ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ
(1900-1937) - укр. філософ. Закінчив Віденський ун-т, аспірантуру Укр. ін-ту марксизму . Наук, співроб. кафедри соціології філософсько-соціологічного відділення ін-ту; згодом — проф., зав. кафедри діалектичного та історичного матеріалізму Харківського ін-ту радянського будівництва та права. Критикувався за "деборинщину"; необґрунтовано репресований (1933) і розстріляний (1937), посмертно реабілітований (1961). Д. -учень провідника "геґелізованого марксизму" В. Юринця, полемізував із "механістом" С. Семковським; разом з Юринцем започаткував в укр. радянській філософії напрям т. зв. "критики буржуазної філософії". Д. визначив ірраціоналістичну тенденцію як провідну в західній філософії 1-ї третини XX ст., образно характеризуючи її як "бунт проти розуму".
ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
(1883-1961) - укр. філософ, літератор, політик, фундатор ідеї "інтегрального націоналізму", послідовник М. Махновського - першого укр. політика XX ст., що відверто висловився за незалежність України. "Ми не хочемо, -проголошував Міхновський у брошурі "Самоспина Україна", - довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас є горська, але ми сильні нашою любов'ю до України". Переслідуваний царським урядом, Д. мусив емігрувати до Австро-Угорщини (1906). У роки 1-ї світової війни Д. - голова "Союзу визволення України", за гетьманату - голова Укр. телеграфного агентства. З 1922 провадив активну політичну роботу у Львові, редагував ряд видань. У 1939 з наближенням до Львова Червоної Армії емігрував до Канади; у 1948-53 викладав укр. літературу в Монреальському ун-ті.
Д. розглядав націоналізм як світогляд укр. народу. Центральний пункт теорії Д. - принцип волі, тлумаченої ірраціоналістично. Його світоглядна позиція багато в чому наснажена філософією Ніцше. Основою, "ґрунтом" національної ідеології він вважав волю нації до життя, влади, експансії; як важливу рису національної ідеології Д. відзначав "національну романтику", що ставить над усе (принаймні над інтереси "поодинокого" індивіда) "загальнонаціональну" ідею. Д. наполягав на "нетерпимості", навіть "фанатизмі", без яких, мовляв не може успішно реалізовуватися національна ідеологія. Як і Липинський, Д. вважав, що боротьба за самостійність є справою "активної меншості" (еліти) нації. "Нація глядить у минуле, — писав Д., - звідки в традиціях шукає свою відправну точку, і в майбутнє, яке має урядити для майбутніх поколінь. Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти, - повинна перейнятися поняттям влади над людністю і територією і надихнути собою таку спільну форму господарства, що піднесла б потрійно видатність моральних і фізичних сил України в порівнянні з теперішнім її станом".
ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
(1841-1895) - видатний укр. мислитель, історик, соціолог, політолог. Закінчив історико-філологічний ф-т Київського ун-ту (1863), приват-доц. ун-ту (з 1864), доц. кафедри античної історії (з 1875). Разом з В.Антоновичем, М. Лисенком, М. Старицьким брав активну участь в роботі київської "Громади" (організації, що провадила культурницьку роботу), її ідеї знайшли відображення в журналі "Основа", що видавався в Петербурзі М.Костомаровим, П. Кулішем та ін. У 1861-62 аналогічні "громади" виникли також у Полтаві, Харкові, Чернігові та ін. містах України. У 1876 після горезвісного Емського указу, який заборонив не тільки укр. мову, але й усе, пов'язане з укр. культурницькою діяльністю, "громади" були розпущенні, багато їх учасників заарештовано. Д., звільнений з роботи в Київському ун-ті особистим розпорядженням Олександра II, мусив емігрувати до Женеви, де він видає укр. громадсько-політичний і науково-літературний збірник "Громада" (до 1882 вийшло 5 томів), а потім — однойменний часопис. Ці видання були, по суті, першою укр. позацензурною пресою за кордоном (подібними до герценівського "Колокола"). Женевський гурток (до нього входили, крім Д., С. Полонинський і М. Павлик) постав першим укр. соціалістичним осередком. У Женеві Д. пориває з рос. революційним середовищем через великодержавно-шовіністичні, диктаторські нахили його керівників. У 1889 на запрошення Софійської вищої школи (згодом - Софійський ун-т) Д. переїздить до Софії, де й проживає останні роки свого життя.
Центральною у світоглядній позиції Д. є ідея поступу, спрямованого на здійснення принципів лібералізму і соціалізму, проте він був проти централістського республіканства (через це й виникли в Д. розбіжності з рос. революціонерами, яких він звинувачував в якобінстві). Соціалістичний ідеал Д. - добровільна організація гармонійно-розвинутих особистостей, анархістське суспільство, або, як висловлювався Д., "безначальство". Шлях до цього й є федералізм. Ідеал "бездержавності", проте, робить Д. певною мірою байдужим до національно-політичної самостійності України ("укр. національного сепаратизму", за словами Д.). За це Д. гостро критикував І. Франко, характеризуючи таку позицію як "общерусизм на укр. ґрунті". За своїми філософськими поглядами Д. - послідовник О. Конто,, Г. Спенсера, П. Прудона, тобто мислитель позитивістського плану; характерною для Д. є і скептична (подекуди - атеїстична) позиція щодо релігії. І все ж позитивізм і соціалізм Д. значно "пом'якшений" загальним україноментальним контекстом його філософування. Анархістська спрямованість соціалізму Д. полемічно загострена проти усереднююче-унітаристського "духу" рос. "общинного" соціалізму (до речі, дуже недалеким від істини був великий князь Микола Павлович - майбутній рос. імператор Микола І, - коли під час відвідин Англії, оглядаючи "комуністичну" оуенівську фабрику в Нью-Ленарку, зауважив: "У нас щось подібне робить граф Аракчеєв").
КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
