ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)
(1681-1736) - укр. філософ, богослов, церковний діяч, письменник, учений. Народився в Києві в родині купця Церейського, рано залишився сиротою і був вихований братом матері Теофаном Прокоповичем, ймення якого філософ прийняв, ставши дорослим. Навчався в Києво-Могилянські академії, потім у колегії св. Атанасія (Рим) та ун-тах Німеччині і Швейцарії (Єна, Галле та ін.). Повернувшись до Києва (1705), читав лекції в КМА (викладав філософію, поетику, теологію, риторик] математику), написав п'єсу "Володимир", у якій звеличував ідеї освіченого правителя, маючи на увазі гетьмана І. Мазепу; з 1710 ректор КМА. Свою філософську позицію, традиційно для тогочасне України орієнтовану на неоплатонізм і східних отців церкві П. поєднував з ідеями новочасної філософії і природознавства (Декарі Спіноза, Галілей, Кеплер та ін.), що з ними познайомився, навчаючись у Західній Європі; крім укр. та рос. володів грец., лат. а також польськ., англ., франц., нім. та шведською мовами. На вимогу Петра П. переїздить до Петербурга (1716), де стає одним із найближчих радників царя в проведенні курсу на європеїзацію старомосковської культури. П. об'єднує гурт освічених петербурзьких інтелектуалі С.Гатищев, Кантемир та ін.) у т. зв. "ученую дружину", яка стає по суті "мозковим центром" по розробці Петрових реформ (в т.ч. освітницьких; розробляє проект організації АН, наполягаючи на створення там кафедр філософії, математики, природознавства та ін. (є відомості, що саме П. порадив Петрові І для покращення міжнародного іміджу країни перейменувати Московське царство на Російську імперію). Велику роль відіграв П. у реорганізації Московської православної церкви. Укладений П. "Духовний регламент" у 172 став законом, на підставі якого Петро І скасував патріаршество в Росії підпорядкувавши російську церкву Синодові на чолі з обер-прокурором. Сам П. посів місце синодального віце-президента. Він піклувалась про розвиток освіти і науки європейсько впливу в Російській імперії дбав про підготовку талановитої молоді (зокрема, він опікувавсь долею молодого Ломоносова, якого хотіли виключити з академії за те що той не був дворянином; пізніше за порадою П. Ломоносов поїхав вчитися до КМА, а згодом і закордон).
СЕМКОВСЬКИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. БРОНШТЕЙН) СЕМЕН ЮЛІЙОВИЧ
(1882—1937) - укр. філософ. Закінчив юридичний ф-т Петербурзького ун-ту. Проф. кафедри теоретичних основ марксизму в Академії теоретичних знань (Харків), голова Наук, комітету Укрголовпрофосвіти Наркомосу УСРР; заснував (1921) при комітеті науково дослідну кафедру марксизму і марксознавства, і при ти філософсько соціологічну секцію - першу філософську установу в Україні; голові філософсько-соціологічного відділення і зав. кафедри філософі (1921) Укр. ін-ту марксизму (від 1927 - Ін-ту марксизму-ленінізму) У 1934-36 - голова комісії з філософії при АН (Київ) і керівництві.
Харківської науково-дослідної кафедри історії європейської культури. У 1936 необґрунтовано заарештований (одна з причин арешту - те, що він був двоюрідним братом Л. Троцького), у 1937 - розстріляний. С. ще до революції критикував Ленін (за "ліквідаторство", опортунізм, заперечення права націй на самовизначення та ін.), хоча і визнавав його розум і блискучий літературний талант. С. був глибоким знавцем історії філософії, філософських проблем теорії відносності та ін.
СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВИЧ
(1772-1794) - укр. філософ, поет, педагог; родоначальник укр. класичної філософії. Народився в с.Чорнухи на Полтавщині. З 1734 до 1741 навчався в Києво-Могилянській академії. У 1741-50 їздив за кордон у складі Токайської комісії по заготівлі вин для царського двору (відвідав Відень, Пресбурґ, Прагу, Галле та ін.). Особливо важливою була подорож до Галле, тодішнього центру пієтичної філософії, знайомство з представниками якої справило істотний вплив на формування власної філософської позиції С. (екзистенційно-кордоцентричної її основи). Повернувшись з-за кордону, працює викладачем піїтики в Переяславському колегіумі, але був звільнений з посади за нетрадиційний підхід до викладання і в 1751 повертається до КМА, де продовжує навчання в класі богослов'я, проте повного курсу не закінчив — його, як найкращого студента, митрополит Т. Щербацький (покровитель КМА) рекомендує домашнім вчителем поміщикові С. Томарі в с.Ковраї. Тут С. від 1753 до 1759 (з невеликою перервою) навчав малолітнього сина Томари Василя різним наукам, розробляючи і практично застосовуючи свою оригінальну педагогічну концепцію "педагогіки серця". У 1759-64 (з перервами) С. викладає піїтику, а згодом і грец. мову в Харківському колегіумі. Тут він познайомився з вихованцем колегіуму М. Ковалинським, який відтоді став його послідовником і найближчим другом, а після смерті С. - першим біографом і видавцем його творів. У 1768-69 С. знову викладає в Харківському колегіумі, але після цього назавжди покидає царину офіційної служби. З цього часу починається найзначніший період життя С. - життя мандрівного філософа, — що тривав до самої його смерті. У Ковраях він пише "Сад божественних пісень", а в харківський період - "Байки харківські" і навчальні курси лекцій для Харківського Колегіуму. Головні ж твори — "Наркіс", "Асхань", "Кільце", "Алфавіт", "Ікона Алкшіадська", "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною", "Вдячний Еродій", "Убогий жайворонок", "Потоп зміїний" та ін. - були написані в мандрівний період. Мандрівний спосіб життя гармонійно поєднувався зі специфічним стилем творчості, що природно "вписувався" в літературно-філософський стиль тогочасного мислення в Україні - бароко. Барокову спрямованість сковородинської думки виявлялася насамперед, у принципово нераціоналістичному тлумаченні мислительної діяльності. Навіть самого терміну "розум" С. прагнув уникати, говорячи натомість "думка", "душа", "дух", - поняття ж ці у С. найтісніші пов'язані з "серцем", пронизані кордоцентричним (грец. серце) змістом. Пізнання тлумачиться в дусі Екклезіастової тези: "Б при могутності множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, тої побільшує й біль." (Екл. І, 18). "Чисте серце, - читаємо у С. - ...є Ду Святий, дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради, ду нетлінної слави і камінь віри". "Глибоке серце - людина є а що ж і серце, коли не душа? Що є думка, коли не корінь, сім'я і зерно всіє нашої плоті, крові, шкіри та іншої зовнішності?". Отже, серце і не просто дух, безодня думок, але й людина ("істинна людина") - тип йдеться про інтерпретацію людини не як просто "мисленної" істоті (гносеологічного суб'єкта), а як специфічного роду духовно-сердечного буття, екзистенції (онтологічного суб'єкта в дусі С. К'єркегора). Це типово барокова (в її кордоцентрично-екзистенційній основі позиція, яка виразно виявляється у сковородинському визначенні філософії: "Філософія, або любов до мудрості спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благо родство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, блаженне, веселе Оце й є філософія". Реальність, за С, не є моністично-унітарним буттям, вона є гармонійною взаємодією трьох світів: макросвіту (Всесвіту), мікрокосму (Людина) і символічного світу (Біблії). Великий світ (макрокосм) і малий світ (мікрокосм), будучи відмінним! світами, водночас тісно між собою взаємодіють. Взаємодія щ гармонійна, але встановлюється гармонія не автоматично, її грунт -творча життєва ініціатива людини. Для кожного людського індивід існує свій спосіб гармонізації. І інструментом віднаходження вірного життєвого шляху є серце. Головне джерело всіх бід людських -"несродність" (невміння чи небажання творчого пошуку шляхи "сродності" зі світом). Відповідаючи на запитання харківського, губернатора Є. О. Щербініна, чому він не хоче взятися до якоїсь "престижної" роботи, С відповівши так: "Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі зі здібностями. Дійова особа в театрі не за знатність ролі, а за вдалу грз взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений... лиш людина є найблагородніша його (Бога - Авт.) знаряддя, що має перевагу свободи й повну волю вибору, а тому ціну і звіт за вживання цього права містить у собі". У кожного - унікальний і неповторний спосіб "сродності" і водночас можливість для всіх "сродної" праці і життя. Деякі рос. історики філософії робили спроби "зарахувати" С. до рос. філософії, але мусили визнати "трудність" таких спроб. І головною перепоною в цьому була ментальна несумірність С. з рос. типом філософування (думки з цього приводу знаходимо, наприклад у Бердяєва, Зеньковського та ін.). У філософському доробку С. чітко проглядаються такі специфічні риси укр. менталітету, як антеїзм, екзистенційно-плюралістичне тлумачення світу, кордоцентризм.
ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)“ на сторінці 1. Приємного читання.
