"ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"
("Ideen zu einem Versuch, die Grenzen der Wirksamkeit des Staats zu bestimmen", 1792) - робота, в якій В. Гумбольдт викладає свої погляди стосовно оптимального державного устрою, визначає сферу державного управління і характеризує наслідки спроб позитивного піклування про благо громадян. На його думку, всі попередні дослідження державних конституцій, а також чисельні проекти урядових і соціальних реформ акцентували увагу насамперед на проблемі можливостей та ступеня участі народу в процесі державного управління. Тоді як пов'язана з нею проблема щодо об'єктів державного управління та його границь залишалась за межами аналізу. Важливість цього питання Гумбольдт пояснює тим, що воно стосується кінцевої цілі будь-якої політики, а отже є однією з фундаментальних політичних проблем. Телеологічний зміст цього питання розкривається через з'ясування того, що саме повинна держава ставити собі за мету: виключно безпеку громадян, або взагалі фізичне та моральнісне благо нації? У першому випадку найвищою цінністю проголошується свобода громадян, а отже безпека є тією єдиною річчю, яку кожен громадянин не може забезпечити, власними силами. Прибічники іншої точки зору вважають, що свобода може бути обмежена не лише заради безпеки, але й заради досягнення спільного блага або щастя громадян.
Обґрунтовуючи власну позицію, Гумбольдт висуває тезу, що розумним бажанням (тобто таким, що випливає з самої природи людського розуму) кожної окремої людини є перш за все свобода, яка конституює сутність людини і є найвищою ціллю не лише для кожного конкретного індивіда, але й для такої форми їхнього співжиття як держава. Тому вся діяльність держави повинна спрямовуватися на забезпечення цієї мети. Проте вона може бути реалізована двома шляхами: держава сприятиме щастю громадян або обмежуватиметься виключно запобіганням зла. Сприяння позитивному добробуту нації відбувається в найрізноманітніший спосіб (встановлення спеціальних торговельних тарифів, пільг, утворення державних установ, які піклуються про громадян, і т. д.). Але всі ці дії, за Гумбольдтом, мають радше негативний ефект. Зокрема, він пише про такі негативні наслідки політики сприяння добробуту нації: а) підривається сила нації і громадяни звикають розраховувати не на власні сили, а на зовнішню допомогу від держави; б) сприяння добробуту супроводжується загальною уніфікацією, оскільки тоді суспільством легше керувати чи "допомагати" йому; в) якщо зовнішній добробут не супроводжується внутрішнім зусиллям, то це тільки розбещує людину; г) намагаючись сприяти добробуту всіх, держава обов'язково ігноруватиме інтереси окремих громадян; д) така держава "позитивного блага" повинна мати великі прибутки (основним джерелом яких є постійно збільшувані податки) та великий бюрократичний апарат, який в міру свого розвитку дедалі відходитиме від сутнісних потреб громадян. Результатом чого є висновок, що держава принципово повинна відмовитися від намагання позитивно сприяти благу громадян і обмежити свою діяльність тільки гарантуванням їх свободи. Інакше кажучи, держава повинна утримуватися від управління всіма тими справами, які можуть бути вирішені без її участі. До кола цих справ, які, за Гумбольдтом, можуть бути розв'язані без державного втручання відносяться: суспільне виховання, сприяння моральнісному зростанню, релігійні питання. У кожній з цих сфер державне втручання матиме більше негативних наслідків, ніж позитивних. Причому особливо небезпечним є державне втручання у справи релігії та моральнісності, які є результатом внутрішнього духовного розвитку і де будь-які спроби державного регулювання спричиняють протидію і спотворюють зміст релігії та моралі.
Підтримання безпеки громадян відбувається в державі завдяки застосуванню методу правового регулювання. Однак, як пише Гумбольдт, законів не повинно бути надто багато, оскільки тоді вільний союз громадян рано чи пізно перетвориться на стадо рабів: "Держава, в якій громадяни змушені слідувати навіть найкращим законам, могла б бути спокійною, мирною та заможною; і тим не менш, вона здаватиметься мені купкою ситих рабів, а не союзом вільних людей, пов'язаних лише в тому сенсі, що їм не дозволяється порушувати меж чужого права". Всього він пише про три типи законів: поліцейські (ті, які стосуються виключно того чи іншого громадянина як діючої особи), цивільні (ті, які стосуються взаємодії громадян через укладання різноманітних домовленостей), кримінальні (ті, які стосуються громадян у разі порушення ними державних законів). Кожні з них мають свою специфіку. Так, наприклад, кримінальні закони повинні бути: а) невідворотними (кожне дійсне порушення закону повинно каратися); б) по можливості м'якими; в) їх можна застосовувати лише по відношенню до свідомих і винних дій; г) навіть до злочинця держава повинна ставитися як до людини, яка має права; д) жодна людина не може вважатись злочинцем тільки на основі підозри. По відношенню до цивільних законів повинен обов'язково дотримуватись принцип диспозитивності, а також ряд інших вимог, які Гумбольдт ретельно описує в XI главі "П. м. д. д.".
Таким чином, у своїй роботі Гумбольдт обґрунтовує ряд положень, які пізніше знайшли свого подальшого розвитку в представників ліберальної традиції. Зокрема, він визначає державу як "допоміжний засіб", а людину та її свободу — як ціль, формулює "принцип необхідності" стосовно держави: державна діяльність має розповсюджуватись тільки туди, де в цьому є необхідність, визначає співвідношення прав держави і прав громадян. Не зважаючи на те, що перше повне вид. цієї праці вийшло лише в ] 851, вона мала вплив на розвиток ліберальної філософії далеко за межами Німеччини СД. С. Мілль, Е. де Лабуле, та ін.).
РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
