МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)
(121-180) - мислитель, видатний представник Пізньої Стої. Був переконаний: людина сама, ціною власних зусиль створює свою внутрішню красу подібно до того, як і природа створює свою красу з власних ресурсів.
М. А. походить з родини, наближеної до імператорського дому. Після втрати батька виховання М. А. взяв на себе його дідусь Анній Вер, що надав хлопцю перші настанови щодо обов'язків правителя, прав і свобод громадян, і якого М.А. (поряд з батьком і матір'ю) з вдячністю згадує у своїх творах. З 138 - співправитель держави, в 161 -180 - імператор Римської імперії.
М.А - автор своєрідного філософського щоденника і настанови з поведінки "До самого себе" (рос. - "Наедине с собой"). Праця написана грец. мовою. У щоденнику знайшли відбиток переконання автора, його сумніви, неспокій і гіркі розчарування, які очікували його на вершині слави, яку М.А. сподівався використати для служіння загальному благу.
Був палким прихильником філософії Епіктета. Зазнав впливу стоїчного платонізму Посідонія. І хоча М. А. попереджає: "Постоянно и по возможности при каждом представлении применяй учения физики, этики и диалектики" (Марк Аврелий. Наедине с собой / Римские стоики: Сенека. Эпиктет. Марк Аврелий. - М., 1995. - С. 325), сам він (як і Епіктет) негативно ставиться до абстрактних теоретичних досліджень, що не мають на меті безпосередньої заглибленості у власне внутрішнє життя. "Начни с самого себя и исследуй прежде всего самого себя" (там само. - С. 349). Розвиток вчення про індивідуальний розум як принцип душі і рушійності органічного тіла виводить філософа до проблеми всезагального, тому що без усвідомлення їх співвідношення неможливо з'ясувати призначення людини. "В чем твое искусство? В том, чтобы быть хорошим. Но разве достигнешь ты в нем совершенства иначе, нежели с помощью познания как о природе Целого, так и об особом строе человека?" (там само. - С. 350). Людський розум називає лише частинкою універсального космічного розуму, з якого він сходить в індивідуальне тіло, і повернувшись до якого після смерті людини розчиняється в божественному розумі. У галузі моралі М.А. наслідує скептицизм. Він переконаний, що тільки від нас залежать наші вади і чесноти. Те, що не є ані пороком, ані доброчинністю - "байдуже", це хвороба і смерть, бідність і багатство, невідомість або слава... Наші зовнішні біди - то лише наше суб'єктивне враження, якого треба позбутись. Дійсно нещасливою є погана людина, яка шкодить (своєю поведінкою), перш за все, самій собі, у той час, коли мудрець чудово почуває себе в оточуючому, бо не впадає у відчай від залежності від світоустрою, перебуває вільно і спокійно навіть серед тяжких незгод. А тому "Устрани воображение, останови стремление, подави склонности: пусть властвует над тобой руководящее начало" (там само. - С. 334). І незважаючи на ставлення імператора М. А. до християнства, стоїк М.А. завжди підкреслював братерство, що пов'язує людей як чад Божих, і це об'єктивно наближує його вчення до християнства, яке народжувалось.
О. В. Александрова
МАТЕРІЯ І ІДЕЯ
Серед понять античної філософської спадщини "матерія" і "ідея" займають гідне місце, проте свій теоретичний сенс вони розкривають не завдяки простому лінгвістичному перекладу, а лише за умов діалектичної інтерпретації наведених термінів у контексті культурі ю-мисленнєвої традиції еллінізму. Філософською свідомістю грека "матерія" сприймається як "потенція", а "ідея" - як формоутворюючий принцип доцільної структури" (О. Ф. Лосев). їх наочна протилежність водночас передбачала єдність і потребувала діалектичної інтерпретації, і саме остання перетворила названі поняття на філософську проблему. На переконання Лосева, матерію визнавали не тільки "натурфілософи", але й Платон і Арістотель, хоча, беручи до уваги її позасмисловий і плинний статус, вважали її неспроможною для створення цілісної картини світу. Відмінність між Демокрітом і Платоном полягала не в полярності позицій матеріалізму та ідеалізму (вживання таких ідеологічних напрямів відносно античної філософської спадщини взагалі не доцільно), а в розподіленні логічних наголосів у межах певної абстрактної категорії. Отже, матерія в античному смислі є потенцією будь-яких явищ дійсності, що передбачує і "очікує" свого оформлення. З іншого боку, антична ідея - також не чиста абстракція, а дещо завжди пов'язане з тілесно-речовинним продукуванням. Тому вона постає як динамічний формоутворюючий принцип побудови космосу. По відношенню до речі ідея виступає субстанцією, законом існування, принципом побудови і функціонування, породжуючою моделлю, силою, що внутрішнє її визначає. Ідея "есть специфически осуществленная целесообразность и самое тело целесообразности. Если она есть такое "особенное", которое несет на себе все "целое" и "общее" (хотя и специфическим образом), и если она есть субстанциальная мощь всей данной области бытия, имеющая свой собственный, видимый умом лик, то, очевидно, каждая такая идея есть не что иное, как тот или иной бог... боги,... переведенные на язык абстрактной всеобщности" (Лосев А. Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. - М., 1969. - С. 150, 151). Теоретичне розмежовування ідеї і матерії в Платона (і Арістотеля) передбачає їх синтез у реальному тілі або в реальній живій істоті. їх діалектична єдність забезпечує пізнавальний процес, бо ідеї без матерії просто непізнаванні, а чиста матерія, позбавлена ідеальних форм, про яку мовить теоретичне мислення, також непізнаванна. Реально існує і реально відкрите пізнанню тільки те, де обидва початки - матерія і ідея - поєднані до повної нерозрізненості.
О. В. Александрова
МЕГАРСЬКА ШКОЛА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)“ на сторінці 1. Приємного читання.
