ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ
(1866-1938) -польськ. філософ, засновник Львівсько-Варшавської школи, Польського філософського тов-ва, журналів "Przeglend Fslozoficzny" і "Ruch Frlozoficzny". Нар. у Відні, навчався у Віденському ун-ті (у Ф. Брентано), в Ляйпціґському ун-ті (у В. Вундта), Мюнхенському ун-ті (у К. Штумпфа); проф. (1895), декан філософського ф-ту (1904-05), ректор (1914-17) Львівського ун-ту. Учень Т. Р.Інґарден так характеризує свого вчителя: "він був брентаністом, все своє життя він по суті лишався дескриптивним психологом, хоча сам він вважав себе філософом". Негативно ставлячись до метафізики, Т. був прихильником наукової (позитивістської) філософії, що орієнтувалася на аналітичні методи дослідження, на строгість і точність раціоналістичного мислення. Така філософія спрямовує себе на елементи внутрішнього і зовнішнього досвіду (в цьому плані філософи є емпіричною наукою) і принципово допускає вирішення її проблем емпіричними методами, проте вона містить і деякі світоглядні проблеми, що не мають емпіричного вирішення, але раціональний аналіз, за Т., дозволяє "проясняти" сенс деяких проблем такого роду. Засобами критичного аналізу Т. вважав логічно і семіотично реконструйовану мову. Все це сприяло формуванню логіко-аналітичного спрямування Львівсько-Варшавської школи (одного з найвпливовіших варіантів неопозитивізму) Т. розробляв проблему "релятивізму і абсолютизму" теорії істини (пізніше розвинуту в теорії істини А. Тарського). У цьому плані Т. розрізняв висловлювання і судження (відносна істина, також і помилка, є характеристикою висловлювань, у той час, коли висловлювання є істинними чи хибними абсолютно), а також апріорні (раціональні, дедуктивні) і апостеріорні (емпіричні) науки, залежно від способу обґрунтування своїх результатів. Індуктивні науки можуть бути лише правдоподібними. Гуманітарні знання, за Т., мають справу тільки з продуктами духовної творчості, що є принципово унікальними. Тому їх оцінка реалізується лише всією сукупністю психологічних і психофізичних досліджень об'єктів й тих актів свідомості, в яких вони виникають і трансформуються, набуваючи цінності.
І. В. Бичко
ТЕЗА ДЮГЕМА-КУАЙНА
(теза Куайна-Дюгема, теза Дюгема) — підхід, започаткований французьким філософом, фізиком та істориком науки П. Дюгемом. Його суть в тому, що науковий закон отримує своє значення тільки в контексті наукової теорії. Закон не лише не може бути перевірений, але й взагалі не може перевірятись та спростовуватись ізольовано від інших наукових гіпотез. Якщо ж якась гіпотеза не здійснюється, то це означає ніщо інше, як те, що певний елемент системи-ланцюжка взаємопов'язаних передбачувань (гіпотез) має бути відкинутим. І який саме елемент (гіпотезу) вибрати - вирішує науковець, а не експеримент.
Амер. філософ В. Куайн, розвиваючи цю ідею Дюгема, сформулював принципи філософського холізму. Холізм Куайна - це теза про те, що теорії науки перевіряються лише як певні сукупні цілісності. Існує так зване "поле науки". За Куайном, така позиція вигідна тим, що вона об'єднує різні гіпотези, теорії, переконання, істини. І навіть якщо мають на увазі щось одне, інші елементи "поля науки" також отримують підтримку. При цьому зберігається "тіло теорії" в цілому, чого не може бути при ізоляціоністському підході. За Куайном, відкидаючи окремі сегменти ланцюга, ми рятуємо таким чином всю теорію.
ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН П'ЄР
(1881-1955) -франц. геолог, палеонтолог та філософ-неотоміст, член ордена єзуїти (з 1899). Як католицький священик, Т. намагався здійснити синтез християнського вчення і теорії космічної еволюції. Його ідеї поєднують у собі науку, філософію і християнський містицизм. Осн. праці "Феномен людини" (1955), "Божественне середовище" (1957).
