БОГ
(лат. - Deus), за християнською догматикою - Єдино-сущий і Потрійний за Іпостасями: Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух. "Бог - Абсолютна Особистість, що творить у любові і рятує в любові" (Августин Аврелій). Бог трансцендентний світові, бо, за висловом Діонісія Ареопагіта, "перебуває по той бік буття і мислення". "Бог є те, більше чого не можна помислити" (Ансельм Кентерберійський), бо Своєю величчю, Він перевищує будь-яке визначення. "Все можно сказать о Боге, и все сказанное о Боге недостойно Его" (Августин), тому що "...наш ум, берущий начало познания их чувств, не выходит за пределы той степени [бытия или совершенства], какая имеется в чувственных вещах... Таким образом, во всяком имени нашего языка, в том, что касается способа обозначения, обнаруживается несовершенство, и потому оно не достигает Бога... В этом смысле ни одно имя не приложимо к Богу;
приложим о же только в отношении того [предмета], который обозначается данным именем. Подобные имена, как учит Дионисий, могут одновременно и утверждаться о Боге, и отрицаться: утверждаться по смыслу имени, отрицаться по способу обозначения" (Фома Аквінський). З іншого боку, Бог іманентний світові, бо є присутнім у всьому, і все свідчить про Нього. Тому Бога можна називати безліччю імен, бо кожне з них несе в собі всю повноту Богоодкровення. Беручи сказане до уваги, богослови вдаються до певних позначень. Так апофатика обертається катафатикою. Якщо Божественна Трійця єдина і неподільна, але водночас і незілляна, то їй належать імена загальні та іпостасні. До загальних імен Діонісій Ареопагіт відносить, по-перше, ті, що через свою вищість визначають заперечення: Понадблаго, Понад сутність, Понадбуття тощо; по-друге, ті, що позначують Бога як Причину усього існуючого: Добро, Світло, Життя, Любов тощо. Іпостасні імена (Отець, Син, Святий Дух) пов'язані, по-перше, з означенням особливих властивостей Ликів: "ненароджений", "народжений", "благодатне сходження"; по-друге, — з проявами богоначалія, де останні суть символи "Єдності", "Творення", "Упорядження життя".
БОЕЦІЙ АНІЦІЙ МАНЛІЙ СЕВЕРИН
(бл. 480-524), римський філософ, теолог і поет. Належав до старовинної римської знаті, отримав чудову освіту і протягом 25 років обіймав найвищі державні посади (з 510 - консул; з 522 - "наставник посад") при дворі короля остготів Теодоріха. Через наклеп був звинувачений у співчутті противникам короля і таємних зв'язках із візантійським імператором, заарештований і згодом страчений.
Б. мав надзвичайний вплив на культуру і філософію Середньовіччя, залишив по собі ґрунтовну і різнобічну творчу спадщину. Його переклади "Органона" Арістотеля і "Введення" Порфирія, коментарі до арістотелівських і піамарістотелівських логіко-герменевтичних текстів, значною мірою визначили дослідження і розвиток арістотелівської логіки у Середньовіччі. Б. погоджувався з Порфирієм у тому, що дослідження вчення про категорії в Арістотеля вимагає ретельного розгляду таких понять як рід і вид, ознака відмінності, ознака істотна і ознака випадкова. Аналізуючи поняття роду, Б. впритул наблизився до проблеми визначення обсягу і змісту загального поняття {універсали), та розробив актуальні і донині принципи родовидового відношення. Автор наголосив, що будь-яке загальне поняття (універсалія) має бути визначене як рід, або вид; вони існують в один спосіб (наприклад, у речах), а мисляться в інший. На думку Б., універсали безтілесні, але будучи пов'язаними з чуттєвими речами, існують у царині чуттєвого. Сформована ним настанова до вирішення проблеми онтологічного статусу універсалій стала передумовою концептуалізму та відіграла значну роль в історії середньовічної філософії.
Завдяки творчості Б. система освіти, що склалась за часів пізньої Античності, була адаптована до нових історичних і духовних умов і потреб. Він мав праці фізико-математичного змісту, наприклад — "Про основи арифметики", написав твір "Про основи музики". Най відомішим твором Б., який був написаний у в'язниці в час втрат і відчаю, є "Розрада від філософи". Ця праця може бути визначена як літературно-філософська. У ній, у витонченій і подекуди поетичній формі автор розмірковує над філософсько-світоглядними питаннями моралі та самовизначення. Б. демонструє складне поєднання настанов християнського віровчення та елементів античного світосприйняття і стоїцизму. За допомогою алегоричного персонажу Дами-Філософії Б.-в'язень долає відчай, породжений марновірством, дріб'язковістю та себелюбством, він вчиться розрізняти цінності вічні та ілюзорні й робить свій вибір. Чим ближча людина до Бога, до Божественного Провидіння, тим менший вплив примх Долі вона відчуває на собі.
У теологічних трактатах Боецій досліджує фундаментальні положення християнського віровчення з метою знайти їх точний і логічно несуперечливий вираз. На думку автора, Бог - особлива Субстанція; вона проста, тобто не знає акциденцій, не знає розподілення на матерію і форму. Бог є чиста Форма, тільки Форма, що водночас виступає як Повнота і Буття. Як абсолютна Форма вона найпрекрасніша і наймогутніша за всі речі, бо не залежить від чогось іншого. Благо, Справедливість, Могутність, Мудрість, Краса - то є абсолютні й необхідні грані Єдності, що є Бог. Іпостасі (Отець, Син, Святий Дух) тотожні своєю Божественністю, проте і відмінні, але не засобом створеної множинності, а енергією відношення.
Г. В. Бокал
БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БОГ“ на сторінці 1. Приємного читання.
