"ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"
Провідний філософський часопис СРСР та Росії, вид. Ін-ту філософії Російської АН (до 1991 -АН СРСР). Видається в Москві з 1947, виходить 12 разів на рік. Гол. редакторами були, зокрема, Б. М. Кедров, Ф. В. Константинов, М .Б.Мітін, І.Т.Фролов, В.С.Семенов; з 1988 - проф. Владислав Олександрович Лекторський.
"ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ И ПСИХОЛОГИИ"
Провідний філософський часопис дореволюційної Росії, вид. Московського Психологічного тов-ва (з 1898 вид. здійснювалося за сприянням Санкт-Петербурзького філософського тов-ва). Видавався в 1889-1918, виходив 5 разів на рік. Заснований за ініціативою М. Грота, з 1893 співредакторами стали Л.М.Лопатін та В. П. Преображенський. У 1900-05 співредакторами були Л. Лопатін та С. Трубецькой, з 1905 часопис редагував Л. Лопатін. Випуск журналу став неможливим після Жовтневої революції - останній номер (кн. 141-142) вийшов на поч. 1918.
ВСЕЄДНІСТЬ
Одна з ключових онтологічних категорій низки філософських систем, яка означає принцип внутрішньої форми досконалої єдності множини, згідно з яким всі елементи такої множини тотожні між собою і цілому, проте не зливаються в нерозрізнювану єдність, а утворюють особливу поліфонічну побудову, "трансраціональна" єдність роздільності і взаємопроникненості" (С. Л. Франк). В. — категорія особливого роду, яка не допускає вичерпного дискурсивного виразу, а має, скоріше, характер інтуїтивно-символічного вказування на певний специфічний спосіб і лад буття, який ніколи не вдається де кінця розкрити в поняттях.
Витоки уявлення про В. знаходимо в досократиків (Геракл, Ксенофан, Анаксагор), розгорнуту концепцію - в неоплатонізмі (вчення Плотіна про В. як спосіб побудови "умоспоглядального світу", який еманує з вищого онтологічного принципу - Єдиного) та патристиці (Климент Александрійський, Діонісій Ареопагіт) а також в ученні Ніколи Кузанського, котрий розробляє низку онтологічних начал ("не-інше", "буття-можливість" тощо), які певним чином розкривають внутрішню побудову Абсолюту як В. Ідеї В розвиваються також у діалектичній логіці Геґеля і філософії тотожності Шеллінґа. Слід зазначити, що ідея В., як правило, набуває релігійного змісту, адже про В. можна говорити лише тоді, коли до ї кола так чи інакше належить Абсолют, - проте цей зміст має виразні пантеїстичні характеристики і важко узгоджується як з ідеє трансцендентності Божества, так і з ідеєю особистого Бога (тому зокрема, не сприймається ортодоксальним християнством; навпаки, принцип В. поширений у буддистському світогляді, а також у більшості містичних та окультних систем).
У рос. філософи ідея В. актуалізувалася під впливом нім. ідеалізму, зокрема Шеллінґа, проте досить швидко до її розробки долучилася широка християнсько-платонічна традиція. На відповідні ідеї східної патристики першими звернули увагу слов'янофіли, у яких і знаходимо перші модифікації В. (ідеї соборності Церкви як містичного тіла Христова в О. Хомякова та концепція живого знання І. Киреєвського). Поняття В. як вищого онтологічного принципу покладається в основу філософської системи Вол. Соловйовим: Абсолют є "позитивною В.", яка постає в онтології як благо, істина і краса, а в гносеології — як "вільна теософія", система цілісного знання. У Соловйова, а ще більше в С. Булгакова та П. Флоренського вчення про В. тісно переплітається з вченням про Софію, яка, подібно до В., розглядається як опосередковуюче між Богом і світом начало. Кн. С. Трубецькой розробляє концепцію соборної природи свідомості, яка постає однією з граней В. Філософема В. в системах Л. Карсавіна та С. Франка значною мірою спирається на діалектичні ідеї Ніколи Кубанського. Намагаючись уникнути пасток пантеїзму та проблеми теодицеї, Франк, зокрема, вибудовує складну онтологічну конструкцію В., в якій розрізняються Божество, абсолютна реальність та емпірична всеєдність. При цьому він постійно підкреслює необхідність надлогічного (металогічного) підходу до з'ясування цього феномена, адже В. "є не логічною єдністю, яка суперечить множинності, а металогічною, що покладає з самої себе співвідносні моменти єдності і множинності". З одного боку, В. "не є чимось, що мало б поза собою різноманіття окремих часткових змістів; вона є саме єдністю самого цього різноманіття, тим цілим, відносно якого тільки може мислитись частина, як особлива частина, і яке, отже, є умовою самої різноманітності частин". З іншого, — В. є духовно-матеріальною реальністю з різними рівнями, яка антиномічно розгортається як жива творчість і адекватно представлена тільки в конкретній особистості. В. як повна взаємопроникненість, а не проста сумісність різних або протилежних начал, розуміється Франком як абсолютне джерело руху, подвоєння та розмноження. Він також неодноразово підкреслює, що справжня В. досягається лише там, де всеохоплююче, всеціле буття органічно, завдяки своїй основній структурі, включає в себе особисте начало, начало неповторної, ірраціональної одиничності носія творчого життя. У Франка, а також в інших рос. філософія концепція В. розробляється і в соціальному аспекті, як ідея соборності.
ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
