ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
(1856-1925) - філософ і логік, провідний представник кантівського критицизму в Росії. Народився в Тамбові. Закінчив історико-філологічний ф-т Петербурзького ун-ту, з 1890 - проф. філософії цього ун-ту, викладав логіку, психологію, історію філософії. Один з організаторів Санкт-Петербурзького філософського тов-ва та його голова (1898-1921), вихователь кількох поколінь рос. філософія. Помер у Ленінграді. В основній праці "Логіка як частина теорії пізнання" (1909) обґрунтовував своє вчення на принципах кантівського апріоризму. Апріорному (аксіоматичному) знанню протиставляються як такі, що не мають наукової достовірності, знання апостеріорне (досвідне) та метафізичне (що ґрунтується на вірі). Натурфілософські дослідження будувались В. на визнанні суб'єктивної природи пізнавального досвіду та його категорійного апарата, виходячи з якої ми знаємо тільки продукти нашої свідомості "з приводу речей". Гносеологію В. вважав головною філософською дисципліною, оскільки вона з'ясовує умови існування беззаперечного знання (математичного та природознавчого) і встановлює межу між знанням та вірою, або між світом явищ та світом "речей у собі". Ця межа встановлюється за допомогою логіки, тому своє вчення В. називав логіцизмом, або рос. варіантом критицизму. Логіка, на відміну від психології, котра виконує лише описові функції, є основним інструментом перевірки наукової цінності теоретичного знання. За оцінкою С. Франка, В. йде значно далі Канта, коли розглядає не тільки форми сприйняття, категорії та синтетичні судження а пріорі, котрі з них випливають, але й логічні закони яв іманентні закони людської думки. У межах критицизму В. знаходиться і його "психологія без будь-якої метафізики", побудована на твердженні, що душевне життя іншого не є предметом досвіду, жодне фізіологічне явище не можна сприймати як достовірне свідчення чужого душевного життя. Цей "новий психофізіологічний закон" В. ("Про межі і ознаки одушевлення. Новий психофізіологічний закон у зв'язку з питанням про можливості метафізики", 1892) викликав заперечення М. Грота, Л.Лопатіна, Е. Радлова, С. Трубецького. Втім, сам В. вважав існування чужого душевного життя безсумнівним, але лише на підставі морального (метафізичного) почуття. Заперечуючи філософсько-науковий статус метафізики, В. вбачав у ній, як у "морально обґрунтованій вірі", необхідний елемент світогляду поруч з істинним знанням. Він визнавав абсолютні постулати моральної свідомості, і на цій підставі — існування Бога, ідею "загального спасіння" та Царства Божого.
ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
(1863-1945) - відомий природознавець та мислитель-гуманіст, мінералог і кристалограф, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології і вчення про біосферу. Народився в Петербурзі. Закінчив Петербурзький ун-т. Акад. з 1909. Організатор і перший президент Української АН (1918). Помер у Москві.
В. є одним із творців антропокосмізму — світоглядної системи, яка представляє в єдності природну (космічну) і людську (соціально-гуманітарну) сторони об'єктивної реальності. Разом із П. Тейяр де Шарденом та Е. Леруа є засновником вчення про ноосферу (сферу розуму). Зробив значний внесок у становлення сучасної наукової картини світу. Він досліджував проблему співвідношення духу та природи, висував ідею атрибутивності свідомості, вічності життя, вивчав закономірності переходу біосфери до ноосфери, показав різноманітність просторово-часових станів матерії, дослідив структуру і властивості часу. Стверджував, що життя не вмішується в предмет науки, вислизаючи з неї у феномені одночасовості. У працях В. аналізувалось багато проблем методології та філософії науки, співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів наукового пізнання, логіка досвідних та споглядальних наук, побудова науки, загальні закономірності її розвитку, місце науки в системі культури, соціальні функції науки, етика наукової творчості.
Великий резонанс мала доповідь В. "Про науковий світогляд", надрукована у "Вопросах философии и психологии" в 1902 (зокрема, серією статей "Науковий світогляд і філософія" на неї відповів Л.Лопатін). В. вбачав суттєву особистість філософії в її раціональності. Він підкреслював, що філософ проникає в реальність за допомогою розуму, який стає все більш гнучким та досконалим; верховенство людського розуму зближує філософію з наукою і відрізняє її від релігії. Проте філософія, як і релігія, завжди виражала у формі думки глибинний настрій душі та розуму людини. У кожній філософській системі віддзеркалюється розуміння життя та світу конкретною особистістю, її творцем. А тому вибір між ними не може бути зроблений тільки на підставі їх істин погної оцінки. Філософія безумовно поступається науці за ступенем достовірності своїх положень. Наукові істини, встановлені за допомогою наукових методів, є безспірними і обов'язковими для кожного, хто розуміє їхній смисл. "У відсутності загальнообов'язкових досягнень полягає разюча відмінність результатів філософської творчості від побудов Космосу науковою думкою...". Але це, на думку В., жодною мірою не применшує цінності філософії, яка полягає у вільному шуканні правди на підставі самозаглиблення людського розуму.
"ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
