ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ
(Guillaume de Conches) (бл. 1080-1154) -мислитель, що творчо поєднував у своїй творчості християнський світогляд з ідеями античної філософії, Бога з елементами атомістики, Святий Дух із Світовою Душею.
Ґ. народився в нормандському м. Конш, навчався в Шартрі і в Парижі, де заснував школу і керував нею. Серед творів, що належать Г., найбільш відомі - трактат "Філософія світу", написаний під впливом платонівського "Тімея" із застосуванням сучасних автору наукових уявлень, де викладені ідеї про Бога, людину, світ; "Глосси" до твору Боеція; діалог "Драгматикон філософи" (друга назва — "Діалог про фізичні субстанції"), який базується на "Філософії світу", проте має більшу спрямованість на досягнення в галузі фізики, астрономії, медицини.
Ґ. спирається на неоплатонічне вчення про божественну Тріаду: Бог, Нус і Світова Душа. Нус народжується від Бога, є єдиним з Ним за субстанцією (сутністю) і містить у собі ідеї, вічні першообрази роду, виду, індивіду. З Божественного Розуму еманує Світова Душа. Остання переводить ідеї в часовий потік, згідно з певним порядком. Підкреслюючи тварність світу, Ґ. проводить аналогію між Святим Духом у християнстві і Світовою Душею в платонізмі аж до ототожнення. Коли його викликали для пояснень, звинувачуючи в єресі, Ґ. відмовився від своїх поглядів, аргументуючи тим, що він є християнином, а не Академіком.
Пропонуючи своє уявлення про світобудову, Ґ. звертається до спадку античної атомістики. Він вважає, що первісні елементи світу — атоми. Його критики - християнські ортодокси Бернар Клервосський, Готьє з Сен-Віктора - вважали, що тим самим він вчення про творення світу замінює вченням Демокріта про атоми, а Бог позбавляється сили Творця. Проте Ґ. у "Діалозі про фізичні субстанції" пояснює, що хоча він погоджується з античними атомістами щодо світобудови, проте вважає: атоми не вічні і не автономні, а створені Богом. "...Мы возвышаем силу Божью, ибо именно Богу мы приписываем власть созидания настолько мощную, что создала тела... своей естевственной силой. Так неужели мы противоречим Священному Писанию, когда объясняем, как было создано то, о чем оно говорит как о созданном... Однако мы заявляем, что во всем и всегда достойно искать „рацио", то есть разумное основание" (цит. за: Дж. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 2. Средневековье. - СПб., 1994. - С. 105).
ҐІЛЬОМ З ШAMПO
(Guillelmus Catalaunensis Campellensis) (бл. 1068— 1121) - засновник славетної філософської кафедральної школи діалектики в Парижі і славнозвісної Сен-Вікторської школи містичного реалізму, один із плеяди блискучих вчителів "шкільної доби" у Франції.
Ґ. народився б північно-східній Франції поблизу м. Труа. Освіту отримав у школі моральної філософії, яку очолював учень Ансельма Кентерберійського Ансельм Ланський. Школа втілювала дві традиції навчання: наслідування авторитетам і вільне дослідження. Ім'я ґ. було серед найбільш іменитих її магістрів. Згодом Ґ. засновує кафедральну школу при соборі Паризької Богоматері, що наприкін. XI - на поч. XII ст. стала центром мистецтва діалектики. У цей час він стає архідияконом Паризьким. Бл. 1108 Ґ. засновує Сен-Вікторську обитель, яка незабаром отримала гучну славу як школа містичного реалізму. У 1113 Ґ. стає єпископом Шалонським. Наприкінці життя Ґ. займається церковною політикою, бере участь у папському посольстві до германського імператора Генріха V для визначення умов згоди між імперією і папством.
