значення місцевих влад, послаблення держави заради розвитку безпосередніх відносин між громадянами. У той самий час, на відміну від анархістів, М. визнає необхідність політичної влади, здатної обмежити владу держави. Персоналізм пропонує плюралістичне суспільство, в якому влада повинна виходити від особистостей, від всього народу як джерела авторитету і сприяти всезагальному благу. М. висуває також ідеї персоналістського інтернаціоналізму, говорячи про створення світового суспільства, яке відповідало б вимогам всезагального блага, вело до встановлення миру між людьми. Персоналізм М. є перспективою єднання для сучасного, атомізованого світу, перспективою єднання людства, завдячуючи його особистісному виміру. Людська спільнота, сповнена бажанням добра, може змінити світ. Отже, філософія М. - це не філософія в традиційному розумінні, вона являє собою рух, мрією якого є прагнення стати дійсністю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МОДЕРН“ на сторінці 1. Приємного читання.
