"ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"
("Philosophy and the mirror of nature", 1979) — праця, яка позначила радикальний поворот у творчості Р. Рорті й принесла йому світове визнання. Вона відобразила властивий для сучасної амер. філософії пошук самототожності, прагнення до усвідомлення власної традиції філософування, започатковане В.Куайном. "Ф. ід. п." є ключовою для розуміння філософського вчення Рорті: у ній розробляється постмодерністський варіант прагматизму як альтернатива традиційному філософському аналізу. Неопрагматизм, сформований як синтез здобутків аналітичної філософи та прагматизму, доповнюється ідеями європейського нігілізму, продовжуючи традиції Ніцше, Пірса, Джеймса та Дьюї.
Аналізуючи розвиток аналітичної традиції філософування, Рорті здійснює деструкцію епістемологічно зорієнтованої філософії, що розглядається як втілення репрезентативізму, фундаменталізму і трансценденталізму, та її засадничих принципів і понять. Проект деструкції західної філософії має насамперед "терапевтичний" характер. Він покликаний зруйнувати фундаменталістську концепцію філософії, що сформувалась у добу Модерну, коли філософія виступала як діяльність щодо репрезентації буття і вважалася гарантом об'єктивних універсальних істин. У цей період розвиток європейської культури визначався метафорою розуму як дзеркала, в якому відбивається реальність. Відповідно до цієї метафори філософія мала будуватись на абсолютно непохитних основах, визначених "чистим розумом", а її серцевиною вважалась епістемологія.
Уявлення про філософію як трибунал "чистого розуму" сформувалось завдяки кантівській концепції філософії як фундаментальної дисципліни: філософія наділялась привілейованим статусом ("науки наук"), що визначав її панівне становище серед інших наук. Якщо в XIX ст. розуміння філософії як дисципліни, яка "обґрунтовує" вимоги до знання, було концентровано викладено у творах неокантіанців, то на поч. XX ст. Рассел та Гуссерль вважали за потрібне зберігати філософію "точною" та "науковою". Чим більше "науковою" та "точною" ставала філософія, тим менше спільного вона мала з іншими галузями культури та більш абсурдними здавалися її традиційні претензії.
Рорті критикує теоретизм аналітичної філософії в його найортодоксальнішому варіанті, що сформувався під впливом представників Віденського гуртка, які іммігрували до США. "Професіоналізації!" філософії неминуче звужує її сферу до академічної дисципліни, для якої характерна неокантіанська орієнтація і визнання гносеологічного дискурсу як єдино виправданого стилю філософування. Мета філософських досліджень Р. - освітня філософія, сенс якої не в пошукові об'єктивної істини, а в підтриманні розмови й встановленні взаєморозуміння між людьми.
О. П. Варениця
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ
1) загальнофілософське вчення про людину як активну складову предмета філософії (зміст останнього, як відомо, розкривається у взаємодії людини зі світом). Звідси — важливе значення Ф. а. для визначення змісту окремих напрямків, течій і шкіл філософії, адже він великою мірою залежить від тлумачення людини в цих напрямках. Тому формування Ф. а. починається вже в античності (Протагорове визначення людини як "міри всіх речей"), триває в середні віки (вчення про унікальність людської істоти як "вінця творіння"), продовжується за доби Відродження (ренесансний гуманізм як ідея натуралістичного, раціоналістичного "антропоцентризму"), а в кінці новочасної доби постає конструкцією Фоєрбахового антропологізму і Марксового гуманізму (вчення про діалектичний процес "гуманітаризації природи" і "натуралізації людини"). На цьому завершується становлення Ф. а. і починається власне її історія. Виникнення Ф. а., таким чином, хронологічно збігається з виникненням екзистенційної філософії, і цей збіг виявляється не тільки хронологічним, але й змістовним, хоча й не є їх тотожністю. На відміну від екзистенційної філософії, яка у всіх своїх варіантах прагне розкрити багатозначну і багатовимірну структуру людського існування (екзистенції, Dasein, poursoi та ін.), Ф. а. прагне розкрити феномен людини як унікальне, особистісно-одноразове і, головне, цілісне існування. Погоджуючись з тим, що практично всі різновиди екзистенційної філософії водночас є й різновидами Ф. а., слід мати на увазі вказану відмінність між ними. Сучасна філософія знає багато варіантів спроб вказати на ту чи іншу "відмітну" рису людини - homo ludens у Гейзінґи, homo pictus (людина малююча, зображуюча) в Йонаса, homo viator (людина мандрівна) в Марселя, homo isciens (людина невміла) в Ортеґи-і-Ґассета, homo creator (людина творча) в Мульмана та ін. Але попри назване розмаїття підходів до визначення людини, Ф. а. досліджує специфічно людські структури досвіду світу, і не просто фіксує їх, але критично прояснює і обґрунтовує результати своїх досліджень. Основні моменти, що їх наголошує Ф. а. у своїх дослідженнях людського феномена, є наступні: людина не просто існує, але певним чином ставиться до свого буття; на відміну від тварин людина володіє здатністю рефлектувати, самоусвідомлювати себе, так