"ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"
("Postmodernism or The Cultural Logic of Late Capitalism", 1991) - праця амер. філософа Ф. Джеймісона. У 80-х pp. Джеймісон звернувся до теми постмодернізму та його соціально-економічного контексту "пізнього капіталізму". Праця "П. к.л. п. к." — це узагальнена і значно розширена версія статей "Політика теорії: ідеологічні погляди в постмодерністичних дебатах", "Постмодернізм та суспільство споживачів" та ін. Маючи на меті у своїй праці осягнути сутність культурно-історичного процесу, показати характер сучасної культурної ситуації, схопити її історичну сутність, дослідити її прояви і оцінити доцільність визнання чи невизнання постмодерну як нового культурно-філософського продукту, Джеймісон збагачує своє дослідження величезним фактографічним матеріалом культури останніх років (архітектура, література, живопис, кіно і т. д.). На думку Джеймісона, наприкінці 50-х - на поч. 60-х pp. XX ст. відчутною стала тенденція до розриву з модерністською проблематикою, що найбільш помітно було в архітектурі, де постмодерністські позиції були пов'язані з критикою інтернаціонального стилю (Ле Корбюз'є, Місван дер Рое та ін.). Він зазначає, що в постмодерністській культурі відбувається згасання афекту, що виявляється у фундаментальній зміні як предметного світу, який поступово стає лише сукупністю текстів, так і самого суб'єкта, який втрачає індивідуальний стиль.
Сучасна теорія, на думку Джеймісона, відкидає всі базисні глибинні моделі, такі як, наприклад, діалектична модель сутності й явища, герменевтична модель внутрішнього і зовнішнього та ін. На зміну цим моделям прийшла концепція практик, дискурсів, текстуальної гри, (що є поверховим, а не глибинним зрізом). Індивідуальний суб'єкт опинився в полоні величезної багатонаціональної і децентрованої мережі комунікацій, карту якої він не в змозі скласти у своїй свідомості Для того, щоб суб'єкт у цьому новому для нього світі постмодернізму зміг знайти стійке місце в глобальній системі, нова політика повинна дотримуватися істини постмодернізму - світового простору багатонаціонального капіталу і намагатися знайти найбільш прийнятний спосіб його реалізації. У результаті розробки і втілення глобального когнітивного картографування кожна людина, на думку Д., почне усвідомлювати себе як колективну й індивідуальну істоту, відновить свою здатність діяти та боротися.
Т. М. Заваженко
ПОСТПОСТМОДЕРНІЗМ
Філософема, що виникає у юнці XX ст. і оголошує пріоритетними питання про можливості подолання релятивізму, про заміну деконструкції конструюванням, про перегляд традиційних філософських понять (істина, розум) у рамках комунікативної практики з метою позбавити їх як метафізичного есенціалізму, так і постмодерного релятивізму, про реінкарнацію трансцендентального означуваного, а разом з ним значення та реальності присутності, неодноразово похованих теоретиками постмодерну. П. покликаний покінчити з децентрацією, знайти можливість та обґрунтувати необхідність центрації "децентрованого поля номадичних сингулярностей" (М. Можейко), віднайдення суб'єктивної самототожності людини, можливості створення нових, не фіксованих центрів у сфері іманентного, при цьому кожен центр перетворюється на один з можливих способів сприйняття світу.
Одним з популяризаторів П. можна вважати рос. дослідника В. Куріцина, який не заперечує того факту, що ситуація постмодерну, визначена й охарактеризована Ж.-Ф.Ліотаром, усе ще залишається актуальною. Проте, він вказує на існування двох вимірів ситуації постмодерну - початковий, "героїчний", що характеризується бурхливим розвитком теоретизування, та більш спокійний, який отримує назву П. При цьому головною причиною виникнення П. дослідник вважає толерантність, плюралізм постмодерну, визнання рівноправності вертикалі та горизонталі.
Рос. дослідниця Н. Маньковська вважає П. засобом створення нової естетичної реальності в період "технообразів" (А Коклен), які приходять на зміну інтертекстуальності епохи постмодерну. При цьому головною течією П. оголошується інтерактивність, яка поєднує в собі несправжність, потенційність, удаваність та істинність і уможливлює заміну мисленневої інтерпретації реальним впливом, який матеріально трансформує певний об'єкт.
У П. змінюється трактування ролі хаосу у створенні картини світу. Якщо у фантасмагоричних побудовах Ж. Дельоза та Ф.Ґваттарі хаос знаходить притулок у номадологічному вимірі їхньої онтології, сутність якої у відмові від структурної організації буття та від розуміння простору як утвореного множиною семантичних та аксіологічно визначених елементів (точок), пов'язаних дискретно-диференційованим зв'язком, і саме цим підриваються нормативні принципи раціональності як незмінного, вічного порядку речей, то у П. ситуація змінюється - хаотичність наділяється несистемними, динамічними, "мерехтливими" центрами. Виникає туга за модерним суб'єктом, який був наділений значними творчими потенціями, що актуалізує необхідність виникнення суб'єктної креативності, коли кожен суб'єкт зможе стати новим центром свого власного можливого світу, скласти власну, цілісну картинку із розкиданих уламків буття. Завдяки віртуалізації виникає нова естетична картина світу, де вже немає місця хаосу, а, навпаки, наявна ідеальна впорядкованість.
С. А Куцепал
ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
