"ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"
("Naturrecht und Staatswissenschaft im Grundrisse. Grundlinien der Philosophie des Rechts", 1821) - праця Ґ. В. Ф. Геґеля, в якій представлено його суспільно-політичні погляди, а також його вчення про державу і право. У першому вид. робота мала назву "Підвалини природного права й науки про державу. Основи філософії права", проте згодом у науковий обіг увійшла традиція більш короткого її найменування — "Ф. п.". У стислому енциклопедичному вигляді основні положення, що пізніше увійшли до "Ф. п.", були викладені Геґелем у третій частині "Енциклопедії філософських наук" (Encyclopädie der philosophischen Wissenschaften, 1817), де розділ "Об'єктивний дух", що включає в себе вчення про право, моральність (Moralität) та моральнісність (Sittlichkeit), розташовано між розділами "Суб'єктивний дух" та "Абсолютний дух". У "Ф. п." Геґель демонструє процес діалектичного руху поняття права від його абстрактної форми (власність, договір, неправо) до конкретної (сім'я, громадянське суспільство, держава). З цим також пов'язана специфіка "Ф. п.", оскільки, виступаючи описом другого етапу розвитку духу, саме поняття права визначається в ній як дедуктивно наявне. Тобто зміст ключових для "Ф. п." понять права й свободи було отримано ще в процесі розвитку суб'єктивного духу. Водночас, оскільки кінцевою метою розвитку об'єктивного духу є держава, то метою філософії права виявляється витлумачення держави як прояву розуму. У цьому сенсі Геґелеве вчення про державу принципово відрізняється практично від усього, що було написано до нього, оскільки його робота спрямована не на розбудову певної ідеальної моделі держави (з точки зору того, якою повинна бути держава), а на розуміння того, яким чином можна пізнати державу як моральнісну тотальність, як в ній поєднуються й взаємообумовлюються розумність і дійсність. У цьому контексті стає більш зрозумілою й відома Гегелева теза "що розумне, те дійсне; й що дійсне, те розумне".
Для того, щоб адекватно зрозуміти внутрішню логіку "Ф. п.", необхідно звернути увагу, що ключове для цієї роботи поняття ("право") Геґель використовує в трьох основних значеннях: право як свобода (ідея права), право як форма свободи (специфічне право) та право як закон (позитивне право). Про неприпустимість редукції права до поняття закону Геґель попереджає у вступі до "Ф. п.", оскільки в цьому випадку філософська дисципліна перетвориться на позитивну юриспруденцію. Разом з тим, він всіляко намагається уникнути протиставлення права закону, оскільки сам закон є нічим іншим як загальною й визначеною формою права, яка надається йому в процесі законодавчої діяльності. Закон є формою виразу права. Зрозуміло, що існують випадки, коли законодавець (ним може виступати чи одноосібний чи колегіальний орган) спотворює зміст права і видає несправедливі закони (тобто такі, які не відповідають принципу свободи), але це не означає, що ці два явища є протилежними. Адже, як пише Геґель, той факт, що насилля й тиранія іноді стають елементами позитивного права (набувають свого законодавчого закріплення) не робить їх необхідними складовими закону.
У "Ф. п." Геґель виокремлює три основні етапи розвитку поняття права: абстрактне право, моральність та моральнісність. Абстрактне право є першим зрушенням поняття права в напрямі від абстрактного до конкретного. Подібний рух вільної волі обумовлюється тим, що вона прагне отримати власне наявне буття. Першою формою здійснення свободи виступає володіння чи власність, яка, у свою чергу, набуває подальшої конкретизації через набуття статусу всезагальної норми. Останнє стає можливим завдяки договору, який закріплює й захищає власність правовою нормою. Специфікою договору є те, що його предметом є лише одиничні зовнішні речі, а в основі його сили лежить обопільна індивідуальна воля (воля окремих індивідів-власників), яка може легко порушуватись, оскільки над цими індивідуальними волями не височіє нічого, що було б здатне впливати на них. Так з'являється поняття "неправа". Проте, перш ніж бути подоланим об'єктивно, "неправо" має бути зняте в суб'єктивній формі. Отже, реалізація права у формі договору має виключно зовнішній характер. Тому для того, аби воно стало загальним ще й з точки зору індивіда, воно повинно бути внутрішньо прийнятим цим індивідом. Право мусить утвердитися і в суб'єктивній сфері. Утвердження права в суб'єкті Геґель розглядає в розділі моральність, де серед основних аналізованих ним понять знаходимо: намір, вину, намір, благо, добро, совість. Подальший рух у бік моральнісності пояснюється тим, що моральна свідомість завжди має індивідуальний характер і ґрунтується на особистих переконаннях тієї чи іншої людини, тоді як добро й право повинні реалізуватись ще й в загальній об'єктивній формі.