само як і виходити своєю свідомістю за межі дійсності, наявного стану речей; людина є практичною (творчою) істотою; модусом людського існування є переважно можливість, а не дійсність та ін. Ф. а. розрізняє дві головні парадигми людського існування — "життя" і екзистенції (лінія Ніцше та лінія К'єркеґора). Перша парадигма розглядає людину як вітальну істоту (частину життєвого - природного - процесу), друга - як специфічну "самість" (самопокладаючу істоту), але не ізольовану від світу, а як "буття-у-світі". Остання обставина відрізняє "екзистенційний" підхід до людини як від традиційно-спіритуалістичного (редукція людини до виключно "внутрішнього", "духовного" феномена), так і від загально-антропологічного (редукція людини до винятково вітального, "природного" феномена), - "екзистенційне" тлумачення характеризує людину як безперечно духовну, але тісно пов'язану з природою істоту (духовну істоту - єдину з природою, але незілляною з нею). Специфічні риси Ф. а. були наголошені Дільтеєм і Гуссерлем. Перший підкреслив (всупереч Геґелевому універсалізмові), що Ф. а. будується не як момент якоїсь всеохоплюючої філософської системи, а як самостійна філософська теорія людини в її взаємодії зі світом ("світом людини"). Що ж до Гуссерля, то він своєю антипсихологічною редукцією підкреслив незводимість сенсу людини до каузально-генетичних та історичних зв'язків - людина може бути зрозумілою лише з неї самої, незалежно від будь-яких зовнішніх щодо людської особистості зв'язків (біологічних, психофізіологічних, соціальних тощо). Водночас Гуссерль підкреслив підставове значення для розуміння сенсу людини вчення про "життєвий світ", в якому цей сенс відпочатково укорінений як у "горизонті".
2) Один із напрямів екзистенційної філософії, створений у 20-і рр. XX ст. учнем Гуссерля М.Шелером і розвинутий згодом у працях Е. Ротгакера, Г. Плеснера, А. Ґелена, О. Больнова та ш. На відміну від Ф. а. як загальнофілософської традиції в розумінні сутності людини та її місця і ролі у світі, Ф. а. є конкретним філософським напрямом, який підкреслює свою специфічність стосовно інших позицій в розумінні людини в її взаємовідношенні зі світом. Засновник Ф. а. Шелер вбачає специфіку людини не в наявності "внутрішнього (відмінного від "зовнішнього") - це є вже в рослин; не в наявності "свідомості" (психіки) - це є і у тварин.
Людині притаманна здатність "опредметнювати" свої психічні стани ("самосвідомість"), так само як і здатність встановлювати дистанцію по відношенню до самої себе (людина - єдина істота, що "володіє" тілом, є Körperhaben на відміну від тварини, яка тотожна своєму тілу, є Leibsein - "буття-плоть"). Тварина є "центрична" істота (прив'язана до природного середовища як до "центру"), людина - "ексцентрична" істота, "відкрита" світові (weltoffen). Духовність, як специфіка людини, є екзистенційною незалежністю від "органічного", "свободою", можливістю "відречення" від життя, в тому числі й власного. Проте духовність пов'язана з життям (на противагу психофізичному дуалізму Декарта, який розрізняє "мислячу" - безтілесну субстанцію, і "протяжну" — природну, тілесну - субстанцію). Шелер говорить про онтично єдиний життєвий процес, різними сторонами якого є фізіологічне і психологічне. Шелер проти віталізму (переоцінки життя на противагу духові) і проти "натуралізму" (матеріалістичного і сенсуалістичного), заперечує він і позицію Фройда, яку, на його думку, можна звести до канто-спінозівської точки зору. Плеснер розглядає людину не як об'єкт природознавства ("тіло"), не як об'єкт психології ("душа" або "свідомість"), не як суб'єкт логіки чи норм етики - він розглядає її як психофізичну нейтральну єдність. Тому, вважає Плеснер, людина не живе, а "веде" своє життя, вона має власною активністю стати тим, чим вона відпочатково вже є. Людина зберігає певну дистанцію до світу і всіх сущих у ньому, але її знання про них - безпосереднє. Людина не має безпосереднього "ґрунту" і тому практично "ґрунтується" на "ніщо" - тому вона, будучи "ексцентричною" істотою, потребує трансцендентальної опори. Плеснер не приймає Гайдеґґерового тлумачення людського існування як Dasein через його "безтілесність", людина може бути "уфундованою" у світі лише через її тілесність. Оригінальну позицію в Ф. а. посів А. Ґелен. Він взагалі відкидає "метафізику" (ідеї "духовності", "суб'єктивності" і под.) при розгляді проблеми людини, остання, за Ґеленом, є "неукоріненою в природі твариною". Людина - принципово "недостатня" істота (Mengelwesen), вона "обійдена" інстинктами, її органи чуття - неспеціалізовані, - звідси її потреба в "штучному" світі культури, що є її специфічним оточенням, в якому ця "недостатня істота" тільки й може існувати, "розвантажуючи" її від "навантаженості" природного середовища. Соціальність є своєрідним "замінником", "протезом" інстинктів. Що ж до Е, Ротгакера, то він вважає, що людина як конкретний індивід визначається життям конкретної спільноти - традиціями, звичаями, установками. Таку визначеність людини Ротгакер називає "життєвим стилем".
І. В. Бичко
ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
