ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ
(ї 761 -1833) - представник першої хвилі адептів кантівської філософії, що виступив із критикою деяких основоположень критицизму та його розробки в роботах К. Л. Райнгольда. Осн. праці ІП.: "Енезідем, або Про засади даної професором Райнгольдом в Єні елементарної філософії, разом із захистом скептицизму проти намагань критики розуму" (1792), "Нарис філософських наук" (1788-90), "Деякі зауваження до кантівського вчення про релігію" (1795), двотомна "Критика теоретичної філософії" (1801), "Засади загальної логіки" (1810), "Керівництво до розвитку філософських принципи) громадянського та кримінального права" (1813), "Енциклопедія філософських наук" (1814), "Фізична антропологія" (1816), "Про людське пізнання" (1832). Специфікою критики кантівської філософії в Ш. є те, що для нього центральною працею І. Канта виступає "Критика чистого розуму", а її основною проблемою - річ у собі. З цієї причини багато з аргументів ІП. не беруть до уваги подальшого розвитку критицизму, якого він набув у "Критиці практичного розуму" та "Критиці здатності судження".
Своє звернення до кантівської філософії Ш. розпочинає критикою елементарної філософії К. Л. Райнгольда. Основним предметом критики Ш. в його праці "Енезідем" стає рейнгольдівське тлумачення критичної філософії, а також його інтерпретація речі в собі, яка через свою принципову непізнаваність не може бути покладена як складовий елемент теорії пізнання, оскільки ані теоретично, ані емпірично ми не можемо пересвідчитись в її існуванні. Більше того, виступаючи з критикою поглядів Райнгольда, Ш. висуває цілий ряд зауважень щодо критичної філософії в цілому. Насамперед, це стосується загальної мети критицизму, який, намагаючись описати умови людського досвіду і одночасно визнаючи досвід єдиним джерелом пізнання, тим самим впадає в протиріччя. Адже, як пише Ш., умови досвіду можуть лежати тільки за його межами, а тому будь-яка спроба їх аналізувати повинна означати вихід за сферу досвідного знання. Отже, наслідування настановам критицизму, за Ш., має призвести до визнання як речей в собі розуму, розсудку та чуттєвості. Водночас, визнання речі в собі як причини людських уявлень, як доводить Ш., є надто проблематичною тезою, оскільки, якщо трактувати причинність як феномен, що не виходить за межі досвіду, то тоді ми не можемо і не повинні приписувати ознаки причини такій сумнівній конструкції як річ у собі. Пояснення цьому таке: спричиняти зміни чуттєвості може лише те, що існує, тоді як про річ у собі ми як раз цього й не можемо стверджувати (в цьому пункті своєї критики кантіанства ПІ. наближається до основних антикритичних положень Ф.Г.Якобі). Все це дало підстави ПІ. дійти висновку про те, що юмівський скептицизм не може бути спростовано в межах критичної філософії. Більше того, в багатьох випадках критична філософія чи прямо відтворює основні положення теорії Д. Юма, чи, обіцяючи розв'язати проблеми, сформульовані ним, насправді так і не пропонує жодного прийнятного варіанту відповіді щодо них (у цьому плані критицизм уподібнюється критикованому ним догматизму). Таким чином, окреслюючи власну філософську позицію, ІП. вживає поняття "антикритичного скептицизму".
Критика ПІ. кантівської філософії мала значний вплив на подальший процес її сприйняття й трансформації в працях Й. Ґ. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінґа, Водночас, шляхом критики теорії душевних здатностей ПІ. зробив значний внесок у формування і розвиток емпіричної психології, що дозволяє зблизити його з фігурою Й. Ф. Гербарта. Філософські погляди ІП. мали також вплив на А. Шопенгауера під час студіювання останнього в Геттінгені.
ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ“ на сторінці 1. Приємного читання.
