ЛЕГІЗМ
Фа цзя - школа законників - один з найпотужніших філософських напрямів Стародавнього Китаю. Автентична назва школи, походить від ієрогліфу "фа" - закон, а латинська назва- від родового відмінку "lex" ("legis"), що має таке ж саме значення. Вчення легістів не має канонізованого уявлення про визнаного засновника-учителя. Ключові положення філософські доктрини цієї школи було сформовано в IV ст. до н. е. В "Історії ранньої династії Хань", яка містить першу кит. бібліографію, вказано лише, що цей напрям філософії було створено невдоволеними чиновниками, які прагнули удосконалити спосіб організації бюрократичного апарату. Першим з відомих і видатних лепетів (або як іноді визначають -протолегістів) називають Гуань Чжуна (помер у 645 до н. е.). Більшість дослідників схильні вважати найвпливовішим із засновників цього напряму Шан Яна (390-338 до н. е.), а найбільш знаним представником Хань Фей-цзи (бл. 280-233 до н. е.). Головним аргументом на користь цієї тези є те, що твори інших, зокрема Шень Бу-хая (385-337 до н. е.), збереглися лише фрагментарно, і їх зміст не містить потужного ідейного потенціалу, що був би репрезентований у подальшій історії Л.. Крім того, саме Шан Ян спромігся максимально успішно втілити власні ідеї у реформуванні апарату державного управління в царстві Цинь. І саме це царство стало в подальшому основою імперії Цинь Ши-хуанди (259-210 до н. е.) та традицій державництва в Китаї протягом тисячоліть. Головним предметом критики з боку Л. стали популярне в ті часи конфуціанське уявлення про першочергове значення лі (ритуалу) та гуманістичні ідеали Конфуція. Л. сповідував, що суспільна злагода має спиратися на фа — закон, тобто на страх народу перед неминучістю покарання. Вони категорично відкидали дієвість апеляції до совісті та порядності людей і звинувачували конфуціанців у злочинному поширенні оманливих ідей. Єдиним ефективним способом управляти державою ідеологи Л. вважали систему покарань та винагород, причому останні, на їх думку, завжди мусили бути в меншості. Одним з важливих факторів його становлення були інтелектуальні диспути, що точилися у так званому "Палаці наук", або академії в царстві Ци, фінансованої правителем. У цьому осередку були зібрані представники різних філософських напрямів. Протягом історії Л. тривала його затята й відкрита боротьба з конфуціанством та моїзмом. Більшість лепетів обіймали високі посади у різних кит. царствах епох Чуньцю і Чжаньго, та за імперії Цинь. Найбільш радикальним лепетом називають Гуань Чжуна, який на початку формування цієї школи визначав закон як те, чому має підкорятися навіть правитель, але у подальшому ця думка підтримки не отримала, й усі інші представники цього напряму визнавали імператора єдиною "вільною від закону" людиною. За іменем цього мислителя було названо один з най-відоміших філософських трактатів Стародавнього Китаю "Гуань Цзи" (переважно IV—ІІІ ст., до н. е.). Головна особливість цього тексту -синтез вчень усіх наявних у той час філософських шкіл та різноманітних соціально-політичних, історичних, природничих знань, цілісність якого забезпечена домінуванням легістської спрямованості аргументації усіх постулатів. Проявом зазначеної специфіки стало постулювання того, що закон є похідним від об'єктивних етико-ритуальних наративів (влив конфуціанства), які залежать від нескінченного Дао (вплив даосизму). Ідеальний правитель має, у першу чергу, через дотримання законів слідувати Дао, а не власним забаганкам та прагненням. Значну увагу в "Гуань Цзи" приділено вченню про Дао, що містить уявлення про його конкретизацію, універсальну субстанцію та процес утворення розуму і найвищого духовного стану всевідання. Тому не дивно, що цей твір іноді визначали як переважно лаоський. Проте теоретичний вплив даосизму на Л. мав досить специфічний характер. Шень Дао запропонував тлумачити справедливий юридичний закон, втіленням природного закону Дао. Такий закон, на його думку, бездоганно регламентуватиме обов'язки та права людей, визначатиме їх стосунки з державою. Але Чжуан-цзи визначав погляди Шень Дао негативним прикладом цілком хибного тлумачення Дао та природи людського знання. Шень Бухай, автор фрагментарно збереженого "Шень-цзи" (іноді припускають, що автором цього трактату є Шень Дао), стверджував, що тільки мудра влада правителя може забезпечити суспільну гармонію та злагоду. На відміну від конфуціанців, цей мислитель наголошував, що правитель має орієнтуватися не на догму традиції або етичні ідеали, а на користь для держави та на цілісну й продуману стратегію її розвитку. Продуманість адміністрування країни повинна підсилюватись неухильною реалізацією підлеглими приписів закону, байдуже чи через примус чи завдяки добровільній згоді. Правитель мусить культивувати в собі незворушність і витримку, аби викликати у своїх підданих корисне для держави почуття шанобливого страху. Також йому належить дотримуватись принципу недіяння, що, вперше сформульований даосами, був витлумачений Шень Бухаєм досить самобутньо. По-перше, він наголосив на необхідності його зовнішньої реалізації, тобто, на тому, що правитель має справляти враження людини, яка нічого не прагне. По-друге, він вказав, що дотримання цього принципу дозволить правителеві знати все й усе контролювати. Головним обов'язком чиновника є сповивання свого кершника про усі відомі йому події, а також завжди узгоджувати з приписами законів усі свої дії. Відповідно правитель має стати єдиним центром інформаційних потоків у країні та єдиною особою, яка володіє правом вносити зміни до її законів. Отже, без його згоди та відання ніщо у царстві не відбуватиметься. Для того, аби уникнути спотворення інформації в процесі її передачі, Шень Бухай пропонує дотримуватись визнаного конфуціанцями принципу чжен-мін ("виправлення імен"). Деякі дослідники припускають, що параграф "Лунь юй", де наведено цей принцип, було привнесено у цей твір значно пізніше за його створення, й тому не виключено, що не Шень Бухай запозичив його у конфуціанців, а навпаки. Легіст визначив імена "нитками" з яких утворено "сітку-лад" Піднебесної. Тому реалізація прагнення виправити щось у способі організації суспільства має розпочинатися з "виправлення імен". Ім'я - основа ідентичності індивіда, що визначає коло його обов'язків, та гарантія здійснення закону. Адже для того, аби був вірно витлумачений припис закону у кожній конкретній ситуації, її учасники мають мати імена, тобто бути адекватними юридичному понятійному апарату. Вочевидь тому, буквальний переклад назви створеної Шень Бухаєм доктрини "сін мін" - "покарання і їх назви". Крім того, ім'я фіксує коло компетенції людини, і є основою розподілу праці у країні. Кожен має виконувати виключно власну функцію, гарантуючи, що суспільство не порине в сум'яття і не буде дезорганізовано через випадкову сваволю та ініціативу індивідів, які вирішать змінити сферу діяльності.
ЛІ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕГІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