Відомо, що Ґ. брав активну участь у теологічних дебатах і диспутах з діалектики та проблеми універсалій, проте значна частина цих текстів втрачена. Про теоретичну позицію Ґ. можна довідатись лише з його твору "Діалог між Християнином і Іудеєм про католицьку віру" (1096-97), а також з праць його сучасників і опонентів, наприклад, "Історії моїх бідувань" П'єра Абеляра. "Діалог" вважають взірцем інтелектуальної процедури звернення, напучування. У роботі піддаються аналізу і критиці не тільки іудейські, але й взагалі некатолицькі релігійні уявлення, зокрема гностичні ідеї щодо примарності або реальності тіла Христа, маніхейські погляди про двоначальність світу тощо. Дидактична побудова твору цілком відповідає його меті: засвоєння і запам'ятовування правил. Отже, роботі в цілому більш притаманний демонстраційний метод, а не метод доведення. Доведення також має місце, проте будується воно, скоріше, на повторах. Наприклад, переконуючи опонента, що зло - не субстанціально, Ґ. аргументує: "Зло же есть ничто (ибо не есть творение Божье - Авт.),... есть ничто иное, как отсутствие блага, что значит при отсутствии субстанции не остается никакой пустоты. При исчезновении света, что есть нечто, остается, к примеру, мрак, что есть ничто, так как субстанциально мрак есть ничто, но он рождает отсутствие света. Подобным образом зло субстанциально есть ничто, но оно рождается тогда, когда благо касается отсутствия того, что должно быть " (Диалог между Христианином и Иудеем о католической вере // Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): В 2 т. - Т. 1. - СПб. 2001. - С. 281).
З основних теоретичних питань, що вирішує Ґ., зупинимось на двох: ідеї божественного творення і проблемі універсалій. Щодо першого питання. Бог є Найвище Благо, і тому усе, що ним створено -це благо. "Далее. Все сущее в мире єсть тройка, то єсть добро, зло, общее достояние. Добро - это высшая любовь Бога. Сам Бог есть любовь, поэтому кто [ею] совершенно обладает, тот совершенно благ. Высшее же зло есть ненависть Бога... Тот, кто ненавидит Бога, совершенно зол" (там само. - С. 281). Ненависть Бога тому і найвища, бо спрямована на таке зло, тобто вона перемагаюче найвища. Ангели — то перше і найдосконаліше творіння Бога, їм була дарована здатність вільного вирішення з метою, щоб вони могли засуджувати зло і обирати благо, чим би здобули Божу любов. Частина ангелів з причини гордощів відмовилась від поступового наближення до Бога, впавши в гріх. Щоб відродити повноту творіння, Бог творить людину, яку від початку затвердив у любові і з правом свободного рішення за допомогою розумного способу мислення, проте, щоб вона була позбавлена гордині, Бог зробив її з праху земного. Гріх людини — відхід від блага і занурення в зло, бо довірилась обіцянкам диявола, хоча і знала, що вони не істинні. Коли людина скоїла гріх, вона "наткнулась на необходимость смерти" (Там само. - С. 290), тобто вмерла смертю душі. Повернення людства до Бога - завдання католицької віри.
Позицію Ґ. щодо статусу загального (проблеми універсалій) П'єр Абеляр подає в "Історії моїх бідувань" і трактаті "Логіка для початківців". Згідно з Ґ., універсалія (наприклад, "людина", "тварина", "троянда") розуміється як субстанція, тобто як таке, що має незалежне існування. "Универсалия есть нечто нумерически единое и в то же время общее для многих. Индивидуальные вещи имеют одну и ту же сущность, а в основе их различия или индивидуализации лежат акцидентальные формы. Например, для Сократа и Платона общим является субстанция - сущность, нумерически единая для обоих, - "человек", которая делает каждого человеком. Различаются они лишь акцидентально, например размером и формой носа" (цит. за: Суини М. Лекции по средневековой философии. Выпуск 1: Средневековая христианская философия Запада. - М., 2001. - С. 81). Абеляр вважає таке розуміння хибним із позиції взаємовідносин роду і виду. Так, із позиції роду і люди, і собаки мають єдину сутність -тваринність. Проте люди - розумні, а собаки - ні. Звідси випливає, що одна і та сама субстанція водночас і розумна, і нерозумна очевидне протиріччя. Отже, якщо, за Ґ., рід є універсалією, а всі універсали — субстанції, то в одній і тій самій субстанції виявляються протиріччя, тобто Сократ є осел, раз Сократ нумерично одне з твариною, а тварина нумерично одне з ослом. Визнавши свою поразку в цій дискусії, Ґ. робить деяку поступку. "Свое учение он исправил таким образом, что, наконец, сказал: одна вещь является тождественной [с другой] не по сущности, а в силу безразличия" (Абеляр П. История моих бедствий. - М., 1959. - С. 14). Тобто, "людскість" Сократа і "людскість" Платона — не одне і те саме, водночас, вони і не розрізнені між собою: вони тотожні безвідносно.
ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ“ на сторінці 1. Приємного читання.