Свого об'єктивного значення моральність набуває завдяки моральнісності. Остання знімає в собі моральність, оскільки моральнісне містить елементи доброчинності та добропорядності. Доброчинність визначається Геґелем як моральнісне, оскільки воно є рефлектованим в індивідуальному, визначеному природою характері, а добропорядність - як проста відповідність індивіда своїм обов'язкам стосовно тих умов, в яких він знаходиться. Першою об'єктивацією свободи на рівні моральнісності виступає сім'я, яку Геґель окреслює як безпосередню субстанціональність духу. Аналіз сім'ї проводиться ним відповідно до трьох ознак: шлюб, сімейна власність, виховання дітей та розлучення. Інститут шлюбу поєднує в собі момент природний й духовний. Але як таке право на рівні сім'ї дає себе знати лише в момент її розпаду (чи то в наслідок смерті одного з подружжя, чи як результат розлучення), коли втрачається її природна єдність. Отже, сім'я як моральнісна єдність існує лише доти, доки вона має як свою основу природну єдність. Крім сім'ї, в момент її розпаду Геґель знаходить у суспільному житті ще одну специфічну форму єдності, яка може існувати і при цьому зберігати свою форму (на відміну від сім'ї) без природної єдності. Такою формою виступає громадянське суспільство, в якому люди ставляться один до одного як автономні правові одиниці незалежно від того чи лежить в основі їх стосунків сімейна єдність чи ні. Як члени громадянського суспільства окремі особи перетворюються з родичів (як це було на рівні сім'ї) на громадян, які відчувають потребу один в одному, а також усвідомлюють необхідність впорядкування внутрішніх відносин. Основою громадянського суспільства є окремий індивід як громадянин, а в основі його функціонування лежать приватні інтереси. Громадянське суспільство конституюється через три моменти: система потреб (завдяки якій в громадянському суспільстві виділяються три стани: субстанційний, формальний й загальний), система правосуддя (кожен член громадянського суспільства має право шукати суду і обов'язок постати перед ним), захист індивідуального інтересу та превенція випадкових збоїв за допомогою поліції й корпорацій. Однак, крім індивідуальних інтересів, на яких засновується функціонування громадянського суспільства, існує ще й загальний інтерес. Саме він і стає основою виникнення держави, в якій, за Геґелем, відбувається "зняття" громадянського суспільства. Представлена Геґелем у "Ф. п." послідовність не повинна тлумачитись історично (тобто спочатку сім'я, потім - громадянське суспільство, і лише після - держава). Це виключно логічна послідовність, оскільки, наприклад, розвиток громадянського суспільства вже передбачає існування держави як своєї основи. Водночас, крім зняття громадянського суспільства, виникнення держави, за Геґелем, має ще один важливий наслідок: разом з державою виникає історія. Це дозволяє йому зробити логічний крок до наступної частини своєї філософської системи - філософії історії.
Внутрішнє теоретичне значення "Ф. п." полягає в тому, що вона виступає (поряд з філософією релігії, філософією історії, історією філософії) однією з окремих філософських наук, що забезпечує осягнення процесу самовизначення абсолютної ідеї. У цьому сенсі вона є органічною й необхідною частиною всієї системи філософії Геґеля. Разом з тим, зазначена праця має високе загальнотеоретичне, чи точніше - загальнонаукове значення, оскільки в ній Геґелем розробляються такі ключові поняття, як "право", "держава", "громадянське суспільство" тощо, які є центральними для сучасної філософської, політичної й правової науки.
ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"“ на сторінці 1. Приємного читання.
