СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО
(1548-1617) — ісп. філософ, провідний представник другої схоластики. Навчався у Саламанкському ун-ті, у 1564 вступив до ордену єзуїтів. Викладав у багатьох унтах і єзуїтських колегіумах Іспанії, Італії, Португалії. Відзначався величезною ерудицією та вражаючою діалектикою мислення, а також особистою святістю, за що його називали Doctor eximius et pins -"доктор винятковий та благочестивий". Його осн. філософський твір - "Метафізичні диспутації" (1597) — це систематичний виклад метафізики, в якому С, виходячи з томістської традиції, по-своєму розв'язував багато спірних питань, поставлених полемікою томістів, скотистів та оккамістів.
С. розглядав метафізику як окрему науку з власним предметом і методом дослідження. Її мета - "споглядання істини заради неї самої"; її предмет - буття як таке (абстраговане від матерії - як чуттєвої, так і нечуттєвої), буття як причина (вчення Арістотеля про 4 причини С. додає поділом діючої причини на необхідну і вільну), основні категорії буття (нескінченне і скінченне, субстанція та акциденція, сутність та існування тощо). Характеризуючи суще (буття), С. використовує невідомий класичній латині прикметник "realis", утворений від іменника "res" ("річ"), і стверджує тим самим "реальне" (в якості речі) існування сущого, яке існує незалежно від суб'єкта, що пізнає. Таким "ens reale" є й Бог, що відрізняється від інших речей своєю самобутністю і нескінченністю.
С. відкидає притаманне багатьом томістам розуміння сутності та існування як реальної розбіжності двох різних речей, а також і "формальне розрізнення" сутності та існування Дунсом Скотом; не погоджується і з оккамістським трактуванням як розрізнення іменувань, оскільки ця розбіжність має підстави в самій (єдиній) речі. С. відстоює онтологічний та епістемологічний сингуляризм (принцип індивідуації), тобто існування (subsistentia) лише одиничних, конкретних, індивідуальних речей (буттєвостей), які пізнаються розумом як індивідуальності самі по собі, а не завдяки якимось складникам -формі чи матерії, акту чи потенції, сутності чи існуванню (existentia).
У питанні детермінованості людської волі С. частково спирається на свого попередника і колегу єзуїта Луїса де Моліну, видозмінюючи ідею передвизначення до передбачення наслідків людських вчинків, що у С. має форму передзнання, яке однак не заперечує свободу людської волі. Він підтримав точку зору Моліни про те, що Бог знає не тільки минуле, сьогодення і майбутнє нашого світу, але також минуле, сьогодення і майбутнє незчисленної множини можливих світів, які ніколи не могли і не будуть створені (ці ідеї пізніше знайшли відлуння у вченні Ґ. Ляйбніца про "найкращий зі світів"). Бог, таким чином, вільно вибирає наш світ з множини можливих світів, відповідно його розумні створіння - ангели і люди -також наділені свободою волі і владою реально змінювати світ. Ця влада обмежена Богом, але не настільки, щоб зняти з них будь-яку відповідальність за власні дії.
У трактаті "Про закони" (1612), наслідуючи томістське вчення про розподіл закону на вічний, природний і людський, С. підкреслював значення вольового елементу у встановленні людських законів, які, таким чином, не випливають безпосередньо з природного, а утворюються волею законодавця. Він висунув ідею про те, що двозначний закон не є зобов'язуючим. С. визнавав сувереном суспільство, яке делегує владу монарху, і збереження цієї влади обумовлювалося збереженням згоди між монархом та народом. Якщо такої згоди немає, то законному монарху народ може чинити пасивний спротив, а відносно узурпаторів С. обґрунтовував доктрину монархомахц (тирановбивства).
У трактаті "Про війну" він виокремив низку критеріїв, що визначають справедливу війну, тобто відновлення справедливості засобами війни, а також поміркованість у веденні війни. Зокрема, висловлював протест проти колонізації індіанців, спираючись на теорію природного права та рівності усіх людей перед Богом.
Наближаючись до новочасної філософської парадигми, С. вперше використав Евклідів метод у метафізиці, йдучи від дефініцій і аксіом до аргументів і висновків, і побудувавши метафізику як єдину систему на простих і зрозумілих засадах. Твори С. з метафізики і богослов'я мали величезну популярність як у католицьких, так і в протестантських навчальних закладах принаймні до поч. XVIII ст., вплинувши на Декарта, Спінозу, Ляйбніца, Вольфа. С. вважається одним із засновників теорії міжнародного права, його правова концепція багато в чому визначила вчення Г. Ґроція. Разом з тим, він успадкував понятійний апарат і аргументацію, притаманні арістотелізму та схоластиці - набувши слави "глави схоластів", "князя і папи усіх метафізиків", він не став першим модерним філософом. Значно відійшовши від вчення Томи Аквінського (з 24 тез, які визнані найсуттєвішими для останнього, С. визнавав лише 5), згодом він залишився першим авторитетом лише для ордену єзуїтів, а після відновлення з кінця XIX ст. томізму як основи єдиної католицької філософії його авторитет визнається католицькою церквою лише в цариш філософії права.
Г. Є.Аляєв
СХОЛАСТИКА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО“ на сторінці 1. Приємного читання.
