ГРИГОРІЙ ПАЛАМА
(1296-1359) -ревний захисник теології "просвітлення", яскравий виразник духовно містичних ідей християнства.
Г. П. походить з вельможної родини м. Константинополя, що емігрувала з Анатолії, рятуючись від турецької навали. Виріс при дворі імператора Андроніка II. У молоді роки вивчав світські науки і словесність, проте, навіть світські заняття присвячував Богові. У 1316 вирушає до Афону, де приймає постриг і протягом двадцяти років перебуває в монастирях, а потім у скитах Глоссії. Теоретик і захисник ісихазму Г. П. здобув славу своєю полемікою з представниками теологічного раціоналізму на чолі з Варлаамом Калабрійським. З 1347 Г. П. був призначений єпископом Салонік, де його пастирська практика отримала любов і повагу пастви. Навіть під час річного перебування в турецькому полоні він не полишає спроби в дебатах домогтися порозуміння з мусульманами. У1368 Г. П. був зарахований до лику святих і до сьогодення залишається однією з найвизначніших постатей в історії православ'я.
Серед богословських творів Г. П. найвідоміша праця - "Тріади на захист священно-німотних". Вона є синтезом теологічної думки і чернецької духовної практики. Наприкінці життя він написав діалог "Феофан", присвячений нетварному і нематеріальному випромінюванню Бога, т.зв. Фаворському світлу, що був явлений апостолам у момент Преображення Господнього.
Вчення. Бог, за Г. П., - трансцендентний і тому "понад-незбагненний". Наслідуючи Діонісія Ареопагіта, вважає, що Бог -не сутність і навіть не понад-сутність, але "нескінченно вище самої понад сутності", бо поняття "сутність" відповідає смислу предметного змісту. Тому про Бога краще говорити не як про сутність, а як про Буття, причому особисте. Він цитує те місце Біблії, коли, розмовляючи з Мойсеєм, Бог говорить не "Я есмь сущность", а "Я есмь сущий" (Вих. З, М), і пояснює: "Не от сущности ведь Сущий, а от Сущего сущность: Сущий объял в себе все Бытие" (Св. Григорий Палама. Триады в защиту священно-безмолвствующих. - М., 1995. -С. 316). Отже, сутність - обов'язково є буття, але буття -не обов'язково сутність. Енергії випромінюються від Бога не як від сутності, а як від "цілком Присутнього" особистого Бога, завдячуючи якому ми відкриваємо для себе і божественну енергію як нестворену дійсність, і божественну сутність як незбагненну Повноту. У речах створеного світу здійснюється невидимий, вічний і нетварний смисл, що перетворюється на свідоцтва в ланцюгу безперервної історії духовного одкровення, що зрощується в теплиці віри, у сакральній глибині світу. Так, Бог, будучи трансцендентним, незбагненним і невиразним, сходить до людини, щоб бути причетним і незримо зримим. Віруюча людина, у свою чергу, має стати готовою для споглядання незримого, замало раціональної освіченості, а потрібні аскетичне правєдничество і чернецтво, за допомогою яких відкривається істинний смисл знаків Божественної присутності в цьому світі і тлумачиться на рівні духу. Саме такий шлях як спосіб підготовки віруючого Г. П. відпрацьовував своїм подвижницьким життям і теоретичною діяльністю, бо він забезпечує дійсне переродження індивідуального духу в людині, яка збагнула Божественну і людську природу Христа, усвідомила Божественний початок у всій його повноті власною причетністю до нього. Залишаючись непізнаваним у сутності, Бог відкривається віруючій людині в енергії любові через Бога-Сина Святим Духом. Така потрійна енергія єдина і різноманітна у своїх виявах. Під час творення світу Бог розподіляється на численні частини, не збільшуючись при цьому фактично. Обожнена у своїй тотожності до Христа, людина піднімається на "довічну височінь" і "починає споглядати надкосмічну реальність, не віддаляючись від матерії, але приводячи через себе до Бога весь створений світ". Будучи послідовником ісихастів патристичної доби взагалі, і Іоанна Синаіта (Лествичника) зокрема, Г. П. вважав, що одухотвореним Святим Духом людським душам надається можливість здобуття Божественного досвіду.
Ставлення до філософії не однозначне, він пропонує розрізняти філософію на теоретичну і практичну на такій підставі, що їй може бути притаманна "мудрость безумная и нет, плотская и духовная, опровергаемая и неопровержимая, временная и вечная, причем одна совершенно отличается от другой" (там само. - С. 135). Якщо ми відстоюємо факт існування істинного знання, то ми маємо визнавати, що таке знання - єдине. Проте просту мудрість, або мирську філософію (на прикладі еллінської) єдиною назвати не можна. "Єдність істини" філософії надає Божественне світло, до якого любомудр може бути відкритим, або ні. "Просто и кратко правду о философии внешних наук надо бы выразить так: философское содержание, имеющееся в сочинениях или рассуждениях отдельных философов можно назвать частной философией; то, что соблюдается всеми философами - общей; философию, отпавшую от должной цели всякой мудрости, богопознания, - обезумившей. Философия, с которой этого не случилось, не превращена в безумие; да и с чего бы ей обезуметь, если она достигает своей природной цели, то есть обращается к дарителю природы Богу? Такова мудрость наших праведных и избранных мужей, поистине мужественно отбросившая вредное, отобравшая полезное... и пришедшая в прекрасное согласие с духовной премудростью. По-моему, правда здесь" (там само. - С. 137).
ГРІХ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРИГОРІЙ ПАЛАМА“ на сторінці 1. Приємного читання.