Основні ідеї філософського вчення розкриваються в праці "Феномен людини", в якій автор, спираючись на досягнення сучасно науки, намагається створити цілісний світогляд, так звану наукову феноменологію, в якій знімається протилежність між наукою і релігією. Головний методологічний принцип Т. — ідея розвитку. Еволюцію Всесвіту ("космогенез") він зображує як низку етапів ускладнення єдиної субстанції — "Тканини Універсума", духовної і матеріальної одночасно. Це космічний, цілеспрямований процес, в якому матерія-енергія, що складає Всесвіт, прогресивно розвивається в напрямку зростання складності і духовності. Енергія - властивість самої матерії, невід'ємна від неї, і одночасно являє собою духовну силу, що задає імпульс космосу. Психічна енергія є "радіальною" (на противагу тангенціальній), тобто веде до зростання складності матеріальних об'єктів і є формою божественної благодаті. Частки первинного хаосу визначально знаходились у стані нескінченного різноманіття. Пройшовши послідовні етапи, на яких відбувався їхній синтез, вони поєднались у складні сутності (атоми, молекули, клітини, організми). Нарешті, в людському тілі нервова система досягла такого ступеня складної єдності, що виник самосвідомий, цілеспрямований, морально відповідальний розум. Таким чином, життя, розум, дух і свобода виникли з матеріальної матриці, і людина отримала здатність до свідомого контролю над власними діями. Спрямованість і прогрес очевидні в еволюції матерії-енергії, яка привела до виникнення Землі і формування літосфери, яка перетворюється завдячуючи еволюції живих організмів в біосферу. У свою чергу біосфера, внаслідок еволюції живих істот, стала ноосферою (від грец. - розум). Т. стверджує, що еволюція не скінчається на людині як індивідуумі, але продовжується в міру того, як людство об'єднується у спільноти із зростаючою диференціацією індивідуальних функцій — тенденція, прискорена сучасною технологією, урбанізацією, телекомунікація ми і розвитком обчислювальної техніки. Глобальна мережа знань, досліджень і почуття взаємозалежності людей утворюють те, що автор називає ноосферою.
Філософія Т. насичена ідеями панпсихізму і пантеїзму. Свідченням присутності в усьому світі духовного чинника він вважає феномен енергії, що є духовною рушійною силою усього світового процесу. Такий "психологічний енергетизм" є свідченням Божественного джерела космічної еволюції. Т. наголошував на зростанні концентрації "психічного чинника" ("радіальної енергії"), яка тлумачиться як природна форма Божественної Благодаті. Регулятором космічної еволюції є, за Т., "точка Омега", що є фінальною метою еволюції і символізує собою Христа (космогенез виступає "христогенезом"). Еволюція Космосу диференціюється на стадії "переджиття", "життя", думки" і "наджиття".
Людина з'являється на стадії думки, вона концентрує в собі психічну енергію і творить "ноосферу" - персонізуючий світ. Як духовна істота, вона є підсумком запланованого Богом акту творення космічного цілого. Стадія наджиття - це стан єднання людських душ після завершення історії в космічному Христі. В історії, за Т., взаємно розчинені "град земний" і "град Божий" (церковна спільнота), що спрямовують історичний плин до стану "великої Монади".
Еволюційний процес Т. графічно зображує як "конус простору-часу", в основу якого закладається множинність і хаос, а на вершині - точка останнього єднання в складну єдність, "точка Омега". Вона е кінцевою метою і разом з тим регулятором космогенезу, духовним центром, одночасно іманентним і трансцендентним Універсуму. Для Т. точка Омега - Бог, який, завдячуючи силі Свого тяжіння, задає мету і напрямок прогресивно еволюціонуючому синтезу. У процесі еволюції Т. вбачає природне очікування надприродного порядку, вказаного Ісусом Христом. Коли в процесі еволюції матерія-енергія виснажить весь свій потенціал до подальшого духовного розвитку, конвергенція космічного природного порядку і надприродного порядку призведе до "парусу", Другого Пришестя Христа, унікального явища, в якому Історичне поєднується з Трансцендентним. Боже Слово (Logos), іманентне природі з самого початку, є синтезуючою силою, яка "творить поєднуючи", при водячи елементи до найнеймовірніших сполук всупереч тенденції до ентропії. Завдячуючи втіленню в Історичному Христі, Слово Боже виявило свою еволюційну міць у найвищій формі - особистій любові У самопожертві Христа розкривається Божа любов до людини, заклик відвернутись від гріха (егоцентричного опору божественній любові), щоб сконцентруватись на Христі. Воскреснувши, Христос продовжив свій рух як "космічний Христос" до останнього полюсу тяжіння (Омеги), приводячи людей через власне волевиявлення в органічну єдність один з одним і з центром у Христі. Тим самим віруючі люди позбавляються від панування біологічної детермінації. Т. дає назву всім стадіям еволюції Всесвіту: "переджиття", "життя", "думка" і "наджиття". На етапі "думки" виникає людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. "Наджиття" — де стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі.
Таким чином, основою і завершенням наукової космогонії Т. є його теологія, що пронизана баченням Церкви як спільноти людей, натхненних впливом Христа. Вчення Т. - це пошук діалектичної всеєдності, який супроводжується пантеїстичною настановою і панпсихізмом; його ідеї мають гуманістичну, християнсько-ліберальну спрямованість.
Н. А. Аверкіна, I. R Бичко
ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ“ на сторінці 1. Приємного читання.
